Неділя, 2019-09-22, 5:10 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Жовтень » 6 » Шкільництво Коломийщини – хронологічні картини
4:29 PM
Шкільництво Коломийщини – хронологічні картини
Поклін Тобі, Учителю Народний,
Ідейний страднику, дивний чародію!
Ти до Народу післанець Господній.
На собі двигаєш його надію.
Не раз уже з похилої безодні
Урятував ти заповітну мрію,
Що нам її з готів величча і сили
Князі й гетьмани в спадщині лишили.

Цей вірш викладача античних мов Коломийської державної чоловічої гімназії Дмитра Николишина вперше продекламувала на ювілейному святі «Взаємної помочі українського вчительства» в Коломиї дня 18 червня з повтором 7 липня у Львові 1930 р. пані Олена Степанівна, та легендарна дівчина-УССусус.
Важливим надбанням будь-якого народу у сфері культурного, наукового, соціально-політичного розвою завше було запровадження широкої мережі різнопрофільних навчально-освітніх закладів. Від найдавніших віків і за будь-яких окупаційних режимів не стояли осторонь цих нагальних процесів і українці Коломийщини, як, зрештою, й представники інших нацменшин Покуття. Незважаючи часом на публічні переслідування істинно народних вчителів-патріотів, наш край і нація в цілому можуть пишатися численною когортою педагогів та їхніх учнів, які є, були й зостануться взірцем для наслідування для майбутніх поколінь коломийських школярів.
Найдавніша мурована споруда Коломиї, яку звели на розі теперішніх вулиць Івана Мазепи та Адама Міцкевича, датована роком 1789. Серед подібних забудов її вирізняє античного стилю плоска колонада з декоративними пілястрами й аттиком (єдина подібного зразка будівля на Прикарпатті). 1811-го кам’яницю перебудували і її класичні форми набули вигляду, який відомий нам тепер. Відтоді й до 1892 року тут розміщувалася перша головна, окружна школа з німецькою та польською мовами викладання. Свої знання тут здобували діти т. зв. середнього класу як українців, так і представників інших народів, що населяли Гуцульщину, Буковину, Поділля... Її програма будувалася на основі австрійського шкільництва. 1818 року в стінах цієї найдавнішої коломийської школи нараховувалося шість класів і стільки ж учителів. Найвідоміший період діяльності установи стосується «ревного русина» Миколи Верещинського (1793-1882) – довголітнього директора (1824 – 1856), громадського діяча, мецената, який відіграв важливу роль у становленні членів «Руської трійці» (Іван Вагилевич, Яків Головацький, Маркіян Шашкевич) та виходу у світ їхнього першого альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Він також передав кошти на видання першого тому альманаху «Вінок русинам на обжинки» (1846), клопотався його розповсюдженням на Коломийщині. Тут разом з М. Верещинським учительську практику розпочав Гриць Ількевич (1803-1841) – український фольклорист, етнограф, автор статей з міфології. Директор навчального закладу Верещинський знову взяв усі витрати на себе, аби видати «Галицькі приповідки й загадки» Г. Ількевича. Ця книжка стала останньою в житті її автора.
Серед відомих випускників школи – Йосафат Кобринський (1818-1901) – душпастир села Мишина, що на Коломийщині, основний подвижник побудови Українського Народного дому в покутській столиці (тепер приміщення Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. о. Й. Кобринського (НМНМГП).
За директорування М. Верещинського кількість учнів зросла до більш ніж трьох сотень. Та польські представники влади міста творили усілякі перешкоди свідомим педагогам-українцям, через що «свою» Alma mater змушений був покинути М. Верещинський. Подібна доля судилася і його колегам-подвижникам: М. Кобринському, Ф. Микитинському, Г. Кульчицькому, М. Дверницькому та іншим. Вже у час незалежності їхніми іменами назвуть коломийські вулиці.
Згодом, 1893 року, сюди перебралася 7-класова польська чоловіча школа ім. Ґжеґоша Пірамовича (польський просвітитель вірменського походження XVIII ст.), яка проіснувала до 1920 р. Далі приміщення служило як доповнюючі курси школи ім. Яна Собеського, знову ж таки для польських учнів. Після Другої світової тут містилися фармацевтичне училище й бібліотека. З 1992 по 1997 роки – експозиційні зали, фонди музею історії м. Коломиї (очільник установи Михайло Арсак). Тепер у цьому давньому історичному будинку розміщується служба працевлаштування. Кілька років тому виникла думка встановити на його фасаді достойну пам’ятну таблицю людям, які пов’язали свою долю зі школою, вже навіть було виготовлено саму таблицю, та якось, наразі, не судилося…

Державобудівничий
А ось невідомий фотограф залишив на згадку майбутнім коломийським поколінням момент, наче вихоплений вічком об’єктиву і вкладений у контекст історії. Під пам’ятною знимкою – дата «1938 р, кінець травня». Західна Європа акурат вагітна була новою великою війною. Родина гармонійно вписалася в пишноцвіття саду, впевнена у своєму майбутньому – дітях, смішкуватих хлопцях Євгенові та Романові. Старший уже гімназист. Ніхто з них ще не знає, що його чекають великі випробування: кривава боротьба за національну державу і страшне каторжанське покарання. Молодший теж згодом вступить до цієї знаменитої покутської Alma-mater. Але опісля шлях йому стелитиметься дещо інший. Він теж бунтар, але інтелектуальний. За кільканадцять літ своєю творчістю він прославить «строгих гімназіальних професорів, з яких щодругий був комбатантом (ветераном українських визвольних змагань – авт.)». З цього хлопчини стане істинний державобудівничий. На зорі становлення української незалежності його оберуть головою Львівського товариства рідної мови ім. Тараса Шевченка. Як народний депутат першого демократичного скликання Верховної Ради він стане серед тих, хто голосуватиме за суверенітет і затвердження символіки. Так, це Роман Іваничук. Нині наш краянин – відомий романіст історичного плану, лауреат Шевченківської премії, а ще він Почесний громадянин нашого міста.
Закінчилася війна… Роман Іваничуків син покине Коломию… Та знову й знову повертатиметься він сюди на незабутнє шкільне подвір’я, куди його запрошуватимуть на традиційне «Стефаникове свято», а потім, як колись у дитинстві, збіжить в долини, до хати, де замешкували матір, брат Євген, сестра Наталка. Нині, правда, встигає лишень на їхні могили.

Ті, що перед окупантами не каялися
Переломний 1990-ий, те ж святкове шкільне подвір’я першої школи. Десь там лунає останній дзвоник. З букетиком квітів остання від ліва скромно стоїть Ольга Стромецька-Малащук, яка прийшла на випуск до онука. Поруч з нею – більш почесний гість, сам маестро Дмитро Циганков, автор невмирущого «коломийського гімну» «Завітайте до нас в Коломию». Він жваво розмовляє з не менш відомим метром романістики Романом Іваничуком. Поруч – однокласник, підпільник Мирослав Косарик, наче захоплений дійством, та, здається, думками він повертається в ті часи, коли сам був юним випускником цієї старенької школи. Після того, як розпочалася війна, хлопець перейшов на нелегальне становище. У коломийському ОУНівському кущі діяла їхня трійка, себто він, Мирослав, та ж Оля Стромецька та Ірина Зарицка. Ланка трималася до 1948 року, після чого їх зрадила Олина однокласниця, над якою добряче попрацювали радянські спецслужби. Судили всіх трьох одночасно в міській пересильній в’язниці на тодішній алеї Вольносці (бульвар Лесі Українки). Після проголошення вироку суддя запитав, чи підсудні не бажають чогось попросити або покаятися. На що Мирослав вигукнув: «Я перед окупантами каятися не збираюся!». До 1956-го відбував свій термін цей колишній гімназист, але повернувся калікою.

Недремний сіяч
Перші випускники незалежної держави Україна. Вони не були учнями директора, історика Стефаникової школи Олександра Лукасевича, однак добре начувані про нього і його непохитний авторитет. Коли вони навчалися, він уже був на пенсії, але часто Олександра Едуардовича можна було бачити тут, серед учнівської братії. І ось випала нагода увіковічнитися на подвір’ї рідного навчального закладу після закінчення десятирічки. В житті цієї непересічної особистості якраз ця скарбниця знань зоставила найсвітлішу його сторінку. Син українських емігрантів з чеського містечка Межилаберця навчався в цих стінах, згадуючи опісля, як на довгих шкільних лавках поміщувалося 34 учні. Унікальний випадок зі шкільної практики, коли всі вони стали студентами. Тільки двом не судилося здобути дипломи, їх заарештували одразу після випускного вечора за участь у національно-визвольному русі опору. Чи гадалося тоді, що мине трохи часу, а саме 2 січня 1963 року Олександр Лукасевич увійде сюди на правах господаря? Ерудит у військових чоботах, які, мабуть, варто було здати до шкільного музею, схожий часом на заклопотаного виконроба, проте завше організований, енергійний і оптимістичний. Це завдяки його наполегливості та команді однодумців були зведені зразковий географічний майданчик, теплиця, навчально-виробничі майстерні, стадіон, найкращий серед республіканських шкіл тир, а ще гордістю школи стала художня самодіяльність. Однак з жалем доводиться констатувати, що не все виплекане ним вдалося належно пошанувати і зберегти… Але це тема, здається, вже дещо іншої бесіди.

Переглядів: 407 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019