На початку ХХ століття мешканцям Станиславова, які несподівано захворіли вночі, можна було лише поспівчувати. «Швидкої допомоги» в місті тоді ще не було, тому доводилося або піднімати з ліжка найближчого аптекаря, або ж сподіватися на сумлінність свого лікаря, який зовсім не був зобов’язаний лікувати пацієнтів уночі.

Про необхідність запровадити «нічну лікарську службу» в місті почали говорити ще в 1903 році, а в квітні 1907 року газета «Кур’єр Станиславівський» опублікувала детальний опис, як ця служба мала працювати: «Таку службу можна відкрити в міському санітарному бюро, якщо поставити там ліжко.

У передпокої завжди чергував би поліцейський із запаленим ліхтарем, а перед будинком має бути напоготові екіпаж. Влаштувати цю службу при санітарному бюро особливо легко, бо саме бюро зараз займає просторі і зручні приміщення у будинку за колійовою дирекцією, де раніше були казарми пожежної служби (позаду центрального корпусу медуніверситету, будинок не зберігся – авт.).

Лікар, який чергує у нічній службі, мусив би в разі виклику негайно вирушити до хворого. Причому питання гонорару було би в цьому випадку для лікаря другорядним. Бо якщо хворий не в змозі заплатити за виклик, лікареві заплатить магістрат. Звичайно, хворий зовсім не зобов’язаний звертатися до нічної лікарської служби, якщо він має можливість отримати допомогу від свого лікаря».

На жаль, у пресі за подальші роки ми не знаходимо жодної інформації про запровадження нічної лікарської служби, тому цілком можливо, що цей проєкт так і не був втілений у життя. Більш конкретну інформацію про міську «швидку допомогу» ми знаходимо в адресній книзі Станиславова за 1930-і роки, де чітко вказано, що воєводське місто Станиславів своїм коштом утримує службу «швидкої допомоги», а також туберкульозний, інфекційний та венеричний диспансери.

Газета «Кур’єр Станиславівський» від 7 квітня 1907 року

Підготувала Олена БУЧИК