Неділя, 2019-09-22, 2:48 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Архів новин
Головна » 2013 » Січень » 10 » Різдвяне пророцтво Григорія Хомишина
2:06 PM
Різдвяне пророцтво Григорія Хомишина
7 січня 1939 року українці Станиславова урочисто святкували Різдво. Чи не ціле місто зібралося у Катедрі на Архиєрейську Службу Божу, яку відправляв єпископ Григорій Хомишин. На тлі загальної радості і святкового настрою владика був сумний – напередодні Різдва він мав у Катедрі Боже видіння. Хомишин пророчив початок великої війни і тяжких випробувань для українців Галичини. Йому тоді ніхто не повірив...
«Галицький кореспондент» пропонує фрагменти спогадів сучасників Хомишина про святкування Різдва у Станиславові та три пророчі видіння владики, зібрані Петром Мельничуком (згодом опубліковані у книзі «Владика Григорій Хомишин»).
«У день Різдва Христового просувається чорний лімузин від єпископської палати на вулиці Липовій в Станиславові до Катедри. В місті панує велика тиша, це неначе кожний відчував, що Станиславів торжественно святкує своє Різдво, бо ж владика відправляє Святу Літургію для своєї пастви – для українців-католиків. Десь поховалися чванькуваті польські пришельці і йдуть до праці, навіть жиди не відчиняли своїх склепів в цей день, бо це Перший День Українських Різдвяних Свят і ніякого гендлю не буде!
Лімузин пристає ще далеко до Катедри, бо перед нею тепер повно людей, одні виходять, а другі входять до Неї. Ті, що виходять, – це ті, що були на «9-ці», Студентській Службі Божій, яку сьогодні відправив Кир Іван Лятишевський – єпископ-помічник. Під час цієї Служби Божої духова орекстра з села Вовчинець коло Станиславова відіграла ряд колядок, ці ж самі колядки  грала вже о 5-ій ранку у своєму селі, а також о 7-ій грала на Кнігинині в передміській церкві св. Покрова. Одначе, це була, так сказати, генеральна проба, бо тепер грали ці селянські музиканти з цілої душі, оскільки перед престолом – Кир Іван, а в церкві самі студенти всіх учительських Семінарій, які добре знаються на музичних інструментах... Звуки тієї гарної колядки «Бог ся рождає» доходили аж надвір.
Ті, що входять до притвору Катедри, - це в першу чергу питомці Духовної Семінарії, всі однаково вбрані в реверенди та чорні плащі, що для ока було дуже гарно. Вони співатимуть хором Велику Архиєрейську Службу Божу, що її правитиме Кир Григорій, а за ними входять всі ті, що хочуть бути на Різдво в Катедрі. А ще далі на сходах і нижче усадовились всі бідні та прошарки різної національності, бо ж це «їхній день». Порядкує ними Кривий Ілько, «новоіменований їхній король», ставить кожного по черзі так, як той собі «заслужив».
Цього дня на Різдво Христове, придержуючись традиційних звичаїв ще із австрійських часів, буде роздавати милостиню всім калікам, прошаркам та бідним сам Татуньо Кир Григорій. Назву для єпископа Кир Григорія «Татуньо» надали саме ці прошаки-бідняки, бо направду це була гойна-щедра милостиня. Роздача милостині відбувалася на сходах Катедри і тривала часом 2 години. З огляду на натовпи перед Катедрою, шофер владики  скручує машину в бічну вуличку, щоб через захристію Катедри увійшов владика, бо інакше Служба Божа надто була би спізнена.
До речі, про лімузин. Коли єпископ Григорій Хомишин став владикою Станиславівської єпархії всупереч волі польських магнатів, то ходив пішки з палати до Катедри. Граф Потоцький обурювався, бо як може владика ходити пішки, і подарував йому свій повіз із графськими символами короною і палками на тім повозі, а також коні зі своєї перегонової стайні. Одначе владика як син подільського селянина прекрасно зрозумів «панський жест» і доручив ці коні графа Потоцького продати, а гроші роздав прошакам на Йорданські свята на сходах Катедрального Храму. Ані разу владика не скористав із графського повозу і коней. Лімузин німецької марки «Мерседес» владиці уфундував о. Ректор Духовної Семінарії, щоб поляки не кпили собі, «що Ексцеленція Кир Григорій ходить пішки». На той час тільки пан воєвода Станиславівський мав авто марки «Форд».
Владика правив в асисті всіх крилошан, церква набита людьми так, що багато було й надворі. Скінчилась відправа, народ виходить із церкви, бажаючи собі взаємно перевести щасливо Свята і Коляду, розходяться домів, вже порожніє площа перед Катедрою, вже заїхав лімузин по владику. Прошаки й бідні добре знають, що коло водія авта стоїть мішечок із грішми владики для них, але цього року щось їм довго довелося чекати. Бо крилошани складають свої святочні побажання владиці в захристії, щоб цей 1939 рік був для владики щасливий. 
Владика, звертаючись до крилошанів та священиків та наявного в той час п. др. Антона Княжинського, сказав: «Я про це ще нікому не казав, але тепер Вам, Отці, і Вам, пане професоре, скажу: я мав передучора видіння і знаю, що цей рік почне серію трагічних літ у нашій історії. Восени прийдуть до нас большевики. Багато із наших людей піде тинятися по далеких просторах страшної совєтської держави, хоч цим разом лихо не буде ще загальне – це буде тільки малий вступ до майбутнього лихоліття».
Із присутніх ніхто цьому, що сказав Владика, не хотів вірити. Це було на початку січня 1939 року, та не було жодних ознак конфлікту Польщі із Німеччиною, одначе Владика Григорій твердо стояв на своєму. Це ж було, казав Він, післане Богом видіння. Довго молився цим разом Владика, клянчучи перед великим вівтарем в Катедрі. Згодом піднявся та сумний вийшов у супроводі крилошан на сходи Катедри.
Якби хто чародійною паличкою махнув над людом, прошаками на сходах Катедри. Стало так тихо, тільки чути було, як шофер авта відчиняв двері лімузина та замикав їх, підносячи мішечок з грішми і подавав владиці. Це вже було так весело, як давніше, бо владика вітався з «своїми давніми знайомими». Навіть Кривому Ількові – прошакові без одної ноги на дерев'яній кулі, він сказав: «Будь здоров!», якби передчував Владика, що це бачить його в останній раз, бо прийшли зі Сходу ті, які «не люблять давати куска хліба із тієї ж самої землі і то тим, що їх породила та їх викормила».
Сумують тепер Божі храми, поставлені владикою в 1939 році, а найбільше сумує Василіянська святиня на Майзлях, здвигнена Владикою для наших учениць-дівчаток при Інституті та Учительському Семінарі сс. Василіянок в Станиславові. Числа 1939, витиснені у позолоченій мідній блясі на бані цієї святині, – тепер німий свідок зловіщого Божого видіння Владики Кир Григорія року Божого 1939. Бо сповнилося Його перше видіння напередодні Різдва Христового у Станиславівській Катедрі, яке віщувало прихід большевиків і початок майбутнього лихоліття.
Сповнилося й друге віще Боже видіння, висловлене в 1941 році перед бл.п. др. Антоном Княжинським: «Що рік 1941 буде усупереч загальним тоді сподіванням важким німецьким п'ястуком, майбутнім роком розстрілів нашого активного елементу, а потім довгими кровавими роками жорстокого большевицкого насилля». При цьому владика-мученик цитував слова Шевченка з його «Неофітів»: «Аж тоді здійсниться страшне віщування Шевченка про те, що «Не буде сім'ї, не буде хати, де б незаплакані ходили або не карались у далеких просторах чужини».
І сповнилось Його третє та останнє Боже видіння: «Події із другим приходом большевиків будуть дуже тяжким лихоліттям. Тисячі будуть спасати себе втечею, але далеко більше буде тих, що згинуть від большевицьких куль, і тих, що їх запроторять на Північ, а головно, в Азію, де тисячі з них помруть у жахливих умовах, не буде примирення з Богом. Що він самий впаде жертвою лихоліття та згине у тюрмі, але не тут, в Станиславові, а деінде. Цього хоче Господь. Але ви мусите жити, багатьом із вас час не перейде в лихоліттю, бо вам багато ще треба зробити. І, може, згадаєте мене на волі, бо і я ніколи не занедбав молитися за Україну, за наш нарід, за його волю,  хоч моя дорога, що я її вибрав, декому не подобалася». (Дані про віщі видіння владики Кир Григорія наведено зі статті бл.п. д-ра Антона Княжинського, в’язня сибірських концлагерів. (Кат. Щоденник «Америка» ч. 4 з дня 5 січня 1956 року).
 Підготувала Наталка ГОЛОМІДОВА 
 
Довідка "ГК":
Єпископ Григорій Хомишин (1867-1947) - один з найосвіченіших ієрархів УГКЦ. Улюблений простолюдом, але при цьому найбільш непопулярний діяч серед «прогресивної» громадськості Галичини, отруєної соціалізмом та націоналізмом, персонаж численних карикатур. До призначення єпископом був ректором Львівської Духовної Семінарії. У 1904-му висвячений єпископом Станиславівським. За його ініціативи створена Духовна Семінарія у Станиславові. Брав участь у багатьох українських громадських організаціях. Разом з тим боровся проти заполітизованості священиків та церкви. 
Член парламенту ЗУНР, закликав до формування регулярного війська. Викладав в Коломиї. У міжвоєнний період був провідником прозахідної (окцидентальної) течії УГКЦ: запровадження целібату священиків, зближення до західного обряду, вимога глибокої освіти духовенства, спроба запровадження григоріанського календаря.
В 1930-му разом з Осипом Назаруком став засновником правої клерикальної партії УНКП, вважаючи, що християни не повинні співпрацювати з силами лівого табору. Того ж року заснував у Станиславові наймасовішу католицьку українську газету «Нова Зоря». Автор епохальної брошури «Українська проблема», був прихильником еволюційного, а не революційного християнського шляху розвитку українського суспільства, засуджуючи радикально-насильницькі методи політичної боротьби ОУН. Був прихильником українсько-польського порозуміння. Християнські цінності ставив вище від національних та політичних.
30 червня 1941 року вітав проголошення Української державності у Станиславові (Акт відновлення Української державності). В часі німецької окупації відкрито виступив проти переслідування євреїв та українців, чим викликав невдоволення окупаційного режиму. Арештований у Станиславові невдовзі після приходу радянських військ у 1944 році. Слідство і допити тривали у Лук'янівській в'язниці у Києві. 1946 року засуджений за «антинародну діяльність» на 10 років примусових робіт. Помер у січні 1947 року в київській тюрмі. 
27 червня 2001 року зачислений Папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних Католицької Церкви. Мученик УГКЦ.

Переглядів: 471 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019