Якось у розмові із науковим співробітником Національного заповідника «Давній Галич» Андрієм Чемеринським зійшлися на думці, що дуже мало є відомостей про священиків м. Галича другої половини ХІХ – початку ХХ століття. 
Проаналізувавши все, зрозумів, що причина криється власне у відсутності плинності кадрів у цьому питанні. Більше двадцяти років у кінці ХІХ століття парохом Галича був о. Юліан Копистянський, а майже тридцять років  на початку ХХ століття - о. Микола Винницький. Звісно, обидва парохи мали помічників (так званих сотрудників), які, до слова, змінювались тут  досить часто. Однак нас зацікавив період другої половини ХІХ століття, бо там ситуацію, за відсутності інформації  з Шематизмів, важко прояснити. І все ж нам вдалося віднайти прізвище одного священика, який працював у Галичі  і навіть був уродженцем цього міста. 
Це -Петро Теодорович Васенко. Він народився у Галичі у 1831 році. Після закінчення богословського факультету у Львові висвятився на священика. До висвячення одружився з Христиною Білецькою. З 1859 року почав свою душпастирську працю. Працював у м. Галичі та селах Дем’янові та Тустані. Як діяльний руський патріот (очевидно, що був москвофільського спрямування) він  віддав духовній праці на наших теренах п’ятнадцять років. 
У 1874 році, не сприймаючи політики австрійського намісника Галичини А. Голуховського, він втратив своє приходство, переселився на Холмщину. Отримав парафію у с. Крилові, де працював до 1909 року. Там (два роки перед тим) і померла його дружина, а 29 липня 1909 року й о. П. Васенко відійшов у кращі світи як протоієрей та настоятель парафії. Невідомо тільки,  чи збереглися до цього часу їх могили у тому селі, назва якого дуже схожа до нашого Крилоса.
Цікавою була доля і сина Васенків - Богдана. Він народився у Галичі в 1863 році. Після успішного закінчення математичних студій у Петербурзькому університеті поступив  в Інститут інженерних шляхів, який теж закінчив з відзнакою, після чого його було направлено на роботу в Міністерство шляхів сполучення, де  він відповідав за технічну частину. На жаль, доля відміряла йому всього 40 років життя.  19 листопада 1903 року він помер у далекій Росії. Сиротами залишились четверо малих дітей. Через п’ять днів (очевидно, що чекали на приїзд батьків) його поховали на Смоленському кладовищі, де колись був захоронений Т. Шевченко. 
Цікаво, що цю родину фактично було викреслено з історії міста Галича  і, напевно, тільки завдяки  нам вдалося віднайти факти про неї. Можливо, десь живуть нащадки Васенків, які з цієї публікації зможуть більше дізнатися про своїх попередників.

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»