Понеділок, 2019-09-16, 1:21 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2013 » Вересень » 13 » Пан Каньовський ІІ
10:27 PM
Пан Каньовський ІІ
Микола Базиль Потоцький, він же – пан Каньовський, історію життя якого ми почали у попередньому номері, просто величезні кошти витрачав на будівництво сакральних (і не тільки) споруд. Найбільше він вклався у спорудження Почаївського монастиря – понад два мільйони злотих. Не забув і про свою «столицю» – Бучач. Тут він будує костел, василіанський монастир і ратушу, яка досі вважається найкрасивішою в Україні.

Майстри відлітають восени
Завдяки Каньовському в Городенці постав величний костел театинців із монастирем. За легендою, коли храм був майже завершений, і майстри встановлювали хрести на банях, Потоцький запитав, чи можуть вони збудувати щось гарніше. Ті щиро відповіли, що зможуть, тільки б гроші платили. Магнат не схотів, аби хтось мав костел, кращий за нього. Ні, він не став виколювати їм очі, як Іван Грозний, а наказав розібрати риштування. Підступний Микола гадав, що будівничі або помруть на верхотурі з голоду, або розіб’ються при спробі спуститися. Але вони виявилися майстрами на всі руки: зробили з дощок дерев’яні крила та полетіли звідти. Чи в теплі краї, чи до іншого замовника – наразі невідомо.
Крім архітектурних фундацій, Потоцький власним коштом провів коронування чудотворної Почаївської ікони Богородиці, яке відбулось у вересні 1773 року. За дозволом він звертався до самого Папи Римського.
За гроші Миколи Василя Потоцького творили такі видатні майстри ХVIII століття, як архітектори Бернард Меретин, Мартин Урбанік, Годфрід Гофман, скульптори Іоганн Георг Пінзель і Мацей Полейовський, художники Ясько Калинович, Лука Долинський і багато інших митців. Отже, через тягу до прекрасного одного заможного бучацького розбишаки-алкоголіка нині маємо змогу тішитись архітектурними шедеврами, які формують історико-культурне обличчя Західної України.

Забальзамуйте мене у печері
Подбав Микола Базиль і про власний похорон. На це він залишив ченцям 60 тисяч злотих. Забальзамоване тіло Потоцького зберігається у печері Почаївського монастиря, вхід до якої замурований. Після його смерті монахи навіть хотіли проголосити Потоцького блаженним. Це перша сходинка до канонізації. Але гріхи пана старости все ж переважили, і церковне керівництво поховало цей амбітний проект.
За розповідями священиків, що вчились у тамтешній семінарії, останній раз у печеру заходили у 1960-х роках. Монахи побачили добре збережене тіло, у якого відросли борода й нігті. Підстригати Потоцького ніхто не схотів, печеру замурували.
Так після своєї смерті пан Каньовський потрапив до елітного клубу забальзамованих мерців, членами якого є Ленін, Пирогов, Кім Ір Сен та єгипетські фараони.

Рум’яний з оселедцем
Відомо більше десятка зображень Миколи Потоцького. Бачимо людину, років так під 50, з лисою головою та оселедцем. Потрійне підборіддя й червоний ніс вказують на схильність власника до переїдання та алкоголю. Хвацько закручені догори вуса можуть розповісти про незгасимий статевий потяг пана Каньовського до осіб протилежної статі.

Застрелити кучера Потоцький так і не зміг
На всіх портретах він зображений у польському національному вбранні, інколи із мальтійським хрестом. Неодмінним атрибутом майже кожного полотна є булава, яка мала символізувати владу та військові перемоги (з перемогами, правда, важкувато).
Права рука старости покоїться на ефесі шаблі-карабели. Вона була неодмінним атрибутом шляхтича, оскільки лише дворянин мав право носити зброю, якою покривав себе славою у походах та захищав честь «фамілії». Приналежність до поважного у Речи Посполитої роду мав підкреслювати герб Потоцьких «Пилява», який доволі часто зображений у правому верхньому куті портрета.
Графічні образи яскраво допов­нюють спогади сучасників. Ось як описав канівського старосту письменник Ян Урсин Немцевич: «Ріст майже величезний, лице рум’яне, довгі сиві вуса, закинутий за вухо оселедець на голові… Одягнений у підбитий вовною жупан з адамашку та короткий кунтуш внакидку, у руках тримав неймовірно тяжку люльку».

Спроба психологічного портрету
Внутрішній світ магната являв собою постійну боротьбу двох протилежностей. З одного боку – пиятики, бійки, знущання над слабшими, сексуальні оргії та інші хуліганські витребеньки, з іншого – офірування величезних коштів на церкву, допомога убогим, пат­ронування шкіл, лікарень тощо. Можливо, у такий спосіб староста намагався якось спокутувати свої численні провини.
Якщо уважно вчитатися в історичні анекдоти про нього, то неодмінно прийдеш до висновку, що пан Каньовський був людиною щедрою та з почуттям гумору (правда, інколи чорного). Незважаючи на жорстокість, йому була притаманна справедливість, а якщо магнат і гнівався на когось, то доволі швидко відходив.
Наприклад, їхав він собі дорогою до Кагарлика. Раптом біля дороги староста побачив селянина, який гірко плакав над возом із бочкою дьогтю. Потоцькому стало цікаво і він запитав селянина, що трапилось. Той відповів, що коли спускався з пагорбу, якийсь пан, який їхав ззаду, дишлом від возу пробив дно бочки, і весь дьоготь витік. Каньовському стало шкода селянина, він заплатив за дьоготь, а гайдукам наказав наздогнати того пана. Через деякий час ті притягли монаха-домініканця, який одразу ж почав виправдовуватись. Але пан Каньовський був невблаганний та наказав монахові пролізти крізь порожню бочку з-під дьогтю. Домініканець, звісно, не зміг відмовити пану старості.
А найоригінальнішою витівкою сучасники вважали перехід Миколи Базиля в лоно греко-католицької церкви. Хоча прецедент по зміні віри в родині Потоцьких уже був. У ХVIII столітті ходили чутки, що граф Валентин Потоцький, розчарувавшись у католицизмі, прийняв… іудаїзм. Отже, після цього на витівку Миколи родичі дивилися, якщо не з розумінням, то поблажливо.
Про зміну віросповідання ще є цікава легенда. У 1759 році пан Каньовський проїжджав у своїй розкішній кареті повз Почаївський монастир. Раптом коні чогось налякались, понесли та, врешті-решт, перекинули візок. Розгніваний та перемазаний багнюкою Потоцький витягнув пістоль і навів на кучера, який не впорався з кіньми. Той лише встиг повернутись у бік монастиря та крикнути: «Мати Божа, чудодійна, в іконі Почаївській, врятуй мене!». І ось граф натискає на курок, а з пістоля ні диму, ні вогню – осічка. Натискає вдруге, і знов нема пострілу. Лише після третьої невдалої спроби Потоцький, нарешті, зрозумів, що якась сила йому заважає та «відчув непереборне бажання побачити ікону», до якої звертався кучер. Під’їхавши до монастиря, пан Каньовський зі сльозами покаяння впав на коліна перед образом. Він пообіцяв офірувати кошти на розбудову святині й дотримався свого слова.
Виникає запитання: чому, будучи на вершині могутності, Потоцький раптом усе кидає та зачиняється в монастирі? Тому можуть бути кілька пояснень.
По-перше, бурхлива молодість, надмірне вживання алкоголю, тютюну та любощі чисельних жінок призвели до передчасного зношування організму. Керувати велетенськими маєтками Потоцький вже не міг і не хотів, тому й відійшов від справ.
По-друге, пан староста не мав дітей. Для шляхтича наявність нащадків є одним із головних життєвих завдань. Адже саме ним він передавав свій герб, заповідав славу предків і чекав продовження династії в онуках. Не маючи сина, Потоцький не бачив сенсу у накопичуванні статків. Через те він роздав усе майно далеким родичам і добровільно пішов у монастир.
Ну й нарешті, у 1772 році відбувся Перший розподіл Речі Пос­политої, згідно з яким уся Галичина та Західне Поділля окупувала Австрія. Та Польща, в якій народився та якій (як умів) служив Потоцький, розвалювалася на очах. Більшість його володінь опинилася за кордоном. Тому втечу до Почаєва можна розглядати як намагання відгородитись від жорстокого світу, якому він став чужий. У психології таке називається «втеча від реальності». Можливо, це йому вдалося.
Іван Бондарев

Переглядів: 504 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019