Неділя, 2019-09-22, 2:52 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2014 » Березень » 20 » Сакральна втрата
10:23 AM
Сакральна втрата
На Прикарпатті згорів дерев’яний храм, який був одним із символів підпільної Української Греко-Католицької Церкви.
Для більшості подорожніх, які мандрують із Івано-Франківська в гори, крита ґонтою гуцульська церковця з потемнілого смерекового зрубу була своєрідним маркером, який сигналізував: ось зараз почнеться курортне Яремча. Зрештою, село Дора, в якому 1938 року збудували хрестоподібну у плані церкву святого Іллі, раніше було не лише присілком, але й зародком Яремчі. Як стверджують архівні джерела, п'ять родин, згаданих у Йозефінській метриці під 1787 роком, від яких Яремча веде свою історію, мешкали саме тут, в Дорі.
Тепер на місці колоритного храму, виструнченого попри дорогу, – похмуре згарище. Вранці 15 березня дерев’яна церква спалахнула і, хоч як старалися загасити пожежу яремчанські вогнеборці, згоріла майже дощенту. Відтак у Дорі зник не тільки один із найбільш упізнаваних карпатських краєвидів, але й перестав існувати у фізичному вимірі один із найвиразніших символів Української Греко-Католицької Церкви, духовенство якої, перебуваючи за радянської влади у підпіллі, довгі роки продовжувало гуртуватися довкола цієї святині.
Будівництвом церкви святого Іллі в Дорі почали займатися прибулі в середині 1930-х років у Карпати отці-студити – монахи, які відстоювали чернече життя, властиве для східного, грецького обряду. Цей чернечий чин наприкінці XIX століття отримав підтримку митрополита Андрея Шептицького, який зрештою став головним настоятелем отців-студитів із титулом архімандрита. До їх появи в УГКЦ були тільки монастирські згромадження отців-василіян, потрапити до яких міг не кожен – потрібно було мати освіту або володіти якимось ремеслом, тому для більшості галицьких селян таке служіння було неможливим. Але наприкінці 19 століття в селах з'являлися невеличкі громади побожних мешканців, які самі починали вести життя, подібне до монастирського, проводячи більшість часу у молитвах. Саме з таких громад почав формуватися монаший чин отців-студитів.
У 1935 році студити були вже цілком сформованою спільнотою, коли подружжя Іллі та Іванни Кокорудзів, яке мало в Галичині славу меценатів, віддали в користування монахів два будинки та велику частину поля у Дорi. На подарованих землях отці-студити заснували свій монастир і взялися за побудову церкви у гуцульському архітектурному стилі, яка була названа на честь Іллі Пророка. У храмі було встановлено особливий іконостас овальної форми, до виготовлення якого долучився директор місцевої школи Іван Свищук. Ікони на іконостасі були створені методом випалювання і частково оздоблені різьбою.
Водночас з молитовним служінням отці-студити виконували просвітницьку функцію - займалися навчанням та вихованням сільських дітей, заснувавши в Дорі ще й ремісничу школу. Яким було це виховання, зрозуміло з того, що двоє їхніх вихованців 1939 року загинули, боронячи Карпатську Україну, а ще девятеро віддали своє життя за Україну як воїни УПА.
Особливістю Дорівського монастиря було те, що він був єдиним у Греко-Католицькій Церкві, який ніколи не переставав діяти. Коли 1946 року, після примусової ліквідації УГКЦ радянською владою, студити були вигнані зі своєї оселі, вони розійшлися у приватні помешкання, але Дору не покинули. Продовжували відправляти Служби Божі, сповідати й наставляти, збираючи громаду потайки просто неба. Весь той час вони стоїчно витримували безперервні арешти, обшуки, конфіскації книг, допити та приниження. Неймовірним проявом незнищеності духу став похорон отця Мирона Деринюка у 1975 році, який зібрав тисячі людей з усіх Карпат.
У радянські часи студитський храм переобладнали спершу на склад, а потім на музей атеїзму. Але вже від кінця 1980-х ця маленька церковця стала місцем справжнього паломництва вірних УГКЦ. Врешті-решт 1990 року Свято-Іллінський храм було повернуто Згромадженню Студитського Уставу, монахи якого продовжили свій невтомний труд на духовній ниві.
У 1990-х роках особливим авторитетом серед мирян i самих монахів користувався майже столітній старець отець Порфирій, який жив у монастирі ледь не від перших днів його заснування. Про нього розповідають, що він міг собі дозволити у 1950-1960-х роках приїжджати у Надвiрнянське КГБ i вимагати у керівництва конфісковані богослужебні книги, необхідні для літургії. Кажуть, таку сміливість він мав тому, що під час Другої світової війни переховував у себе двох поранених червоноармiйцiв. Таким був вияв його правдивої євангельської любові до ближнього, яка не розмежовувала своїх і чужих. До отця Порфирiя аж по останні дні його життя приїздили для спілкування сотні людей, вірячи, що його слово є рятівним.
…Наразі не встановлені справжні причини пожежі, яка знищила церкву (до речі, пам’ятку архітектури). Подейкують, що того ранку біля церкви бачили підозрілих людей, які могли вчинити підпал святині. Такої версії не виключає і владика Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Василій Івасюк, хоча припускає, що причиною загорання могла стати проста людська недбалість і необережність. Тепер свою арґументовану думку мають сказати фахівці, які розслідують обставини пожежі.
Богдан Скаврон

Переглядів: 392 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019