Мелетій Кічура (21.01.1881, с. Носів, Бережанщина – 3.03.1938) – український поет, перекладач, громадський діяч, адвокат.
Марія Луція Глинська (1884 – 1965) – коломиянка, донька судового радника і громадського діяча Володимира Глинського.
«Від літ моя пісня тебе викликала,
І снив я про тебе з діточих вже літ,
І ти не завела, прийшла привитала
І в розкіш змінила самотности гніт!» –
писав в одному зі своїх віршів Мелетій Кічура, звертаючись до коханої.
Як Мелетій і Марія познайомилися? У Львові? Чи може Відні, де він студіював право, а вона – філософію? Та вже влітку 1910 р. листи Мелетія до Марії, яка в той час повернулася до Коломиї, були сповнені кохання.
Лист М. Глинській від М. Кічури (Відень, 20 липня 1910 р.):
«Мій найдорожший і найсолодший Котику!
…так не можу дочекати ся тої хвилі коли вже стріну ся з Тобою. Ні, Мій Котику ніколи не повіриш, як мені прикро без Тебе. Колись тутки...бачив я припадково, як в противнім (протилежному – М. К.) вікні, віддаленім о яких 100 кроків (через город) цілувало ся молоде подруже. Се збільшило мою тугу за Тобою до такої степени, що я почув майже фізичний біль і без вагання був би не знати що дав за се, щоби лишень бути з Тобою».
Лист М. Глинській від М. Кічури (Відень, осінь 1910 р.):
«Котику мій найукоханьший, найсолодший, моє Всьо!
…жию точно як на пустини. Коли нема мого Котика,… коли не можу поговорити з моїм Котиком … – то нічого а нічого в такім випадку не хочу і все для мене пусте, глупе, без інтересне…доки не буду коло неї (Тебе – М. К.) – доти о нічім иньшім не буду міг думати. – Вір мені, коханє, що я сам не знав, що можна бути так одностороннім. Сниш ся мені ніч в ніч – та що мені з того – ?»
Лист М. Глинській від М. Кічури (Відень, 14 листопада 1910 р.):
«…Коби хоч на секунду обняти Тебе пригорнути ся до Тебе! Не може вже бути гірше нікому як мені оту без Тебе – здає ся мені, що вже не дочекаю ся, щоби проминуло тих кілька день – бо в пятницю о 2 гій сполудня сподіюся напевно прибути до Коломиї… Серце моє єдине, кажу Тобі і по сто раз, що все минає, а перед нами єще велика будучність, ми що лише вступаємо в житє і чому ж нам не іти в нього з вірою що криють ся в нім для нас не тільки клопоти але і радости? Клопоти мусять бути – але і зміна має також щось до себе. Коханє моє – моє серце чує як найкрасше, а воно мене єще ніколи не завело. Мені аж смішно подумати, щоби нам було зле – я бодай потребую діткнути ся лише до свого Киця і мені вже добре, так добре».
Марія Глинська і Мелетій Кічура одружилися 27 листопада 1910 р. Були щасливими, вірили у довге спільне життя. Але прожили разом у Коломиї неповних чотири роки, бо вже з початком Першої світової війни Мелетій був покликаний до австрійського війська. Ще влітку 1914 р. писав дружині й донечці Ксені зі Львова, перебуваючи там коротко у справах: «Коханє моє найсолодше!…Не знаю, чи було дві мінути таких, під час котрих не думав би про Вас і не бажав пригорнути Вас до себе так сильно сильно! Вір мені, що і писаня листу, то для мене свого рода мука, бо я хочу говорити, дивитися на Вас і слухати і пригортати – все проче пусте і не інтересне...».
А потім були: народження другої донечки Тетянки, воєнні баталії й далека Томська губернія в Сибіру, куди Мелетій потрапив разом з іншими австрійськими військовиками, захопленими в полон під час боїв у Карпатах 17 грудня 1914 р. Тож летіли листи до коханої дружини в Коломию і з фронтів, і згодом з Каїнська (тепер – Куйбишев, Росія): «Я єсьм ад’ютантом і маю коня…Наразі точне місце призначення не знане…нічого так не ожидаю як відомості про Вас – моїх коханчиків, що мені ні з очей, ні з гадки не сходять». (27.10.1914 р.); «Почавши від листопада 1914 не маю від нікого жадних відомостей – в полон попав я 17 грудня. Тут в Каинску живе нас около 80 – зразу ми мали велику свободу – тепер держать нас під вартою…Не розписуюсь, бо не можна. Цілую і горну до себе враз з цьопками». (28.05.1915 р.). У 1915 році Мелетія Кічуру переводять до Семипалатинська (Казахстан), звідки, згідно з записами в щоденнику Володимира Глинського, батька Марії, він утік у січні 1918 р. і вже 10 лютого був у Києві. Тут спочатку переховувався від більшовиків, відтак став у ряди Січових Стрільців. А в серпні цього року до нього приїжджала Марія – понад десять днів вони знову були разом після довгої розлуки. Вдруге відвідала чоловіка вже з доньками у липні 1928 р., а він після закінчення воєнних дій влився в громадське й культурне життя Києва, очолював канцелярію Академії мистецтв, викладав іноземні мови, писав і видавав твори й належав до літературної організації «Західна Україна». До Коломиї Мелетій Кічура так і не повернувся, як і сотні галичан, шукаючи свободи в радянській Україні. Як і більшість із них, був заарештований 1933-ого, засуджений спочатку на 10 років каторги, відтак – до розстрілу, не дочекавшись якого помер десь у Сибіру.
 

Кочержук Мирослава,
наукова співробітниця
Музею історії міста Коломиї