Середа, 2018-11-21, 4:56 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2017 » Грудень » 23 » Перший громадський транспорт Станиславова: як це було 79 років тому
10:10 AM
Перший громадський транспорт Станиславова: як це було 79 років тому

Що в 1939 році могло об’єднувати Нью-Йорк, Лондон, Париж, Берлін, Варшаву і Станиславів? Комунікація, а точніше – автобусне міське сполучення. І хоча в Станиславові воно тільки-тільки зароджувалася, саме завдяки йому місто стало по-справжньому сучасним. Діяльність підприємства, яке займалося першим громадським автотранспортом Станиславова, тривала досить недовго (всього вісім місяців), позаяк її обірвав початок війни, і документів діяльності фірми практично не збереглося. Матеріали та фото, які ми пропонуємо читачам «Галицького кореспондента», публікуються вперше. Вони унікальні, з приватного архіву автора, і хоча й не дають відповіді на всі запитання, та на маленький крок вони таки наближують нас до відкриття ще однієї сторінки новітньої історії Станиславова.

Людство почало мандрувати чи не від самих початків своєї історії й завжди шукало засобів, які б суттєво полегшили переміщення. До XIX сторіччя в пасажирському дорожньому транспорті переважали диліжанси і омнібуси, в які були запряжені коні. У деяких країнах, як-от Великобританія чи Франція, вже в XIX столітті почали з’являтися омнібуси з паровим двигуном. Так зароджувалася світова історія міської комунікації.

Перший трамвай, точніше, вагон, який тягнули коні по вбудованих у проїжджу частину рейках, з’явився в 1832 році в Нью-Йорку. У Новому Орлеані в 1835 році відкрили першу трамвайну лінію, і це стало початком найстарішої у світі трамвайної мережі, яка безперервно функціонує аж до нині. У 1863 році в Лондоні відкрили першу підземну лінію метро, а в 1881 році у Берліні запустили перший експериментальний електричний трамвай. Перші автобуси почали з’являтися на вулицях великих німецьких міст у 80-90-х рр. XIX століття. Та минуло ще півстоліття, перш ніж найголовнішим засобом комунікації всіх міст стали автобуси.

Як бачимо, рано чи пізно в усіх світових метрополіях в міру їх територіального розростання і збільшення кількості мешканців відкривалися фірми з пасажирських перевезень. Як у цьому плані виглядав Станиславів? Чи його мешканці потребували сучасних транспортних засобів, щоб дістатися у віддалені квартали міста?

Заснований у 1662 році Станиславів століттями не мав потреби у спеціальній міській комунікації. За площею місто не було великим, a дістатися в найвіддаленіші пункти можна було за якихось кілька хвилин. У 1880 році Станиславів налічував 18 626 мешканців, що давало підстави класифікувати його як невеличке. Функціонували приватні брички, які повністю задовольняли потреби мешканців.

На зламі XIX i XX століть Станиславів динамічно розвивався і розбудовувався, а терени довкола були щільно забудовані багатшими міщанами, які хотіли втекти з міста. Так утворився Княгинин, кількість населення і площа якого дуже швидко дорівнялися до площі і кількості мешканців самого Станиславова. В утвореній таким чином на зорі ХХ століття агломерації постала необхідність спільної системи комунікації. Однак подібні ініціативи ефективно блокувалися довголітніми дебатами щодо сполучення двох міських організмів і відсутністю остаточного рішення в цій справі. Тож до 20-х років XX століття бричка залишалася єдиним засобом швидкого перевезення.

Позаяк 1 січня 1925 року Княгинин остаточно включили в межі міста (так втілилася мрія багатьох мешканців про т. зв. Великий Станиславів), реалізувати відповідне транспортне сполучення стало легше з юридичного боку. Та й спільний бюджет ґміни міста Станиславів це дозволяв. До того часу сумарна площа міста становила 13,83 кв. км, відповідно, дістатися в найвіддаленіші пункти вимагало значного часу. На жаль, внаслідок руйнувань Першої світової пріоритетною стала швидка відбудова міста. Велика економічна криза на зламі 20-30-х рр. ХХ століття не тільки не сприяла новим інвестиціям, а й гальмувала вже розпочаті.

Друга половина 30-х характеризується якісним покращенням економічної ситуації, що бачимо і на прикладі Станиславова. Тоді на вулицях з’явилися перші таксі. Хоч пересічні містяни і не могли собі дозволити таку розкіш, та в системі транспортного міського сполучення саме таксі першими замінили брички. У тодішньому Станиславові налічувалося чотири постійних місця «паркування» кінних бричок: на площі Халлера (перед будинком головної пошти), на вулиці Казімєжовській (тепер – Гетьмана Мазепи), на вулиці Мейселеса (тепер – Лесі Українки) і перед залізничним вокзалом. А таксі чекали на клієнтів у трьох пунктах: на вулиці Сапєжинській (тепер – Незалежності), навпроти Пасажу Ґартенберґів перед Іпотечним банком, а також перед залізничним вокзалом. Власниками фірм, які займалися перевезенням бричками, були Арон Баух, Юда Ліхтенберґ і Давід Шустер. А послуги таксі надавали Ян Чая, Генрик Ліебесман і Болеслав Малецький.

Швидкий приріст населення, звісно, не міг не вплинути на міське транспортне сполучення. Якщо в 1921 році Станиславів і Княгинин сумарно населяло 44 758 мешканців, то вже в 1931 році ця кількість становила 59 960. А дані за 1939 рік свідчать, що в місті мешкало аж 71 218 осіб. Тож потреба в сталому й організованому міському транспорті розросталася з такою ж швидкістю, як і кількість містян.

Новою сторінкою в історії Станиславова стало відкриття 23 грудня 1938 року міського автобусного сполучення. Фірма пана Колодзєйчука розпочала свою діяльність одразу після всіх формально-правних узгоджень та отримання ліцензії від станиславівського магістрату. Того дня на площі перед залізничним вокзалом відкрили першу автобусну лінію – за участю станиславівського воєводи Стефана Паславського, президента міста Францішка Котлярчука, ксьондза Казімєжа Більчевського, настоятеля станиславівської колегіати, і, звісно, велелюдного натовпу цікавих. У своїх промовах представники влади побажали власникові фірми процвітання і розвитку, а ксьондз освятив автобуси. Усі офіційні гості в ролі перших пасажирів проїхалися маршрутом від залізничного вокзалу до урядового кварталу на Домброві (тепер – вул. Сорохтея) і назад.

Відтоді міські автобуси почали курсувати регулярно. Вони щоденно проїздили свій маршрут вулицями Колійовою, Ґрюнвальдською, Третього Травня, Сапєжинською, Ґославського, Собєського, Ґолуховського, Алеєю Президента Ігнація Мощіцького (до вулиці Під Божою Опікою) і назад (Привокзальна площа, Грушевського, Шашкевича, Незалежності, Вітовського, Січових Стрільців, Чорновола, Сорохтея). Лінію обслуговували два автобуси, які розминалися біля головної пошти. Маршрут складався з дев’яти зупинок:

Костел отців єзуїтів (тепер – Грюнвальдська),
Третього Травня (в кінці вул. Вірменської і перед цукернею Фуґлевіча) (тепер – Грушевського і Шашкевича),
Головна пошта,
вул. Ґолуховського (перехрестя з вул. Ґіллера і вул. Білінського) (тепер – вул. Чорновола – перехрестя з Сахарова і Гординського),
вул. Ґолуховського (перехрестя з вул. Матейки),
Міський парк ім. Генрика Сенкєвіча,
вул. Під Божою Опікою (тепер – Сорохтея).

Автобуси курсували із 7.00 до 21.00 через кожних 15 хвилин. Ціни на квитки були такі: на 1-2 зупинки – 0,10 злотих; 3-4 зупинки – 0,20 злотих; 5-7 зупинок або весь маршрут – 0,30 злотих. Школярі без огляду на кількість зупинок платили сталу квоту – 0,10 злотих.

Хоча ціни на квитки і не були найнижчі (для порівняння, в тодішньому Станиславові буханець хліба коштував в середньому 0,30-0,35 злотих), мешканці дуже тепло сприйняли міське сполучення. Позаяк для школярів діяли знижки, частина дітей із передмість почала користуватися саме таким видом транспорту.

1939 рік мав стати експериментальним. Власник фірми планував узгодити реальні потреби мешканців і найбільш оптимальні маршрути, щоб вдосконалити наявну й окреслити наступну автобусну лінію, яку планувалося відкрити після закупівлі нових автобусів. Закуплений в лютому черговий автобус курсував маршрутом першої лінії. А на березень запланували відкриття другої автобусної лінії від Галицького моста вулицею Галицькою через Ринок, а відтак вулицею Сапєжинською до моста на Майзлях. На жаль, нам невідомо, чи цю лінію вдалося відкрити.

Якою була доля фірми, її власника і працівників після початку війни – теж невідомо. Не виключено, що в процесі мобілізації i перенаправлення транспорту автобуси передали Польському війську, а після програної воєнної кампанії їх загарбали німці чи росіяни (якщо взагалі ці автобуси вціліли під час військових дій). Якщо ж автобуси таки залишилися в Станиславові, то ними після 17 вересня 1939 року або евакуйовували частину державних працівників, або ж їх в ході націоналізації забрала радянська влада і вивезла вглиб СРСР. Та варто пам’ятати, що міське сполучення в Станиславові зародилося ще в 1938 році і великих зусиль до цього доклав пан Колодзєйчук, завдяки ініціативі якого Станиславів поповнив ряди тогочасних прогресивних міст.

 

Адам ОСТАНЕК

З польської переклала Наталя ТКАЧИК


Переглядів: 29 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 18. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2018