24 лютого 2012 року виповнюється 175 років з дня народження відомого в Австро-Угорській імперії громадського діяча та політика Юліана Романчука. Його 90-літній життєвий шлях був досить тернистим, але впродовж багатьох років своїми діями він ствердив себе, як провідник українців Східної Галичини. Постать Ю.Романчука є невід’ємною від змагань галичан за людські права та політичні свободи в другій половині ХІХ – початку ХХ століть. Сучасники Романчука давали йому нерідко полярні оцінки, але при цьому надавали його особі визнання. Василь Стефаник відгукувався про нього, як про «…найчеснішого і найпрацьовитішого провідника українського народу…». У вірші з нагоди 80 – ліття Романчука, який був написаний Климом Поліщуком, про ювіляра говорилося «Постать Твоя нам як мур!». Він зустрічався з цісарями Австро-Угорської імперії Францом – Йосифом І та Карлом І, був знайомим з митрополитом Андреєм Шептицьким, Михайлом Грушевським, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Миколою Аркасом, Михайлом Коцюбинським та багатьма іншими діячами українства. 
Мабуть, не випадково він народився на теренах колишньої княжої столиці Галицько-Волинського князівства. Він побачив світ тут, де кількома століттями раніше, розвивалася і становилася державність, яка вистояла і збереглася в буремні роки боротьби зі східними та західними завойовниками. У Крилосі народився творчий геній того, який обрав три основні напрямки свого життя: просвітництво, громадську працю та політичну діяльність. Народившись у вчительській родині, він впродовж свого життя дбав за освіту інших. В складних умовах тогочасної системи освіти, Юліан Романчук 37 років відпрацював, як викладач гімназії. Ним підготовані підручники «Читанка для низших кляс середніх шкіл» та «Руська читанка для четвертого класу народніх шкіл». У громадській ділянці Ю.Романчук є співзасновником ряду організацій, які успішно проводять свою діяльність до сьогодення. Це – «Просвіта» та Наукове товариство імені Шевченка. Ним редагувалися видання, які виходили під грифом даних інституцій. Відомий Романчук і на полі журналістики – як творець часописів «Батьківщина» та «Діло». Багато сил та енергії віддано ним у політичній боротьбі. З 1885 року він очолює Народну раду, яка вимагала національну автономію для українців Східної Галичини. Будучи послом до галицького сейму, Романчук наполягає ввести українське шкільництво у містах. Активна позиція Романчука під час його посольської діяльності у 1883 – 85 рр. постійно блокувалася представниками влади, яку на місцях представляли поляки. Бажаючи знайти порозуміння з урядовими чинниками, він стає одним з творців «нової ери» - яка полягала в лояльному ставленні до влади, але одночасно передбачала врахування інтересів українців. Це відобразилося у словах його виступу: «Хочете згоди, то ми до згоди все готові, коли хочете боротьби – ми піднімемо боротьбу!». За свою позицію, Романчук не отримав підтримки певної частини громади, був критикований Іваном Франком. Згодом, політика влади призвела до розчарування Романчука щодо «нової ери». Уроженець Крилоса очолював одну з найпотужніших партій Галичини: Національну – Демократичну. Більше двох десятків літ Ю.Романчук представляв інтереси українців у імперському парламенті у Відні (1891-1897; 1901-1918), а в окремі роки очолював українських послів (1907-1910, 1916-1917). У жовтні 1910 він вперше, як українець, був обраний віце-президентом палати послів. У тяжкі роки Першої світової війни Ю.Романчук допомагав землякам, як голова Українського Допомогового Комітету. З проголошенням державності на західноукраїнських землях (1918) його було обрано членом парламенту ЗУНР, саме перед ним склали свою присягу члени Державного Секретаріату ЗУНР. З польською окупацією Ю.Романчук своїм авторитетом продовжує впливати на культурне, громадське та політичне життя українців; перед ним у 1923 р. на площі св. Юра у Львові складають присягу на вірність українській державності тисячі галичан. Помер Ю.Романчук 22 квітня 1932 р. у м. Львові. Трьома головними принципами свого особистого життя Романчук називав: І. Принцип поступу – за жодну ціну не стояти на місці, безупинно йти вперед; ІІ. Об’єднання всіх сил, які можуть послужити народній справі; ІІІ. Активність. Не вільно закладати рук ні на хвилю, а братися за кожну, хоч би найчорнішу працю. Для нас, його земляків, окремі тези проголошені ним в різні періоди життя видатного політика, є актуальними досі. Зокрема: «…не можна любити невидимого Бога, коли не любиться видимого ближнього…», «…нагальною потребою є розбурхання в широких колах суспільности самопосвятного ідеалізму та активності…», «…український рух не потребує і не сміє зупинятися, він не повинен замерзнути, занепад не сміє, не може бути… мусить тільки форма руху змінитися, але рух сам може і повинен навіть ще сильніший стати, по сему закону природи, що напір викликає відпір. Житє і рух народний може проявлятися в таких формах, що ніякий утиск, ніякий деспотизм негоден його зупинити…». Чемеринський Андрій. Член НСКУ, магістр історії |
