Неділя, 2019-09-22, 11:40 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2012 » Жовтень » 11 » Східняки в УПА
11:43 AM
Східняки в УПА
Ми не довго роздумували  над тим, як назвати дану статтю, бо Інтернет-ресурси по цьому запиту видають цілий потік різноманітної інформації. Її, звісно, потрібно  ретельно перевіряти і аналізувати, щоб розставити усі крапки над «і». Адже якогось  повного узагальнення з цієї проблематики поки що не зроблено, тож перед дослідниками відкрите ціле поле великої праці. Зрозуміло, що і газетні шпальти не найкраще підходять для цього, але користуючись тим, що наближається 70-та річниця створення УПА, ми вирішили відстежити, хто у уродженців східних областей України брав активну участь у визвольному русі на західних теренах нашої держави.
У боротьбу за Українську державу 30-50 років ХХ століття піднялися в першу чергу галичани, які за неповних два роки з 1939 по 1941 р. відчули на собі важкий прес радянської репресивної машини. Сотні замордованих у окупаційних тюрмах краян покликали до помсти десятки тисяч соплемінників, які взяли  до рук зброю, щоб позбутися того ярма, що було накинуто на Галичину зі сходу. 
Проте за різних обставин до лав пізніше створеної Української Повстанської Армії вступали і представники із східних областей. Що заставляло їх перейти на іншу сторону і воювати проти «своїх»?
По-перше, в своїй діяльності ОУН, яка стала основою для створення повстанської армії, завжди велике значення надавала організації націоналістичного руху у східних регіонах України. Тому, скажімо, для бандерівців так важливо було залучати східняків до визвольних змагань.
По-друге, люди, які виросли на сході в умовах жорстокої радянської дійсності, переживши страшний голодомор і репресії, попавши в зовсім інше середовище, побачили, що збройною боротьбою усього цього можна позбутися і стати справді вільним народом.
З початком визвольної боротьби вихідці зі сходу України, які в силу певних обставин опинилися у Галичині, відразу влилися до лав повстанців,що значно підсилило їхні ряди. Це були старі кадри, учасники революційних подій 1918-1920 рр. Серед них є полковник Армії УНР Микола Омелюсик (псевдо "Поліщук”) – крайовий військовик штабу УПА-Північ, підполковник Армії УНР Л. Ступницький – шеф головного штабу УПА на Волині, підполковник Армії УНР І. Литвиненко – член Крайового військового штабу УПА-Північ.
Чимало уродженців східних областей України, що вступили до лав УПА воювали раніше у  складі Червоної армії. Серед найвідоміших командирів-повстанців, які закарбували свої імена на сторінках історії: Дмитро Карпенко (псевдо «Яструб») – уродженець Полтавщини, колишній лейтенант Червоної армії, а пізніше легендарний командир куреня «Сіроманці», кавалер ордена Золотого Хреста бойової Заслуги, Петро Миколенко (справжнє прізвище Савченко Микола, а псевдо «Байда») – уродженець Полтавщини, теж лейтенант Червоної армії, а згодом  командир куреня «Східняки», який складався переважно із колишніх червоноармійців, Іван Кулик (псевдо «Сірий») – уродженець Донецької області, колишній старший лейтенант Червоної армії, який з групою вояків утік із німецького полону і приєднався до УПА, згодом став командиром сотні повстанців та окружним провідником Коломийського проводу ОУН з 1950 року, Іван Скляновський-Гордієнко (псевдо «Чорногора») – уродженець Київської області, старший лейтенант танкових військ, пізніше став підпільником ОУН і покинув військову частину. Був керівником Городенківського надрайонного проводу ОУН, навесні 1944 року очолив сотню УПА, Іван Сало (псевдо «Мамай») – командир важких кулеметів у Червоній армії, в УПА – командир сотні (згодом куреня). Мав ступінь хорунжого, а пізніше – сотника УПА.
Два керівники повстанських куренів ТВ «Гуцульщина» - «Степовий» та «Лісовий» теж були уродженцями східних  областей. Перший – це Тарасенко (родом із Дніпропетровської області). Від березня 1944 року був інструктором підстаршинської школи УПА «Грегіт», із жовтня – командир куреня «Перемога», із січня 1945 року – командир Тактичного Відтинку «Гуцульщина». Другий – Андрій Злобін, уродженець Чернігівської області. Працював інструктором у підстаршинській школі, з жовтня 1944 року – командир куреня «Карпатський», дослужився до чину поручника. Ще один уродженець Чернігівщини Іван Прядко (псевдо «Бандура») був членом Референтури пропаганди райпроводу та командиром бойової сотні у Коломийському районі. Його син Григорій (псевдо «Ігор») був охоронником окружного проводу. 
З інших офіцерів Червоної армії, які перейшли до повстанців назвемо Василя Кушніра – капітана кавалерії, пізніше командира сотні «Чапая», Кирила Ларіна –старшого лейтенанта артилерії, згодом політвиховника сотні «Ліщина», Олександра Рилача – лейтенанта, в УПА ройового «Распутіна».
Ще на Прикарпатті воювали вихідці із східних областей: Олександр Замуренко (псевдо «Шура») – охоронець Коломийського окружного проводу, Микола Корженівський  (псевдо «Коля») – уродженець Житомирщини, керівник  пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН, Михайло Майорко – уродженець Київщини, інструктор УПА, загинув у селі Рибне Тисменицького району та інші. З Київської області походив Михайло Кашуба (псевдо «Тряпка») – фельдшер та відомий повстанський фотограф. Інструкторами у старшинські школі «Олені-І» були Микола Симоненко (псевдо «Береза») та Андрій Матвієнко (псевдо «Криниця») – обидва  родом із східних областей.
Не можемо не згадати  сьогодні про славних жінок із Чернігівської області, які також влилися у ряди повстанців. Це  Галина Кузьменко (псевдо «Надя») – член Крайового проводу ОУН та Ольга Чемерис (псевдо «Дніпрова») – працівниця Карпатського крайового проводу ОУН, до речі, на сьогоднішній день не реабілітована.
Зрозуміло, що залучення уродженців сходу України до повстанських лав носило не тільки героїчний характер. Була й інша сторона медалі. За допомогою  окремих офіцерів Червоної армії керівники органів НКВД прагнули зруйнувати оунівське підпілля і повстанський визвольний рух. Так у 1943 році Службою Безпеки були викриті зрадницькі дії майора Голубенка, що був раніше шефом штабу Крука в УПА-Південь. Після цього почалася тотальна перевірка східняків і, як часто буває у такій ситуації, не обійшлося без перегинів. Галичани стали із певною осторогою ставитись до східняків, а ті, в свою чергу, не могли себе вільно почувати, коли постійно знаходилися під підозрою. Під час ретельної перевірки, а інколи й чистки був розстріляний сотенний Петро, а пізніше лейтенант Лисенко, що був у таборі «Хрона». Останній вважався одним із кращих командирів. Так само без жодних обвинувачень був розстріляний шеф штабу Лубенського куреня «Барвінок», колишній старший лейтенант Червоної армії. Звісно, такі факти не скрашували сторінки нашого героїчного минулого, але, погодьтеся,що і есбістам було непросто визначатися у такій ситуації. Щоправда, згодом емоції помало вляглися, тому що повстанці зрозуміли, що без самовідданих і патріотично налаштованих уродженців сходу, які добре знали військову тактику і стратегію, вони б не виграли такої великої кількості боїв і не провели б військових операцій.   
Іван Драбчук

Переглядів: 491 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019