На поштівці, яку в 1916 році видав такий собі Філіп Шварц, бачимо східну частину площі Ринок. Від неї відходить вулиця Вірменська (тепер Мельничука), перспективу якої замикає струнка церква. У 1762 році вірмени звели свій кам’яний храм, який присвятили Непорочному Зачаттю Найсвятішої Діви Марії. Прізвище архітектора невідоме, втім точно знаємо, що розписував церкву Ян Солецький, а численні фігури святих виконав Матвій Полейовський. Цікаво, що під час спорудження церкви вірменська громада трохи не розрахувала свої фінансові можливості, через що власник Станиславова Юзеф Потоцький зобов’язав місцевих євреїв щорічно «жертвувати» 1000 злотих на будову. Отже у підсумку вийшов вірменсько-єврейський храм. Після пожежі 1868 року церкву невдало відремонтували, і вона багато втратила. Дві круглі вежі, що фланкують головний фасад, стали нижчими, входи до них замурували. Їхні шоломи барочного силуету отримали дзвоноподібний вигляд. Змінилася форма фронтону, зникла сигнатурка, напівциркульні вікна стали прямокутними, усунули їх барочне обрамлення. Також замурували входи до підземних крипт із останками визначних вірмен. Церква славилася своєю чудотворною іконою Богородиці, яку через численні зцілення прочан прозвали Ласкавою. Образ зберігався у вівтарі, а на фронтоні встановили його копію. У 1946 році вірмени переїхали до Польщі та забрали ікону з собою. За радянських часів у храмі були художні майстерні. Деякий час там навіть проживав відомий художник-дисидент Опанас Заливаха. Саме тут його і заарештували. Від 1971 року майстерні змінив музей релігії та атеїзму. Сьогодні тут Покровський катедральний собор Української автокефальної православної церкви. Храм пофарбований у голубий колір – колір Божої Матері. Кам’яниця ліворуч виглядає скромно, але це другий за віком будинок на площі Ринок. Його на початку ХІХ століття збудувало подружжя Гершка та Гінди Фінгерерів. Далі будинком володіли Урмани (їм довелось ліквідовувати наслідки пожежі), потім Тойберери – аж поки він не потрапив до рук різника та м’ясоторговця Вачка. Це майже виняток – українець мав нерухомість на площі Ринок. Але господарював він там не довго – у 1939 році будинок націоналізували. Після війни тут розмістилася перукарня (працює й досі) та кілька дрібних крамничок. Нині перший поверх займає популярна галантерейна майстерня та магазин військового одягу. На другому поверсі – бюро нерухомості й турагентство. На жаль, кам’яниця втратила свій старовинний шарм. Ще за Союзу зник балкон, прикрашений кованою решіткою із монограмою власника. В кінці 1990-х автентичні дерев’яні вікна замінили білим склопластиком… Нині парний бік вулиці Мельничука замикає сумнозвісний торговий центр «АРС», який затулив вид на вірменську церкву та першим порушив архітектурний ансамбль площі Ринок. Він постав на місці невеличкого скверику із моделлю космічної ракети – експонатом того ж музею релігії та атеїзму. На старій поштівці видно приземкувату двоповерхову кам’яницю, щільно обліплену зовнішньою рекламою. Збудована в середині ХІХ століття вона весь час належала родині купців Бреттгольців. Власники не дуже дбали про власну нерухомість. Вже у вересні 1893 магістрат зауважив, що цокольні камені частково вийшли з муру, ганки аварійні, головні дерев’яні сходи – трухляві. Тоді ж Хаїма-Ізраїля Бреттгольця оштрафували на 5 ринських – «на користь убогих міста». Власники цього будинку мали численних орендарів і непоганий прибуток. Серед закладів виділявся ресторан Фердинанда Малашинського, чия реклама добре проглядається на світлині. У 1908 році він перебрався у власне приміщення на теперішній вулиці Січових Стрільців, 17. Розібрали будинок Бреттгольців десь на межі 1950-1960-х років через його аварійний стан. Кажуть, що двоє робітників знайшли скарб золотих монет. Тихо поділити здобич розуму не вистачило, спалахнула бійка, прибула міліція та все конфіскувала. ІВАН БОНДАРЕВ, МИХАЙЛО ГОЛОВАТИЙ | 
