На початку ХХ століття у Станиславові точилася жорстка економічна боротьба між польськими та єврейськими промисловцями. Юдеї перемагали, бо краще готовили працівників. У поляків справи йшли гірше – відчувався брак робочої сили. Тутешніх юнаків робочі професії мало цікавили, а сільські хлопці вчились і працювали б тут із задоволенням, але життя у місті було дороге. Гонорові підприємці не хотіли брати на роботу іновірців, тож вирішили вирощувати власні кадри.
У 1909 році у Станиславові створили «Товариство польських бурс кустарних». Його заснували: виробник взуття Володимир Домбровський, власник фабрики возів Владислав Сівінський, слюсар і власник кінотеатру Юліан Мажевський. Товариство винайняло будинок на Камінського, 10 (Франка), де 1 травня того ж 1909-го відкрилася реміснича бурса. Там жили й харчувалися підлітки, які працювали на станиславівських підприємствах. Брали туди лише поляків римо-католицького визнання. Через рік у бурсі мешкали 35 вихованців: 14 слюсарів, дев’ять шевців, шість ковалів, два стельмахи (виготовляли вози), два механіки, столяр і торговий помічник.
Під час Першої світової бурса не працювала, а відновила свою діяльність в 1921 році. Спочатку вона містилась у будиночку на дев’ять кімнат на вулиці Романовського (Гаркуші). Та коли кількість мешканців перевалила за 60, Об’єднання польських міщан, яке опікувалось бурсою, замислилось про більше приміщення. У 1930 році міщани утворили Комітет побудови бурси, який очолив бургомістр Вацлав Хованець. Авторитет мера сприяв швидкому наповненню фондів. Так, Міністерство промисловості і торгівлі виділило 85 тисяч злотих, Об’єднання міщан – 65 тисяч, Міська каса ощадності і Крайовий господарський банк дали позики по 50 000, долучались і приватні жертводавці. Нова бурса мала постати на вулиці Собеського, що відповідає теперішній адресі – Січових Стрільців, 37.
Проект розробив знаменитий архітектор Станіслав Треля – творець станиславівської ратуші та костелу на Вовчинецькій. Будова тривала протягом 1931-1932 років. Працювали там виключно члени Об’єднання польських міщан, що дозволило суттєво заощадити: первинний кошторис становив 340 тис, а вклалися у 250. Навіть керівник будівництва інженер Францішек Войцік за роботу не взяв ні копійки.
У великій чотириповерховій будівлі розміщувався гуртожиток на 100 вихованців, кухня, їдальня, пральня, лазня, простора актова зала, кабінети Об’єднання міщан і Товариства польської робітничої молоді, а також квартира директора бурси. Паралельно споруда виконувала роль клубу польської громади Станиславова. Кам’яниця збудована в улюбленому архітектором Трелею стилі конструктивізму: гладкі стіни, широкі вікна, чітка геометрія.
На стіні актового залу повісили пам’ятну таблицю, що починалась словами: «Товариство об’єднаних польських міщан у Станиславові, за президента Речі Посполитої доктора Ігнація Мосціцького, воєводи станиславівського Зігмунта Ягодзінського і бургомістра міста Вацлава Хованцязбудувало цю споруду, призначивши її на вічні часи виховним і культурним потребам польської ремісничої та торгової молоді». Далі слідував перелік жертводавців.
Під час економічної кризи середини тридцятих, коли підприємства масово звільняли людей, кількість вихованців бурси зменшилась до 36 осіб. Тоді керівництво стало поселяти там дітей із професійних училищ.
Після війни у будинку відкрився Палац піонерів, де у вісьмох гуртках навчалося 160 дітей. Їх вчили танцям, малюванню, співу, театральному мистецтву, азам письменницької майстерності. Сьогодні тут Міський центр дитячої та юнацької творчості, в якому займаються 900 дітей. Звідси починали свою кар’єру телеведучий Юрій Горбунов і міністр культури Євген Нищук.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
