Понеділок, 2019-09-16, 1:21 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2013 » Червень » 19 » Партизанські секрети Ореста Дичковського
11:28 AM
Партизанські секрети Ореста Дичковського
Криївки, схрони, псевдо, секретні повідомлення-«штафети», мережа інформаторів, які пильнували за кожним кроком чужинців. А поруч — окупанти, ворожі агенти і зрадники серед своїх, які заслуговували присуду смерті. Такими були реалії війни, яку вели українські повстанці  в умовах підпілля. Відтоді відбулося вдосконалення засобів зв’язку і озброєння, але незмінними залишилися закони конспірації, правила маскування і методи партизанської війни.
На жаль, з кожним роком в Україні стає дедалі менше тих, хто ціною смерті своїх бойових побратимів навчився вести боротьбу з ворогом до останньої боївки, до останнього бункера. і треба лише молити Бога, щоб їхній досвід ніколи більше не знадобився. Або ж засвоїти цю жертовну науку, раз і назавжди закарбувавши її в пам’яті. Чотири роки тому пішов із життя один з останніх українських партизанів — Орест-Методій Дичковський на псевдо «Кривоніс». Незадовго до смерті він поділився відомими йому партизанськими секретами.Доля партизана
Коли Орест Дичковський прийняв свій перший бій, йому було неповних 14 років. У 1944-му він жив у селі Вільхівці на Рожнятівщині. Його батьки та старші сестри, втікаючи від «других совітів», щоб не бути висланими у Сибір, виїхали за кордон. Старший брат служив в українській дивізії «Галичина». Підліток залишився сам зі старенькою бабусею.
Від підпільників, з якими змалку підтримував зв’язок, Орест отримав доручення виконувати обов’язки станичного запасної мережі ОУН, до якої належали тільки підлітки та люди похилого віку. Однак маючи за плечима двотижневий юнацький військовий вишкіл, він по-юнацькому рвався у бій. А з першою ж нагодою зголосився до сотні УПА. Високий та кремезний, Орест виглядав старшим за своїх ровесників, тому на запитання про свій вік бадьоро відповів:
— Голошу слухняно, вісімнадцять!
Так Орест Дичковський став стрільцем «Кривоносом» у третьому рої третьої чоти сотні «Хмеля». 
Відтак були справжній бій з підрозділами радянської армії у лісах біля Надієва та Ракова, вихід з оточення, коротка відпустка в рідному селі, зрада, затримання, допит у СМЕРШі, втеча з-під варти, переховування в духовній семінарії у Львові, повернення на Прикарпаття і праця на своїх теренах референтом служби безпеки ОУН. Другий арешт і вирок суду: 25 років таборів — у півтора раза більше, ніж прожив на той момент 17-річний Орест Дичковський.  

Безпека понад усе
«Такая сопля, а так харашо разбіраєтся» — так оцінили роботу молодого українського контррозвідника Ореста Дичковського слідчі НКВД, коли їм до рук потрапили докази його підпільної роботи — частина архіву референтури СБ ОУН. Орест у роботі справді виявляв особливу старанність. Бо знав, що одна помилка когось із нижньої ланки служби безпеки може призвести до загибелі безневинної людини. Вивчати звіти інформаторів та аналізувати справу треба було надзвичайно уважно. Орестові це вдавалося.
«Служба безпеки мала окремі зв’язки, окрему працю, про яку ні станичний, ні районний провід не знали, —  розповідав Орест Дичковський. — В кожній станиці було по 3-4 інформатори СБ, які вербувалися з людей незаангажованих, аполітичних, розумних і чесних. Кожного з інформаторів запевняли, що в селі за безпеку відповідає тільки він один. У такий спосіб можна було гарантувати, що референт отримає неупереджену інформацію з трьох окремих джерел». 
До обов’язків інформаторів належало відстежувати новоприбулих у селі, виявляти активістів, які йшли на співпрацю з каральними органами, доповідати про надзвичайні події. Окрім повідомлень від інформаторів, референт кущового СБ люстрував також звіти зі станиці. Якщо хтось сигналізував про виявленого зрадника чи ворожого агента, він давав вказівку іншим: розібратися у справі. Коли інформацію підтверджували всі, виносився присуд. Якщо ж ні, інформатор втрачав довіру і йому наказували пояснити, з якою метою він звів наклеп на людину. 
«Нас звинувачували в тому, нібито ми вбивали комсомольців, але насправді серед комсомольських активістів було багато офіцерів НКВД або тих, хто співпрацював з каральними органами, — пояснював Орест Дичковський. — Присуд смерті нікому не виносили лише за причетність до комсомолу. Те саме стосується фельдшерів чи вчителів. Якщо котрийсь із них ішов на тісну співпрацю з НКВД, то йому надсилали попередження з вимогою у певний термін покинути село».
У 1946—1947 роках фаховий рівень служби безпеки почав погіршуватися. Бракувало справжніх професіоналів, багато хто загинув у боях. Дичковський пригадував, як лише завдяки випадку йому вдалося відвернути присуд смерті, винесений трьом жінкам (матері та її донькам), яких неправдиво звинуватили в доносі. «Закон знаєш?», —  перепитали його тоді вояки, які прийшли виконувати вирок. Орест підтвердив. Тепер за скасування наказу він відповідав головою: якщо помилився в цих людях, то загине сам.
Щоб вберегтися від помилки і не довіритися зрадникові, повстанцям часом доводилося перестраховуватись. Дичковський згадував, з яким болем один із командирів віддавав наказ виконати присуд радянському офіцерові, котрий потрапив у полон до УПА. Той кілька днів ходив разом із «упівцями», спілкувався з ними українською, розповів усе про мережу агентів НКВД у районі, але до кінця у своїй щирості не переконав. «Виконати присуд так, щоб він не знав, і поховати по-людськи», — наказав сотенний, знаючи, що не має права ризикувати своїми солдатами. 

Нерозкриті криївки
У партизанській війні доводилося бути особливо пильним. Адже у більшості випадків причиною розсекречених криївок, схронів та бункерів були зрада й донос. Самим облавникам рідко коли вдавалося виявити вхід до підземного сховку партизанів, штрикаючи щупами землю у горах. Мистецтва вдало  замаскувати криївку повстанці вчилися на власних помилках, на смерті своїх побратимів. 
Як розповів Орест Дичковський, вхід до бункера закривався не суцільною лядою, а такою собі скринькою, наполовину наповненою половою, щоб було легше її витягати. А для того, щоб щуп не добрався до дошки, вгорі клали каменюки — не так, як бруківку, а на різну глибину, щоб виглядало природно. іноді вхід міг бути замаскований пнем.
Криївки робили також у старих австрійських окопах, через які протікав якийсь потічок. Вхід до схрону був просто в березі. Згодом його робили у вигляді зирзара, щоб граната чи кулі не летіли просто в «гніздо», а гасилися глухою стіною. Щоб увійти в такий сховок взимку не залишивши слідів, підпільники спершу йшли торованим шляхом, на якому відбитки швидко затоптували, а переходячи через потічок зіскакували з моста у незамерзлу воду. Потоком можна було безслідно дістатися до входу в криївку.
Взимку підпільникам доводилося перебувати в криївках майже безвилазно. Запас харчів робили заздалегідь. Варили їсти на примусах. Димар виводили у дупляве дерево, в якому були додаткові отвори, аби дим швидко розсіювався. Життя криївки йшло уночі, а їсти готували надранок, коли в горах піднімався туман, за яким диму не було видно. В такому бункері було продумано також каналізацію. Для цього воду з потічка пропускали через криївку і вона вимивала усі нечистоти. 
«Треба віддати паскудам належне, облавники швидко засвоїли цю справу, — казав пан Орест. — Йшли потічками і брали аналізи. Якщо у воді були якісь органічні речовини, то йшли по обох берегах  і щупали, як має бути».
Орест Дичковський впевнений, що далеко не всі партизанські криївки, які були колись в горах, викрили облавники й ліквідували. Багато з них простояло до наших днів і, можливо, збереглися й сьогодні. Деякі зі схронів поблизу рідної Вільхівки Орест хотів відвідати одразу після свого звільнення з таборів у 1956 році (він відбув лише трохи більше третини строку покарання, потрапивши під дію указу «про малолітніх», який вийшов після смерті Сталіна). Однак на волі Дичковський перебував під пильним наглядом органів держбезпеки, тому одного разу лише здалеку оглянув місце, де схил гори осунувся і завалив таємний вхід у криївку, в якій партизанський рій залишив кулемет та три-чотири кріси...
Богдан СКАВРОН

Переглядів: 401 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019