Неділя, 2019-09-22, 6:46 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Червень » 23 » Слідами Роксолани
10:29 PM
Слідами Роксолани

На батьківщині Насті Лісовської - невільниці-галичанки з Рогатина, яка стала співправителькою Османської імперії - губляться крихти історичних даних про знамениту султаншу Роксолану.

Рогатин - мабуть, одне з небагатьох європейських міст, на центральній площі якого встановлено пам'ятник на честь турецької імператриці. Щоправда, цей унікальний монумент увіковічнив радше невільницю Настю, а не султаншу Роксолану. Пам'ятник було споруджено в Рогатині дванадцять років тому. Вважається, що саме з цього галицького містечка після татарського набігу потрапила в ясир малолітня донька тутешнього священика Настя Лісовська, яка після одруження з турецьким султаном Сулейманом Пишним стала відома в Османській імперії як Хуррем Султан (Весела Султанша) - співправителька турецького володаря.

Цей злет від бранки до султанші був таким несподіваним для сучасників Роксолани, що вони навіть запідозрили цю чужинку в магії та відьомстві. Яким же чаром володіла рогатинська попівна? Чи справді вона була, як кажуть, красунею небаченої вроди? Що пам'ятає Рогатин про дитячі роки однієї з найзнаменитіших жінок свого часу?

Від бідної Насті - до веселої султанші

До султанського гарему Настя Лiсовська потрапила ще зовсiм юною дiвчиною у віці 12-15 рокiв. Про її тогочасне життя відомостей обмаль, бо на початку XVI століття вона була лише однiєю iз тисяч українських полонянок, якi щороку після татарських набігів потрапляли на невільницький ринок у Кафу (сучасна Феодосія -авт.).

За однiєю з версiй, Настю до Криму не гнали, як решту бранцiв, пiшки, а везли верхи, не зв'язуючи їй при цьому рук мотузками, щоб не пошкодити нiжної шкiри. Після того бранку, начебто, якийсь час утримували у палацi кримського хана, де вона отримувала освiту, знайомилася з мiсцевими звичаями, приймала мусульманство. За іншим переказом, на невільничому ринку у Кафі Настю спершу запримітив візир Рустем-паша, i продавець невiльникiв подарував дiвчину цьому вельможi. Рустем-паша натомість зробив подарунок султанові - Сулейманові Пишному. Можливо, остання легенда вигадана, щоб засвідчити, що за дружину султана жодного разу не було заплачено грошей.

За мусульманськими звичаями, Сулейману було дозволено мати чотирьох офіційних дружин, а всi iншi жiнки у гаремi були звичайними наложницями. Однак після десяти років життя в гаремі, у 1530 році, колишня полонянка Настя затьмарила султановi всiх iнших жінок і стала його єдиною дружиною та співправителькою. До слова, гарем насправдi був не тiльки мiсцем любощiв, розкошiв та iнтриг, а звичайним закутком у палацi, де мешкала численна султанська родина, а також учителi, бiблiотекарi та прислуга.

Дехто з дослідників припускає, що Роксолана домоглася прихильностi султана завдяки любощам, хитрощам та підступності. Мовляв, вона не гребувала нічим для досягнення своєї мети - возведення свого сина Селiма на султанський престол. Одразу після смертi султаншi в європейськiй лiтературi з'явилося чимало художнiх творiв, у яких iсторiя її життя переплетена з домислами та тогочасними плiтками. Скажiмо, фiнський письменник Мiкi Вальтарi змалював Роксолану схожою на шекспiрiвську ледi Макбет, стверджуючи, що Настя була справжньою вiдьмою.

Насправді ж Роксолана залишила по собі яскравий слід в історії наймогутнішої у той час Османської імперії, вона була діяльною співправителькою султана. На її честь у Стамбулi названа велика міська дільниця, на якій дотепер стоять збудовані за наказом Роксолани мечеть, притулок для убогих та лiкарня - до речі, на мiсцi Аврет-базару, ще одного тогочасного невільничого ринку. Зрештою, жодна iнша жiнка в Османськiй iмперiї не удостоїлася бути похованою в окремому мавзолеї, який дотепер височіє у Стамбулi поруч iз мавзолеєм Сулеймана Пишного. Щоправда, вiдвiдини мiсця, де покояться останки Роксолани, для європейців, кажуть, чомусь забороненi.

Білявка на турецькому троні

Якою ж небаченою вродою вразила галицька красуня Рустем-пашу та султана Сулеймана? Дослiдники стверджують, що Настя Лiсовська була зовсiм не схожою на тодiшнiх схiдних красунь - волооких, високогрудих огрядних жiночок з пристрасними повними губами. Венецiйський посол у той час згадував, що султанша далека вiд iдеалу жiночої краси у розумiннi мусульманського свiту, вона вирізнялася грацією та тендітністю.

На відміну вiд мiсцевих жiнок, Роксолана була справжньою свiтською дамою, вона не ховала свого обличчя, охоче зустрiчалася iз приїжджими фiлософами, поетами та художниками, приймала європейських послiв. Ймовiрно, Роксолана позувала iталiйським художникам - Тiцiановi та Веронезе.

Як розповiв журналістові «ГК» iсторик Богдан Гаврилiв, зображення Роксолани можна побачити на монументальній картині Паоло Веронезе "Весiлля в Канах Галiлейських". На цьому полотнi, розмiри якого вражають (понад шiсть метрiв заввишки та десять метрiв завширки) венецiєць зобразив понад 130 історичних осiб, зокрема усiх правлячих європейських монархів - вiд турецького Сулеймана до шведського Карла. Поряд iз Сулейманом Пишним - кирпата білявка, яка, на думку Богдана Гаврилiва, мусить бути саме Роксоланою. До речi, написана Паоло Веронезе картина датується 1562-1563 роками, коли i Сулейман, i Роксолана доживали вiку в Стамбулi.

Шкода, звичайно, що помилуватися портретом славетної землячки може дозволити собi не кожен українець, адже експонується ця монументальна картина у паризькому музеї Луврi. Але й у Львовi також зберігається полотно невідомого автора XVI столiття, який зобразив султаншу iз Рогатина. Вiдразу впадає у вiчi схожiсть обидвох портретiв, нiби невiдомий художник взяв за взiрець зображення Роксолани на полотнi великого Веронезе...

Не той тепер Рогатин?

Оглянути експозицію, на якій представлені фотокопії усіх відомих портретів Роксолани, цими днями можна було в Рогатині, відвідавши тутешній музейний комплекс - філіал обласного художнього музею.

«Для того, щоб виставити повноцінні репродукції цих картин, потрібно би було значно більшу виставкову залу, зважаючи на справжній розмір художніх полотен, - розповіла журналістові «ГК» екскурсовод Мар'яна Пушкар. - На жаль, у Рогатині досі немає окремого музею Роксолани, тож навіть цю експозицію, присвячену нашій славетній землячці, через тиждень-другий доведеться замінити на якусь іншу".

Як розповів керівник музейного комплексу Степан Пушкар, відкриття персонального музею Роксолани планувалося у 2006 році з нагоди 500-річного ювілею від ймовірної дати її народження. Однак всі задуми залишилися на папері. Хоча інтерес до створення такого музею виявили представники турецького посольства, які погодилися передати фотокопії документів того часу, коли правила Хуррем Султан, та автентичні речі, які репрезентують той період. Планувалося також експонувати костюми головних героїв знаменитого телесеріалу про Роксолану. Тепер приміщення найдавнішого житлового будинку в Рогатині, в якому колись були суд та гауптвахта і на який претендували музейники, міська влада, кажуть, готує до приватизації.

Досі в Рогатині залишилися поодинокі, переважно культові споруди, які, ймовірно, пам'ятають дитячі роки Насті Лісовської, зокрема греко-католицька церква та римо-католицький костел. Незмінними від XV століття залишилися обриси центральної площі - теперішні будинки тут стоять на дуже давніх фундаментах.

Та найголовніше - дотепер збереглася в Рогатині дерев'яна церква Святого Духа, в якій, за місцевими переказами, правив батько Роксолани - рогатинський священик Гаврило Лісовський - і з якої молоду попівну і викрали татари. Однак унікальна пам'ятка архітектури, яка належить до рогатинського музейного комплексу, потребує більшої опіки, ніж зараз.

"На жаль, є дуже сильне втручання в охоронну, буферну зону цієї пам'ятки - на прицерковному цвинтарі, який діє від часу заснування церкви (XV-XVІ століття - авт.) тепер з'являються нові поховання, - розповідав Степан Пушкар. - На це, до речі, одразу звернули увагу приїжджі інспектори, коли торік церкву Святого Духа було запропоновано внести до переліку пам'яток світової спадщини ЮНЕСКО. Цвинтар досі перебуває в комунальній власності, на нашу пропозицію надати йому статус пам'ятки місцевого значення, щоб раз і назавжди заборонити тут поховання, місцева влада не відгукнулася. Тепер, коли бачимо, що когось ховають, то переживаємо: тільки би не під самою церквою".

Богдан СКАВРОН


Переглядів: 802 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019