За Австрії та Другої Речі Посполитої перукарні називалися фризернями, а мешканці Станиславова відвідували їх не лише для того, щоб зробити собі гарну фризуру, тобто зачіску. В цих закладах можна було також підрівняти бороду, завити вуса «на паризький манер», поголитися, вимити голову «косметичною водою» і, звичайно ж, обмінятися найсвіжішими міськими плітками.
Примхи моди
На зламі ХІХ і ХХ століть станиславівські пані відвідували перукарів рідше, ніж наші сучасниці, але ці візити були значно тривалішими. Бо зачіски тоді були складними, і модниці намагалися зберегти їх якнайдовше. Мода кінця ХІХ століття передбачала доволі громіздкі зачіски з багатим декором, зробивши невеликий «перепочинок» у 1886-1887 роках, коли в моду ввійшли м’які локони, що спадали на шию. Вже наступного року в моду знову ввійшли масивні зачіски – волосся вкладалося косами у вигляді вінка чи діадеми. В 1890-х роках модниці вкладали волосся на зразок грецьких богинь, але й високі зачіски залишалися актуальними.
На початку ХХ ст. були дуже модними всілякі накладки зі штучного волосся та шиньйони. Причому їх не завжди робили з людського волосся. Дешевші перуки нерідко виготовляли з кінських грив і хвостів. Як повідомляла місцева преса, станиславівські перукарі продавали й накладні кучері, виготовлені з хвостів буйволів, переважно білих. Торговці скуповували буйволячі хвости в різних місцевостях, сортували їх за якістю волосся і продавали до тодішньої Австро-Угорщини.
Там ці хвости піддавалися хімічному очищенню, фарбувалися в різні кольори, а згодом перукарі продавали їх своїм клієнткам у вигляді ефектних шиньйонів чи накладних кучерів. «Якби якийсь закоханий, коли йому вдалося доторкнутися губами до золотистих чи темних кучерів на коханій голівці, тільки подумав, яку частину тіла буйвола прикрашало це ж волосся зовсім недавно! – з гіркотою зауважувала газета «Кур’єр станиславівський». Проте місцевих кокеток сумнівне походження накладних кучерів аж ніяк не зупиняло.В 1907 році галицька преса повідомила, що в продажі з’явилися й перуки зі штучного, «хімічного» волосся, яке робилося з речовини на кшталт скловолокна.
Найкращі перукарі міста
У Станиславові початку ХХ ст. однією з найпопулярніших була перукарня НатанаШраєрапо вул. Бельведерській, 1 навпроти готелю «Під чорним орлом» (будинок не зберігся). Схоже на те, що у цьому закладісправді дотримувалися зразкової гігієни. Тут кожному постійному клієнту виділялася окрема бритва, щітка для волосся, гребінець, серветка, рушник, пов’язка для вусів, мило, помазок для мильної піни й губка.
Пов’язка для вусів використовувалася для того, щоб під час гоління перукар випадково їх не пошкодив, адже в ті часи розкішні вуса були гордістю багатьох чоловіків. Весь цей реманент зберігався в окремій шухлядці, що закривалася на ключ. Однією з найкращих була також перукарня Юзефа Шнаппера, яка знаходилася по вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької) неподалік від відомої ресторації і крамниці делікатесів Ґуравського.
Заклад Шнаппера поєднував у собі перукарський салон та дроґерію, де клієнти могли придбати засоби для догляду за обличчям та волоссям, а також аксесуари –дзеркальця, ножиці, гребінці тощо. Всього у Станиславові працювали 29 перукарівстаном на 1902 рік.
Дуже відомим перукарем Станиславова був також Беньямін Бірер. У 1903 році він звернувся за патентом на вдосконалену модель щипців для завивання волосся. Наконечники цих щипців мали особливо зручну форму й автоматично опускалися при відкриванні приладу, що допомагало перукарю створювати на головах клієнток особливо привабливі кучері. Очевидно, жителі Станиславова оцінили талант перукаря, адже в 1904 році Беньямін Бірер став членом правління місцевої корпорації (спілки) перукарів і спеціалістів з гоління.
Щороку члени цієї корпорації влаштовували збори, на яких обирали голову корпорації та його заступника, а також обговорювали важливі питання своєї галузі. Станом на 1904 рік головою корпорації був перукар Марцін Рост, а його заступником –уже згаданий Натан Шраєр. Канцелярія корпорації перукарів знаходилася по вул. Сапєжинській, 20. Корпорація регулювала ціни на перукарські послуги в місті –підвищити їх майстри могли тільки з її дозволу.
В 1906 році перукарі через місцеву пресу оголосили про підвищення цін на обслуговування через загальне подорожчання. Жіноча зачіска у перукарнях на початку ХХ ст. коштувала близько 4 корон, чоловіча стрижка – від 1,5 корони, оформлення вусів і бороди – 1-2 корони, гоління –від 80 галерів. Нагадаємо, що середня заплата в Станиславові у цей період складала 80-120 корон.
Час від часу перукарська корпорація влаштовувала курси для молодих майстрів, залучаючи до них спеціалістів зі Львова. В листопаді 1912 року перукарські курси проходили у приміщенні так званого «міського базару» (тепер вул. Галицька, 7а). Ці курси тривали місяць і працювали за підтримки Львівського технологічного інституту. Навчання було безкоштовним, тому на нього зголосилася рекордна кількість слухачів – аж 50 чоловік. На прохання слухачів курс продовжили –замість запланованого одного місяця він тривав майже два.
Перукарське мистецтво у міжвоєнний період
В міжвоєнний період місцева корпорація перукарів стала називатися Станиславівською спілкою перукарів. В жовтні у її резиденції по вул. Третього Мая, 7 (тепер вул. Грушевського) проходили місячні курси перукарського мистецтва. У них взяли участь не лише помічники перукарів з міста і найближчої околиці, а й досвідченіші майстри, які бажали вдосконалити свої вміння.
В 1920-х роках у моді були «економні» зачіски, які найкраще пасували до важких умов післявоєнних років. Пані носили коротке волосся з легкими завитками. Такий стиль називався «а ля гарсон» –з франц. «як хлопчик». Така зачіска не вимагала ні великих затрат, ні багато часу для її створення. Вечірній варіант передбачав більше кучерів, для урочистих виходів пані додатково прикрашали свої зачіски черепаховими обручами та гребінцями чи діадемами.
Перукарі також радили паням на урочисті події вдягати перуки.В 1934 році преса повідомила про тріумфальне повернення до більш жіночного стилю. Красуні з довшими зачісками і ефектними кучерями почали з’являтися на сторінках журналів мод і в рекламі. Волосся відрощували також відомі акторки та співачки. Мода поширювалася не лише на зачіски, а й на колір волосся. Так, у 1936 році наймоднішим вважався платиновий блонд, але він пасував лише молодим жінкам, а страшим тільки візуально додавав віку.
В міжвоєнний період одним з найкращих закладів Станиславова вважалася перукарня Гоффмана по вул. Собєського, 16 (тепер вул. Січових Стрільців).До тодішніх перукарень висувалися досить суворі вимоги щодо гігієни. Кожен заклад мусив мати стерилізатор, усі інструменти, що торкалися шкіри, включаючи гребінці, потрібно було знезаражувати шляхом кип’ятіння або обробки карболовою кислотою чи 70% спиртом.
В 1935 році гігієнічні приписи стали ще суворішими, що викликало протести перукарів. Не залишилися осторонь і станиславівські майстри. Члени перукарської спілки на чолі з її очільником паном Гаасом подали заступнику місцевого старости звернення від імені перукарів, у якому вони просили пом’якшення приписів. Найбільше обурення у майстрів викликала вимога кожні три місяці оплачувати лікарське обстеження для всього персоналу перукарні.
В 1929 році галицькі газети писали про «неминучий крах» перукарського бізнесу в країні. Згідно з розпорядженням президента від 22 березня 1928 року, всі перукарні мусили працювати за єдиним графіком, тобто відкриватися о дев’ятій годині ранку і зачинятися о сьомій вечора. Крім того, перукарням заборонили працювати у вихідні й у свята. Майстри нарікали на невигідний графік, адже рано-вранці чоловіки ходили до них голитися, а жінки стриглися і робили зачіски здебільшого ввечері, після робочого дня.
Проте деякі перукарі-євреї знаходили спосіб працювати під час християнських свят, впускаючи клієнтів тихцем, крізь бічні двері. Це викликало додаткове обурення у інших перукарів, які мусили в ці дні не працювати. Врешті-решт до цієї постанови внесли зміни, які дали перукарям право регулювати графік роботи своїх закладів.
В червні 1932 року у Львові відбулася унікальна як на ті часи подія – з’їзд галицьких перукарів, на який завітали майстри зрізних галицьких міст і містечок. З’їзд тривав сім днів і включав у себе професійні змагання в різних дисциплінах – чоловічі зачіски, гоління, жіночі зачіски, манікюр і макіяж. Переможцям видавалися пам’ятні дипломи і грошові винагороди від 25 до 150 злотих. На жаль, преса нічого не повідомляла про успіхи станиславівських майстрів у цьому заході.
Олена БУЧИК | 
