Четвер, 2019-10-17, 1:37 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Листопад » 14 » Притулок старого світу
0:46 AM
Притулок старого світу
У музеї під відкритим небом у селі Крилосі, в якому зібрані взірці архітектури та побуту із чотирьох етнографічних районів Прикарпаття, раз на рік оживає тільки старенька кузня. Чому із проекту сорокарічної давності у прикарпатському скансені вдалося реалізувати тільки незначну частину?
Сорок років тому поширена в Радянському Союзі мода на "народність" викликала появу численних музеїв народної архітектури та побуту, які організовувалися ледь не в кожній області. Не оминула ця участь й Івано-Франківщину. Ще в 1968 році було створено перший проект такого музею у Косові. Згодом було заплановано відкрити гігантський музей під відкритим небом біля села Павлівки Тисменицького району. Але лише на початку вісімдесятих років "музей хаток", як називають ще його, з’явився в селі Крилосі Галицького району, на території давнього городища з княжих часів.
Ідея створення таких-от музеїв народної архітектури і побуту, мабуть, була скалькована з європейських скансенів - етнографічних музеїв під відкритим небом, куди перенесені автентичні споруди і предмети старосвітського побуту, серед яких відтворюється життя різних верств у різні епохи. У найвідомішому такому музеї у Стокгольмі, який і дав назву цьому явищу, відвідувачів супроводжують гіди, одягнуті у старовинні строї. На території деяких скансенів постійно проживають люди, які ведуть натуральне господарство і займаються традиційними ремеслами, чим ще більше приваблюють відвідувачів. Натомість радянські аналоги скансенів стали лише притулком для старожитностей, вдихнути у них життя, на жаль, досі так і не вдалося.
"На той час, десь наприкінці шістдесятих, був кинутий клич - організовувати етнографічні музеї, - розповідав журналістові "ГК" один з авторів проекту музею під відкритим небом у Павлівці, архітектор-реставратор Зенон Соколовський. - В Ужгороді з’явився "музей хаток" біля замку, Чернівці тепер мають гарний скансен, усім, мабуть, відомий Шевченківський гай у Львові. У нас перший такий музей повинен з’явитися в Косові. Як на мене, створення етнографічного музею в цьому гірському містечку було доброю ідеєю, адже там його можна було вписати у природне середовище і максимально відтворити всі особливості старосвітського життя на Гуцульщині".
Проект косівського скансену розробила на той час ще студентка Софія Стадник-Соколовська. У Косові у той час навіть почалися підготовчі роботи для відкриття такого музею - в одну з гуцульських хат, яка мала стати основою музею, завезли величезну кількість старожитностей: предмети побуту, різний реманент. Але за нез’ясованих обставин хата-гражда з усім її вмістом несподівано згоріла.
Лише в 1972 році до ідеї створення музею народної архітектури і побуту знову повернулися. В Івано-Франківському облвиконкомі скликали нараду, на якій молодий на той час архітектор Зенон Соколовський представив новий проект музею. Цього разу проектанти не обмежилися тільки Гуцульщиною, а вирішили представити всі етнографічні регіони Прикарпаття - і Бойківщину, і Опілля, і Покуття. За своїм розмахом це мав бути гігантський "культурно-мистецький заклад", як називали його тогочасні газети, він мав бути розташований недалеко від Івано-Франківська - в селі Павлівка Тисменицького району.
Фактично музей мав складатися з чотирьох повноцінних поселень, в яких мали бути представлені типові для того чи іншого етнографічного регіону житлові, ремісничі, громадські та сакральні споруди. Зокрема, гуцульську частину музею повинні були скласти хата-гражда, будиночки різьбяра і мосяжника, а також "бурдей" - хатинка бідного гуцула, у центрі поселення мали стояти громадські споруди - школа, ґміна і хата-читальня, поряд - церква з дзвіницею та каплицею, корчма із заїжджим двором. Олійня, кузня, водяний млин, колиба, фолюшня (сукновальня), валило, тартак і навіть гамованка з повним устаткуванням для сплаву лісу - всі ці об’єкти повинні були діяти, щоб наочно демонструвати традиційні заняття гуцулів!
Бойківська частина музею, згідно з цим проектом, теж мала бути досить поважною - п’ять житлових будинків з допоміжними господарськими спорудами - стайнею, шпіхлєром, криницею. Родзинкою мала стати хата мисливця із знаряддями традиційного полювання та рибальства, поруч - куток живої природи. Хатки ткача і кушніра мали приваблювати відвідувачів до опільської та покутянської дільниць музею. Розмах, з яким бралися за проектування цього комплексу, призвів до курйозу - поруч із сакральними спорудами, які мали представляти Опілля (Галицький і Рогатинський райони), було заплановано встановити не тільки огорожу та вхідні ворота, але й кладовище (!).
Як розповів Зенон Соколовський, ідеї архітекторів щодо необхідності дотримуватися цілком старосвітського побуту на території музею, відмовитися від усіх сучасних благ цивілізації спершу наштовхувалися на спротив заступниці голови облвиконкому Г. Ворожун, яка не хотіла "строіть рєзєрвацию". Зрештою, реалізувати проект вдалося тільки частково, майже через 10 років після його обговорення, зовсім в іншому місці - в селі Крилосі, ближче до Галича, де вже існував комплекс історичних пам’яток, який за часів незалежності, у 1994 році, об’єднали в заповідник "Давній Галич".
Тепер на території Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття - всього 10 об’єктів. Один із них - дерев’яна оборонна вежа - з’явився зовсім недавно, тут досі проводяться роботи з облаштування інтер’єру, планується, що саме ця вежа невдовзі стане парадним входом до музею. На думку Зенона Соколовського, встановлення цієї вежі виглядає досить доречним, адже вона не тільки привертає увагу подорожніх, але й відповідає історичним реаліям. "Неподалік у княжі часи дійсно проходив оборонний вал, і така вежа, яка завжди була висунута за межі валу, могла там стояти", - зауважив архітектор.
З ремісничих будівель в музеї представлені тільки олійня та кузня. Однак в олійні тільки частина обладнання - автентичне, зокрема, прес - у вигляді макета, тож ні з соняшника, ні з льону, ні з конопель (з 6 кілограмів сировини мало б виходити 2 літра олії) не вдасться вицідити жодної масної краплі. Зате кузня  раз на рік - на Міжнародний день музеїв - оживає. Сюди запрошують професійного коваля, який роздмухує старі міхи. Спробувати свої сили в ковальському ремеслі можуть і звичайні відвідувачі. Так само планується зробити діючою церкву, яку привезено з села Поплавники Галицького району. Наразі тут експонується одне з останніх надбань музею - старий іконостас, який церковна громада вирішила не знищувати, як це заведено, а передати на зберігання.  
Дві хати-гражди, привезені з Устерік, дають приблизне уявлення про суворе життя гуцулів, яким у таких дерев’яних фортецях під час зимових завірюх доводилося безвиїзно сидіти місяцями. Але тут, на рівнині, треба собі уявляти, що така гражда стояла на високій полонині, звідки до найближчого обійстя - кілька важких гірських кілометрів.
За словами працівника музею, який провів екскурсію для журналіста "ГК", нікому з відвідувачів, які заходять у ці тісні і напівкурні (дим виходив через спеціальний отвір на горище) помешкання, не спадало на думку пожити в таких умовах бодай якийсь час. Через малесенькі віконця навіть у сонячний день у хатах напівморок, для збереження автентики електричне освітлення тут не використовують.
Тільки у так званій "ворохтянській" хаті, збудованій в першій половині двадцятого століття, просторіше і світліше. Тут - улюблене місце для весільних фотосесій (про недавні відвідини хати молодятами свідчать викинуті у плетений кошик-смітник перед входом пляшки від шампанського). А ще тут навіть знімали кліпи для самодіяльного колективу з сусіднього села Залукви, які транслювали на обласному телебаченні.
Гуцульських сакральних споруд наразі немає, хоча майстерність будівничих церков завжди вражала навіть спеціалістів. "Гуцульські майстри при будівництві церкви у Ворохті, скажімо, для створення величі та об’єму використовували ті ж методи, що й зодчі Парфенону, - розповідав Зенон Соколовський. - Хоча можу поклястися, що в 17-му столітті гуцули нічого не знали ні про Парфенон, ні про давніх греків".
Бойківська хата - єдина повністю курна, дим з печі йшов просто в кімнату, тому на стінах не вішали образів, навіть попри те, що в хаті, яка експонується, колись мешкав дяк з села Поляниця Долинського району. Ця хатинка своєрідна, бо в другій половині, відділеній сінями від житлової кімнати, облаштований навчальний клас - до такої школи ходили сільські діти понад сто років тому.
Як розповів Зенон Соколовський, за австрійських часів на Гуцульщині та в інших селах Галичини влада перейнялася пожежною безпекою і змушувала господарів переобладнувати свої курні та напівкурні хати. "За Австрії заставляли людей робити димарі, але наші ґазди були винахідливими і придумали, як цю вимогу обійти, - розповідав архітектор. - Вони будували фальшивий комин для виду, а дим далі за старосвітським звичаєм йшов на стрих".
На жаль, ще одна бойківська хата в музеї потроху руйнується. Фахівці кажуть, що дерево само по собі - недовговічний матеріал і має свій ресурс, який рано чи пізно вичерпується. 
"Коло того треба ходити, гонту покривати кожні декілька років ропою, сирою нафтою,  інакше все гниє, - пояснював архітектор Соколовський. - Крім того, що дерево руйнується через шашіль, найбільшим шкідником є опади. Тому гуцули робили дахи з двома схилами, припусницями, щоб капля, яка тече, набрала швидкості і падала подалі від фундаменту".
Наразі для обслуговування усіх об’єктів в музеї працюють три столяри-реставратори. Кажуть, вони роблять все, що в їхніх силах, і стільки, наскільки вистачає фінансування...
Богдан СКАВРОН

Переглядів: 356 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019