Неділя, 2019-09-22, 2:48 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2013 » Вересень » 19 » Перша скрипка
9:14 AM
Перша скрипка
20 вересня виповниться 100 років від дня народження видатного скрипаля і педагога Володимира Цісика, батька знаменитої українсько-американської співачки Квітки Цісик.
У 1944 році Володимир був змушений виїхати з України до Західної Європи, а потім до Америки, де продовжив музикувати й став визначним педагогом в Українському Музичному Інституті. Через десять років після смерті скрипаля його старша донька подарувала Львівській Музичній академії імені Миколи Лисенка багату нотну літературу, яка склала фонд пам’яті Володимира Цісика. Цей дарунок став символічним поверненням майстра на батьківщину, музику якої він пропагував на чужині, скільки жив, переконаний, що «українська пісня і музика триватимуть вічно і лучитимуть українські покоління, де б вони не були».
 
  Володимир, Квітка та Марія Цісики виконують подвійний Концерт Й.- С. Баха (США). Кінець 1960-х – поч. 1970-х рр.
Галичина: шлях до визнання
Народився Володимир 1913 року в селі Ліски на Коломийщині в сім’ї залізничника. Був наймолодшим у багатодітній сім’ї, де, окрім нього, росло ще шестеро синів і донька. Обдаровані діти Цісиків майже усі в майбутньому проявили себе в культурно-мистецькому та просвітницькому житті: Євген, Зенон та Володимир стали відомими музикантами, Микола вчителював у Лісках та був головою місцевої «Просвіти», Іванна працювала вчителькою в Польщі, була доброю скрипалькою.       
Початкову освіту Володимир Цісик здобув у рідному селі. І досі в Лісках стоїть стара хатина, в якій розміщалася початкова сільська школа. Потім навчався у Коломийській гімназії. В Коломиї талановитий хлопець бере уроки у відомого у краї скрипаля та педагога Романа Рубінгера. У 1926 р. до гімназії прийшов знаний диригент Филип Баран. Він організував симфонічний оркестр, до якого залучив найкращих учнів-музикантів, між ними – Володимира та Зенона Цісиків. Володимир грав у групі перших скрипок.
1929 року в Коломиї відкривається філія львівського Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, директором якої стає Рубінгер. Від цього часу Володимир – учень (елев) філії, бере участь у щорічних пописах і, як один із найкращих, демонструє своє мистецтво на загальних концертах-оглядах усіх відділів музичного інституту у Львові. Вже в кінці першого навчального року (1929/30) він виступив на концерті філій 19 травня 1930 року, виконавши «Романс» Бетховена. У 1931 році часопис «Діло» (№53) помістив велику статтю, присвячену Коломийській філії музичного інституту. Про виступ Цісика в ній говориться, що «виконання ним відомої «Елегії» Ernst’а носило вже ознаки артизму».
Рубінгер заснував при Коломийській філії оркестр, основу якого склали учні струнного відділу, та музично-вокальний гурток. Відомо, що влітку 1931 року гурток здійснив гастролі по краю. У концертах звучали солоспіви, хорові твори, сольні скрипкові композиції, які виконував Володимир Цісик, та твори для інструментального тріо (скрипка, віолончель, фортепіано). Артисти виступали в селах і містечках Станиславівщини, розпочавши турне 7 серпня в Яблуневі і завершивши 20 серпня в Яремче. Серед міст маршруту були Косів, Снятин, Городенка, Делятин, Микуличин, Ворохта та ін.
Стаття в газеті «Діло» (1932/63) наводить на думку, що Цісик, закінчивши гімназію, вступив до Познанського університету (Польща), залишаючись, однак, учнем Коломийської філії музичного інституту. Публікація присвячена Шевченківському концерту, який був організований у Познані силами університетського студентства 12 березня 1932 р. В ній схвально оцінено виступ Володимира: «Скрипкові соля студента Цісика – Беріота: VІІ. концерт, Рахманінова – Романца та Сарасате: Романца Андалюзе – виконані були бездоганно. У Цісика видно добру школу (елєв філії Муз. Інст. Лисенка в Коломиї), безпосередність і щирість в інтерпретації творів, добру техніку смичка, що проявилася вповні в ефективному концерті Беріота».
Музичну освіту Цісик продовжив у Празькій консерваторії, де займався впродовж двох років у класі видатного скрипаля і педагога Бедржиха Волдана. Повернувшись до Галичини, вступив до консерваторії ім. К. Шимановського Польського музичного товариства у Львові, в клас проф. Марека Бауера. Закінчує консерваторію в 1936 р. Одночасно відвідує заняття з камерного ансамблю в Музичному інституті ім. М.Лисенка у відомого віолончеліста, професора Петра Пшенички.

1000-на вистава «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. 1935 р. В. Цісик - перший зліва
Петро Пшеничка одним із перших запровадив у Музичному інституті афішні вечори свого камерного класу. З-поміж них слід виокремити вечір 6 лютого 1937 р. Тоді  виступив тільки струнний квартет у складі: Володимир Цісик (І скрипка), Роман Согор (ІІ скрипка), Богдан Задорожний (альт), Орест Березовський (віолончель). Композитор і диригент А.Рудницький – автор рецензії в газеті «Діло» (1937/29) – підкреслив, що це перший вечір ансамблю такого складу, і зазначив, що цей колектив «має чимало даних на те, щоби стати у нас першим постійним квартетом і заповнити ще одну прогалину в нашому музичному житті». У концерті, крім творів Моцарта і Чайковського, прозвучали мініатюри на українські народні теми В.Барвінського в перекладі П.Пшенички. П’єси Барвінського були виконані ансамблем і на «Вечорі українських композиторів», проведеному в музичному інституті Самоосвітнім гуртком 3 червня того ж року. Після того, як навчання в музичному інституті було завершене, цей колектив, за ініціативою В. Цісика та О.Березовського, не розпався, а й далі виступав із концертами в Галичині.
Ще до закінчення своєї музичної освіти, з 1935 року, Володимир починає працювати у Львівському симфонічному оркестрі, де був одним з небагатьох скрипалів-українців. У  цьому ж році митець був залучений Антоном Рудницьким до участі в ювілейній – тисячній – виставі «Запорожця за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. Її прем’єра, підготована зірковим складом виконавців, відбулася 4 грудня в  Коломиї; 6 грудня її побачив Станиславів, а далі – Стрий, Золочів, Тернопіль, Перемишль і Львів. Виступав Цісик і сольно в різних імпрезах. Так, 8 березня 1936 року він взяв участь у Шевченківському святі у Стрию, виконавши твори Чайковського і Лисенка.
23 березня 1939 р. в Малому залі Львівського музичного інституту ім. М.Лисенка відбувся перший великий сольний концерт В.Цісика (концертмейстер – Н.Нижанківський), а 1 квітня в «Ділі» з’явилася рецензія Станіслава Людкевича, який підтримав виконавця словами: «Вечір можна назвати вповні й навіть несподівано вдатним, бо показав нам значні музикально-технічні дані адепта, його поважну працю над собою, притому теплий тон, темперамент і повне пам’ятеве опанування програми. […] він повинен би стати одним з кращих наших, усе ще небагатьох, скрипкових виконавців». В журналі «Українська музика» (1939/2) рецензію на сольний концерт Цісика помістив В.Барвінський. Він підкреслив переконливу інтерпретацію скрипалем творів Шоссона, де Фальї та Мусоргського.
3 червня 1939 р. Цісик виступив із речиталем у рідній Коломиї, повторивши програму львівського концерту. Вечір розпочався знаменитою «Фолією» А. Кореллі, далі прозвучав Концерт D-dur Л. Боккеріні «з […] ніжною тонкістю, перлистою технікою та […] великим зрозумінням для класичного духа» (Діло. 1939/137); в другому відділі був виконаний ряд програмних п’єс. Дописувач «Діла» при кінці своєї рецензії підсумував виступ Цісика такими словами: «Справді, таку гру з усіми найкращими технічними здобутками, тими ніжними спіккатами, стаккатами, глибокими подвійними тонами, енергійною бравурою та з такою тонкістю чуття рідко доводиться чути».
У 1942-1944 рр. В.Цісик – викладач Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка,   виступає з речиталями по радіо, працює концертмейстером, потім інспектором оркестру Львівського оперного театру.
 
Еміграція: школа гри
Ще за першого приходу в Галичину радянських військ родина Цісиків зазнала переслідувань. У кінці 1939 року був арештований старший брат Володимира Микола. Батька в 1940-му заслали до Казахстану, де він загинув через кілька років. Вже після війни від органів радянської держбезпеки потерпів Євген Цісик – відомий музично-театральний діяч і диригент, який перший поставив (разом з М.Бенцалем та В.Блавацьким) оперети Я.Барнича «Дівча з Маслосоюзу» (1935 р.), «Шаріка» (1938 р.) та «Гуцулка Ксеня» (1939 р.).
Не чекаючи, поки доберуться до нього, Володимир навесні 1944 р. разом з частиною трупи Львівської опери емігрує до Західної Європи. Опиняється в Німеччині, в одному з  таборів для переміщених осіб. Попри складні життєві обставини, багато виступає в концертах та у виставах камерного театру «Веселий Львів», що також подався в еміграцію, викладає музику у греко-католицькій семінарії у Гіршбергу, грає в симфонічних оркестрах Відня, Мюнхена, Байройта. Володимир багато працює над собою, зростає його фаховий рівень. Ймовірно, що саме в ці роки він займається у професора Мюнхенської Академії музики Антона Губера.
Величезна працездатність, постійне прагнення до фахового вдосконалення і фанатична відданість музиці, притаманні Цісику й раніше, стають визначальними рисами його творчої постаті. Це не переставало дивувати і захоплювати його колег. Недарма через багато років у одній із статей пам’яті митця прозвучать слова: «Володимир Цісик був рідким прикладом музики-професіоналіста, який ціле своє життя наполегливою, безнастанною працею стремів до свого ідеалу: стати кращим скрипалем, кращим музикою, свідомий цих майже недосяжних обріїв, до яких прямує кожний професійний музика і які кожний з них хотів би осягнути».У Німеччині Цісик як фахівець був удостоєний великої честі: він став заступником концертмейстера у Вагнерівському Фестшпільхаузі в м. Байройт.
В еміграції складається й особиста доля Цісика: він одружується з Іванкою Кандяк-Лев, яку знав ще зі Львова. Іванна стала справжнім «ангелом-хоронителем» щасливої сім’ї Цісиків, джерелом нового творчого натхнення Володимира. Вона створила всі умови для подальшого розвитку таланту свого чоловіка і їхніх дітей. І хоч письменник-гуморист Ікер (Іван Керницький, США) якось жартівливо зауважив, що, мовляв, тато і доньки грають, а мама ноти носить, неможливо переоцінити роль цієї тендітної жінки в житті її родини. У 1945 році у подружжя народилася донька Марія, майбутня відома піаністка і педагог.
Восени 1949 р. Цісики виїжджають до США, оселяються у Нью-Йорку. Володимир розпочинає працю на одному з підприємств, вона стає головним джерелом забезпечення сім’ї. 1953 року сім’я поповнюється ще однією донькою – Квітиславою, яка стане видатною співачкою, відомою в Америці як Кейсі, а в Україні – як Квітка Цісик.
Скрипку митець не залишає. Вже в листопаді 1949 р. його ім’я зустрічається серед учасників святкових заходів. Згодом митець влаштовуватиме щорічні сольні концерти-звіти, в яких репрезентуватиме, поруч із відомою класикою скрипкової літератури, творчість композиторів української діаспори. В багатому репертуарі В.Цісика були твори, починаючи від Й.С.Баха і Дж.Тартіні і до сучасної музики, і він увесь час працював над його поповненням. Митець був першим виконавцем багатьох творів композиторів діаспори: «Станци» і «Поеми» В.Грудина, «Елегії» й сюїти «З далекого світу чудес» М. Фоменка, «Інтради й фантазії» А.Рудницького та ін. На сцені музичними партнерами митця були відомі українські піаністи Р.Савицький, В.Кіпа, Д.Гординська-Каранович, Є. Чапельська, а коли підросла і вивчилася донька Марія, то стала незмінним батьковим концертмейстером.
Часто Цісик виступав у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка, до правління якого входив від часу прибуття до Америки. Там відбувалися й концерти його найталановитіших учнів і доньки Марії. Крім сольних виступів, Цісик грав у складі тріо та квартету.
Визначною подією в музичному житті діаспори стало виконання В.Цісиком та його доньками подвійного Скрипкового концерту Й.С.Баха у Скрентоні 25 лютого 1970 року. Після нього один з американських критиків написав: «Мабуть, немає кінця талантам в родині Цісиків» (Свобода. 1970/47). Концерти Цісика завжди були благочинними, найчастіше кошти від них ішли на підтримку культурних проектів української діаспори. Виступи митця постійно висвітлювалися в пресі. З рецензій: «Скрипак Володимир Цісик […] постійно і настирливо працює над собою. Кожний його концерт дає нам уявлення про рух вперед на шляху розв’язування складних проблем артистичного виконання музичних творів» (Свобода. 1953/250); «В.Цісик показав дальші удосконалення в ділянці технічної віртуозності. Його тон відзначається більшою сонорністю та виразовістю емоційного насичення» (Свобода. 1957/244); «Володимир Цісик, пропаґатор української скрипкової музики, грав технічно трудні твори В.Грудина свобідно, повним тоном із розмахом» (Свобода. 1964/78).
Щодо записів В.Цісика, то знаємо тільки про два: у 1953 р. американська фірма звукозапису «Арка» випустила декілька платівок з українськими піснями; на одній із них Володимир супроводжує виконання пісень «Повій, вітре» та «Рута-м’ята», соліст – Михайло Мінський; в 1966 р. була записана платівка з творами М.Фоменка, до якої увійшла «Легенда» композитора у виконанні В.Цісика і Нью-Йоркського симфонічного оркестру.
Неоціненною була педагогічна діяльність В. Цісика. В кінці 1949 р. він відкриває у Нью-Йорку приватну школу скрипкової гри, яка мала велику популярність серед українців та американців. У 1952 р. митець стає співзасновником Українського Музичного Інституту (УМІ) в Нью-Йорку та Ньюарку, викладає в ньому скрипку і альт, веде клас камерного ансамблю та створює струнний ансамбль, який нараховував 30-40 скрипалів. На піврічному пописі УМІ в 1954 р. клас Цісика був представлений 10 здібними учнями; вже до 1956 р. їх кількість сягнула за 50. У 1960-х рр. у батька вивчала гру на скрипці Квітка, яка подавала  надії як перспективна скрипалька.
Час до часу музичні заклади США – американські та українські – проходили своєрідні іспитові перевірки на рівень викладання та учнівських досягнень. У 1960 р. таку перевірку в Ньюарку проводив відомий і престижний Джуліярд-коледж. Серед юних музикантів, які демонстрували свою майстерність комісії, взяли участь 6 учнів Цісика. Двох із них комісія відзначила найвищими нагородами – золотими грамотами з відповідними почестями.
Струнний ансамбль («оркестр») В. Цісика з успіхом виступав на пописах в УМІ та в численних  імпрезах. У 1958 р. на Фестивалі молоді у Нью-Йорку він здобув перехідний кубок УНСоюзу. Його популярність була настільки велика, що і в інших відділах УМІ створювалися подібні до нього «скрипкові оркестри». Для свого ансамблю Володимир робив переклади творів різних жанрів (переважно частини симфоній, сюїт, окремі п’єси), а також писав власні композиції в характері попурі. Наприклад, 4 лютого 1967 р. на нью-йоркському літературно-мистецькому ярмарку «оркестр» виконав «В’язанку українських пісень» його авторства.
Праця з дітьми, залучення їх до світу музики, а через нього – прищеплення любові до рідної культури була чи не найважливішою справою в житті В. Цісика. На неї він не шкодував ні часу, ні себе. Митець не стомлювався готувати з дітьми музичні вистави, цікаво організовував для них дозвілля, заохочував до музикування, співу в хорі та вокальних ансамблях, власної творчості. Так, у лютому 1959 р. його учні взяли участь у музичній виставі за казкою Б.Лепкого «Ксеня і 12 місяців» (Ньюарк); на святі М. Лисенка в 1963 р. у Нью-Йорку він був музичним керівником і диригентом вистави «Коза-Дереза», в якій роль Лисички виконала дев’ятирічна Квітка; 4 лютого 1965 р. під проводом Володимира Цісика в Нью-Йорку відбулася постановка опери-казки «Чарівний перстень» І. Недільського. Дописувач газети «Свобода» про значення таких імпрез зауважив: «Ця велика праця УМІ на найбільше важливім фронті – засівання в саму душу наших дітей любови до всього, що українське, і гордости з приналежности до української нації, заслуговує на признання, подив і піддержку всіх, кому доля наших дітей лежить на серці».
Приблизно з 1967 р. активізує свою діяльність Українська музична школа В. Цісика, де разом з ним працювала його донька Марія. Крім пописів для широкої громадськості, тут влаштовувалися тематичні музичні вечори, які знайомили слухачів з мистецтвом різних епох. Один із них, присвячений старокласичній музиці, відбувся у Нью-Йорку 7 червня 1968 р. Звучали твори Баха, Генделя, Вівальді, Глюка та інших композиторів у виконанні учнівських тріо, квартетів та струнного оркестру під орудою В. Цісика. Пояснення до творів давала Марія Цісик, на той час – викладач Джуліярд-коледжу.
Очоливши на початку 60-х рр. УМІ в Нью-Йорку, В. Цісик ретельно і сумлінно виконує нові обов’язки. Намагаючись привернути до УМІ якомога більше осіб, він слідкує, щоб музичне життя і здобутки інституту постійно висвітлювалися в пресі, публікує розгорнуті звіти про діяльність закладу, дбає, щоб громадськість була обізнана з досягненнями видатних учнів.
Активній мистецькій позиції В. Цісика відповідала не менш активна громадська діяльність. Він входив до Українського Народного Союзу (УНС), Національного товариства ім. Т. Шевченка в Америці (НТШ), був членом товариства «Вільна Україна» (обирався в 1958 р. його секретарем, в 1960 – заступником голови товариства), став ініціатором створення і головою Української будівельної корпорації «УКРА», яка займалася будівництвом дешевого і добротного житла для американських українців на пільгових кредитних умовах. У 1962 р. був обраний одним із інспекторів у керівництві Комітету Об’єднаних Американсько-Українських Організацій у Нью-Йорку; у 1964 р.  увійшов до складу мистецько-імпрезової Комісії Комітету. У 1969 р. обраний головою Контрольного комітету товариства «Культура».
Окремо відзначимо роботу В. Цісика на Союзівці – українському культурно-відпочинковому комплексі біля м. Кергонксон, штат Нью-Йорк. У 1961 та 1962 рр. він був її артистичним керівником. У 1961 році під керівництвом митця були проведені три великі музичні заходи: свято св. Володимира, Свято молодих талантів і Шевченківська академія. В. Цісик не лише був організатором концертів, але й брав у них участь як скрипаль і диригент жіночого хору «Веселка». Цей колектив був заснований митцем для супроводу служби Божої, яку на Союзівці відправляв її парох Всч. о. Любомир Гузар. Хористи вивчили, за власною ініціативою, крім церковних піснеспівів, низку обробок українських народних пісень, з якими виступали на святах. В липні 1962 р. митець з успіхом виступив на Союзівському вечорі «Синя чічка» пам’яті М. Гайворонського.
 
Епілог
 
Володимир Цісик був надзвичайно скромною людиною, не любив хвалитися, афішувати свою працю, особливо ж – здобутки. Толерантний, виважений, лагідний, товариський, відкритий, доброзичливий, неконфліктний, завжди готовий допомогти. Таким друзі, колеги, родина бачили його завжди.
Так покерувала доля, що останнім днем життя Володимира (7 лютого 1971 р.) став день його останнього  концерту, який так і не був виконаний до кінця. Він покинув цей світ «зі скрипкою в руках» – великий Майстер музики, який віддав себе їй без останку.
 
                                                                                                                 Галина МАКСИМ’ЮК,
музикознавець

Переглядів: 470 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019