Роздивляючись австрійську поштівку 1907 року, важко повірити, що в середині ХІХ століття там був велетенський пустир, на якому паслися кози й корови мешканців Лисецького передмістя. Ще раніше тут був равелін, тобто фортечна споруда, яка прикривала Тисменицьку браму. За правилами фортифікації перед укріпленнями мусила бути еспланада – відкрита площа – яка ускладнювала несподіваний напад ворога. Після знесення станиславівських фортифікацій це місце довго не забудовувалось і мало народну назву «пляц перед Шенгерськими», оскільки поруч стояв будинок родини Шенгерських.
У 1875 році площа отримала офіційну назву – пляц Франца Йосифа. Таким чином магістрат засвідчив відданість монарху. Цісар Франц Йосиф Іпросидів на троні 68 років (1848-1916), чим встановив абсолютний рекорд довголіття серед європейських правителів.
Зрозуміло, що така «вінценосна» площа не могла бути брудною й захаращеною, тому міські садівники попрацювали на славу. Дуже швидко площа стала справжнім центром Станиславова.
Звідси починалася знаменита лінія А-Б (початок вулиці Незалежності). Ось як описує цей район уродженець Городенківщини Олександр Гранах, який мешкав у місті на початку ХХ століття: «Тут зустрічалася молодь. Чепурні вродливі дівчата, сміючись і щебечучи, прогулювались зі студентами й охайними офіцерами. З кав’ярень лунала музика, можна було зустрітися в пасажі чи в котромусь із ресторанів. Там панували розкіш, веселощі, розсміяний захват…»
Невідомий австрійський фотограф стояв спиною до вулиці Бельведерської. Будинки праворуч збереглися до наших часів, а ось кам’яниця попереду безслідно зникла. Отже, що, де стояло і кому належало?
Триповерхівку справа спорудив у 1880-х домовласник Вольф Бреннер на місці попереднього будинку (тепер – Вічевий майдан, 3). Від 1892 року нерухомістю володіє власник млина Озіяш Блюменфельд. Певний час частину першого поверху орендував Банк торгівлі і промислу. Кілька кімнат на другому винаймали українські товариства «Руська бесіда», «Руська міщанська каса» та співоче товариство «Боян». Не треба плутати «руський» з «російським», оскільки до початку ХХ століття галицькі українці іменували себе русинами.
9 грудня 1903 року у гості до «Руської бесіди» завітав композитор Микола Лисенко. Йому організували теплий прийом, а в 1992 році на стіні будинку відкрили пам’ятну дошку. Цікаво, що просвітницькі традиції у стародавній кам’яниці тримаються і донині. Вже багато років за цією адресою працює популярна крамниця «Сучасна українська книга».
Прямо по курсу бачимо кам’яницю Хани Ланди. Її збудували у 1840-х на двох земельних ділянках. Певний час це була найбільша і найвища споруда на станиславівських передмістях. Коли на початку 1860-х років тут відкрили першу станиславівську кав’ярню, мешканці попервах «ставилися до неї як до будинку розпусти». Останніми власниками (від 1890-х) були Пінкас-Якуб та Ісаак-Майєр Горовіци.
Цей будинок розмежовував площі Франца Йосифа та принцеси Гізели. Але навіть після його знищення в часи Першої світової площі продовжували існувати окремо, тепер уже як Пілсудського і генерала Галлера. Об’єднали їх німецькі окупанти під промовистою назвою «плац Адольфа Гітлера».
За радянщини на площі чотири рази міняли вказівники. Вона встигла побувати Жукова, Радянською, Фестивальною, Перемоги. У 1968-му до поштамту добудували праве крило із вежею телефонно-телеграфної станції, яку видно на сучасному фото. Це була перша восьмиповерхівка Івано-Франківська.
Від 1993 року площа є Вічевим майданом.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
