Середа, 2019-09-18, 4:38 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2012 » Вересень » 8 » Про участь Валентина Мороза і о. Василя Романюка у дисидентському русі
11:35 PM
Про участь Валентина Мороза і о. Василя Романюка у дисидентському русі
З отцем Василем Романюком мене познайомив у 1968 році мій товариш Іван Костинюк, якого, як і мене, за зв’язки з Валентином Морозом було звільнено з роботи. Під час перших розмов з о. Романюком у мене на квартирі в Івано-Франківську на вул. Дзержинського 28/13 (тепер — Гетьмана Мазепи) я довідався, що він був членом ОУН, збирав продукти для УПА і тому в 1944 р. засуджений на 20 років каторжних робіт. Звільнений у 1953 році. Згодом став православним священиком і служив у Новоселиці Снятинського району, а 1968 р. приїхав на парафію до Космача. Одночасно о. Романюк навчався в Московській духовній семінарії, яку закінчив 1969 року. В цей час він бував в Івано-Франківську, а коли затримувався в місті і йому не було чим добратися до Космача, то залишався ночувати у мене. Я давав йому читати різні заборонені книжки, «самвидав». У розмовах на різні актуальні на той час теми пропонував, щоб отець у проповідях порушував і актуальні теми світського характеру, щоб гуцули дотримувалися старовинних звичаїв. Переконавшись, що о. Романюк є національно свідомою патріотичною людиною, я відважився попросити його, щоб він допоміг матеріально Валентинові Морозу. До інших знайомих я боявся звертатися з таким проханням, бо коли робив спроби зібрати кошти для Мороза, отримав лист, який не був проштампований на пошті і без зворотної адреси. Всередині на половині стандартного аркуша був лаконічний текст, набраний на друкарській машинці: «Тов. Арсенич, радимо не турбуватися про сім’ю Мороза. Звертайте більше уваги на свою сім’ю, так буде ліпше». Після одержання такого повідомлення я більше ні до кого не звертався по допомогу, а тільки до о. Василя Романюка. і коли він приніс мені досить значну суму грошей, я пішов у гуртожиток на вул. Дадугіна (тепер — Коновальця, 141), де жив Валентин Мороз, і передав йому гроші. Валентин узяв їх і сказав, що хотів би особисто познайомитися з жертводавцем. Тоді я вийшов на вулицю і сказав отцеві, що Валентин хоче з ним особисто познайомитися. Під час розмови отець Романюк запросив Мороза приїхати до Космача. Одного разу Валентин таки приїхав на Великдень разом із В. Чорноволом, якого отець охрестив.
Я позичав В. Морозу і В. Романюку книги, що були заборонені в радянські часи, зокрема твори Т. Шевченка, Б. Лепкого, А. Чайковського, історію України М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Аркаса, і. Крип’якевича, праці про і. Мазепу, календарі товариства «Просвіта», «Літопис Червоної Калини«, газети «Діло», «Неділя» та ін.
Мороз одержував через М. Гориня та інших «самвидав», поширював статті М. Грушевського, і. Кошелівця «Українська література в московському зашморгу», документи Центральної Ради, статтю «З приводу процесу над Погружальським» та ін. і 1.09.1965 р. був заарештований, а 20.01.1966 р. — засуджений Луцьким обласним судом на чотири роки таборів суворого режиму «за антирадянську агітацію». Після суду однодумців В. Мороза — і. Костинюка і мене за те, що не осудили його націоналістичних по¬глядів, звільнили з роботи. Комуністові А. Загоруйку «за безпринципне ставлення до проявів націоналізму» оголошено сувору догану з занесенням в особову справу. Партком Івано-Франківського педінституту 28 лютого 1966 р. виніс таке рішення: «За втрату політичної пильності, яка проявилась у тому, що П. і. Арсенич попав під вплив українського буржуазного націоналіста, одержував від В. Мороза, збирав і розповсюджував ворожі антирадянські вірші і пісні, приховував націоналістичну діяльність В. Мороза, за нещирість на партзборах, яка проявилась в тому, що він не все розповів про свій зв’язок з націоналістами, виключити П. і. Арсенича з рядів Комуністичної партії».
Протягом 1966—1973 рр. окремі викладачі ВНЗ, партійні лектори, агітатори в різних виступах і в пресі різко осуджували націоналістичну діяльність В. Мороза. Не забували при цьому й мене та інших.
Приміром, у коломийській газеті «Червоний прапор» за 12 серпня 1966 р. у статті «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» М. Титинюк з Печеніжина писав: «Я був знайомий з П. Арсеничем та В. Морозом. П. Арсенич читав антирадянську літературу при поїздках в м. Яремче, співав націоналістичні пісні, закликав студентів не вивчати радянські пісні. П. Арсенич та В. Мороз дістали по заслузі. Я ненавиджу тих, хто йшов на поводку в українських буржуазних націоналістівѕ»
В. Мороз відбував ув’язнення в Мордовії і у вересні 1969 р. після звільнення повернувся до Івано-Франківська, але йому не давали роботи. Навіть не дозволяли, щоб художник Іван Кудлак учив його різьби на деревіѕ За написання нових антирадянських статей «Серед снігів», «Хроніка опору» та інших Мороза 1 червня 1970 року знову заарештували і засудили на 14 років. Покарання він відбував у Володимирі, а потім — у Мордовії. Тоді на захист Мороза виступили до 40 сміливців. Це письменники, журналісти, науковці Києва, Львова, Івано-Франківська та священик Володимир Романюк, який написав заяву до Верховного Суду УРСР в справі засудження на дев’ять років позбавлення волі і п’ять років заслання історика Валентина Мороза.
Звертаюсь до суду як до найвищої касаційної інстанції, яка мала переглядати справу Мороза, В. Романюк просив «керуватися не тільки юридичними мірками (хоча і їх достатньо, щоб анулювати або зменшити вирок), а насамперед високими принципами людяності і справедливості».
На жаль, на заяву отця Романюка суд не зреагував. Лише в квітні 1979 року після п’ятимісячного голодування і під тиском світової громадськості влада обміняла В. Мороза і ще чотирьох дисидентів на двох радянських шпигунів. Мороз спочатку працював у Гарвардському університеті, згодом — у Канаді. Лише в 1991 році він повернувся в Україну до Львова, де нині живе й працює.
А священика Василя Романюка спочатку перевели на парафію в інше село, а потім — арештували. Згодом він став патріархом Володимиром.
Петро Арсенич

Переглядів: 316 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019