Понеділок, 2019-09-16, 1:14 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Жовтень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Жовтень » 4 » Підземелля колегіати
11:08 AM
Підземелля колегіати
Якщо вірити стихійним краєзнавцям і сумнівним старожилам, середмістя Івано-Франківська вкрито густим павутинням підземних ходів. Багато хто із цих «знавців» нібито особисто спускався у підземелля та йшов, йшов, йшов. Правда, на прохання показати конкретне місце входу в катакомби зазвичай чуєш, що там давно все замуровано, засипано й забудовано. Втім, днями «Репортер» побував у справжньому підземеллі. До Галича, звісно, не дійшли, але побачили багато цікавого. І лячного.

Сходи в нікуди
Відвідувачі Музею мистецтв Прикарпаття, напевно, бачили великі ковані двері у підлозі. Це вхід у крипту, де поховані магнати Потоцькі. Туди ми обов’язково завітаємо, але дещо пізніше – крипта варта окремої статті. Значно цікавішими є два підземні переходи, розташовані паралельно повздовж­ніх стін музею. Сторонніх туди не пускають, але для «Репортера» зробили виняток.

Вхід до підземелля
Мене супроводжують двоє: молодший науковий співробітник музею Роман Водвуд і завгосп Вік­тор Лучків, який знає підземелля, як свої п’ять пальців. Входи туди розташовані біля бічних вівтарів. Спочатку вирішуємо відвідати лівий коридор. За дерев’яною тумбою ховається оббитий бляхою люк. Він зачинений на замок, ще й підведена сигналізація – раптом якісь «поціновувачі прекрасного» зроблять підкоп. Поки Віктор Лучків возиться з замком, із щілин навколо люка відчувається сильний і досить холодний протяг. Нарешті, вхід відкритий і перед очима постає двометрова яма, по боках викладена цеглою. Біля стіни звалено кілька великих брил, по яких спускаємось донизу.
Перше, що бачимо – кам’яні сходи, які ведуть в нікуди. Точніше, це тепер вони впираються у стелю, а колись виводили у цент­ральний зал костелу. Замурували вихід порівняно недавно – видно бетонну стяжку та іржаві рейки. Хто ж перекрив доступ у підземелля?
Відповідь треба пошукати в історії храму. Костел Непорочного Зачаття Діви Марії та святих Андрія та Станіслава освятили у 1703 році. Він мав статус колегіального, тобто храм обслуговувала ціла колегія священиків. Через те його називали колегіатою. Після Другої світової війни багато поляків залишили Станіслав, служби в костелі відбувалися спорадично, останню літургію провели у 1957 році. Потім храм стояв зачинений, а у 1960-х його «перепрофілювали» у музей геології інституту нафти і газу. Перед тим у приміщенні провели ремонт, зробили опалення й, напевно, замурували входи до бічних крипт.

Кістки у ящиках
З півночі на південь, у напрямку катедри, тягнеться довгий, викладений цеглою коридор із арочним склепінням. Його висота дозволяє йти у повний зріст, від підлоги до стелі як мінімум 1,88 м. Паралельно зовнішній стіні тягнуться труби опалення, обтягнуті чимось блискучим, що нагадує фольгу. «То я їх утеплював, кілька років тому, – каже Віктор Лучків. – Узагалі нам пощастило, що погода більш-менш суха. Навесні, коли тануть сніги, ці труби скриває водою. Каналізації тут нема, тому доводиться місяць чекати, поки вода спаде».
Періодично зліва і справа по коридору трапляються невеличкі глухі «кишеньки». В одній із них промінь ліхтарика раптом вихоп­лює два картонних ящики. Один із них порваний і назовні вивалилася ціла купа… людських кісток! Далі – страшніше. На підлозі наступної ніші вишикувалися п’ять черепів. Ще пару кроків і знову людські рештки. Звідки вони тут?
Ці кістки знайшли під час археологічних розкопок протягом 2000-2001 років. Тоді в Художньому музеї проводили ремонтно-реставраційні роботи, тож науковців запустили у підвали. Пізніше дослідник Марія Вуянко видала книгу «Археологія середньовічного Івано-Франківська (Станиславова)», де розповіла про знахідки. Там же є детальний план костельних підземель, який склав архітектор Зеновій Соколовський. Так ось, під час розкопок виявили кілька людських поховань, рештки дерев’яних трун і фрагмент одягу з парчевої тканини. Цей матеріал коштував надзвичайно дорого і, переважно, використовувався для пошиття одягу священнослужителів – фелонів. Те, що у підземеллях колегіати поховані саме священики, побічно підтверджує історик ХІХ століття Алоїз Шарловський. У праці «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» він наводить документ, який датує 1722 роком. Це – привілей Юзефа Потоцького місцевим єзуїтам, де серед інших пільг за ними закріплено право «погребати своїх покійників у гробах колегіати до побудови власного костелу». У 1744 році єзуїти перепоховали у своєму храмі (майбутній катед­рі) двох мерців, втім «корінні» ксьондзі-небіжчики залишились у підземеллях.

Хто ти, дитино?
Якщо попередній лаз знаходився під колишньою каплицею святого Йосифа, то наступний – навпроти, під святим Вінцентом. Від сторонніх очей люк замаскований старою дерев’яною кафед­рою чи сповідальницею. Між іншим, дуже важкою. Цього разу під землю веде металева драбина. Тут також є замуровані сходи, що колись виводили в залу.
Штукатурена стеля вкрита чорним графіті. Якісь Сурапьян, Юра, Вова і СС 12 залишили на ній свої автографи. Місцями навіть проглядаються залишки елект­ропроводки. Підземний коридор значно вищій – тут не те що йти, навіть стрибати можна. Північний бік тунелю завершується глухою стіною. Кладка явно сучасна, на одній із цеглин крейдою нашкрябана дата: 2. І.1997. Далі нібито має бути крипта із похованням Потоцьких, але на плані вона до бічного ходу не примикає. Виглядає на те, що за перегородкою є або кавалок коридору, або підземна кімната, яку спеціально відрізали від зовнішнього світу. Чому? Можливо, там є початок підземного ходу, який, за легендою, сполучав палац Потоцьких із костелом. Забігаючи наперед, скажу, що в обох коридорах немає жодного натяку на замуровані відгалуження – суцільна цегляна стіна, що потемніла від часу.
Рухаємося далі. У бічній ніші видно роботу археологів. Вони розібрали цегляну долівку, акуратно зрізали верхній шар ґрунту й наштовхнулися на поховання. Якщо раніше траплялись скелети дорослих чоловіків, то цей належить дитині. Марія Вуянко раніше замірила рештки дерев’яної домовини: довжина 1,1 м, ширина в головах – 0,35 м, у ногах – 0,26 м.
Із могилами священиків усе зрозуміло, а як тут опинилася дитина? Трохи світла на це проливає видатний польський поет XVIII століття Францішек Карпінський. Він навчався у Станиславівському єзуїтському колегіумі (теперішній морфологічний корпус медуніверситету) й залишив цікаві спогади. Будучи ще дитиною (а в колегіум Карпінський посупив у 1749-му, маючи вісім років), він потоваришував із Сосновським, сином дрібного шляхтича. Вони поклялись у вічній дружбі, а в разі, якщо хтось із них перший помре, то мусить явитися живому товаришу та розповісти, що відбувається у загробному світі. Далі по тексту:
«Через півроку, поїхавши на свята до батьків, Сосновський помер. Його тіло привезли до Станиславова і поховали у гробівці тамтешньої колегіати. Вікна будинку, в якому я жив, були звернені на грати могил колегіати. Скільки то було страху, щоб Сосновський до мене не прийшов, згідно з даною клятвою, скільки безсонних ночей проведено в жахливому очікуванні, поки, висповідавшись і прийнявши Святе Причастя, я настільки осмілив, що потім вночі навіть до могильної огорожі ішов і духа товариша даремно викликав, бо ніколи мені не показався».
У спогадах Карпінський згадує, що Сосновський «був у нижчому класі від мене». Автор мав близько десяти років – усе співпадає. Тоді, можливо, саме рештки Сосновського знайшли археологи…
Коли вилізли на поверхню і завгосп опечатував люк, я запитав у працівниці музею, чи не має тут привидів? «Ми самі тут, як привиди, ходимо – особливо перед початком опалювального сезону!». Як не крути, а нечиста сила не заводиться у храмах. Нехай і колишніх.
Іван Бондарев

Переглядів: 295 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019