Якби львівський видавець Ізраель Регенбоген випустив цю поштівку у радянський час, його б негайно заарештували за розголошення державної таємниці. Але пан Ізраель мешкав у Австро-Угорщині, яка славилась своїми ліберальними порядками. Фотограф зазнимкував військові об’єкти Станиславова, поштівка з якими розійшлась тисячним накладом. Австрійці частенько випускали листівки мілітарної тематики і не бачили у цьому нічого страшного. А от за Польщі подібну практику припинили.
У 1890-х на південній околиці міста тривало масштабне будівництво. Тоді на замовлення військового міністерства тут споруджували казарми, стайні, штабні та господарські приміщення – загалом близько 20 будівель. У підсумку на мапі міста виник цілий мікрорайон із головною вулицею. Попервах вона ніяк не називалась, аж доки 22 листопада 1900 року її не нарекли Військовою. Пізніше, при всіх змінах влади, вулиця отримує лише мілітаристські назви. За Другої Речі Посполитої вона стала вулицею Легіонів. Так називали польські національні формування у складі австро-угорської армії в часи Першої світової. Пізніше вони стали ядром нової польської армії. Командували бригадами легіонерів досить відомі особистості: майбутній маршал Юзеф Пілсудський, генерал Юзеф Галлер, граф Станіслав Шептицький (рідний брат митрополита Андрея).
Більшовики нарекли вулицю на честь Станіславських Дивізій. За визволення міста від німців одразу три радянські дивізії отримали почесне найменування «Станіславські». У 1962 році вулицю знов перейменовують – тепер на Радянської Армії.
З розвалом СРСР зникла і його армія. Тому від 1992 року вулиця стає Національної Гвардії. В Україні її розігнали у 2000-му, але нині відновили. Отже назва вулиці знов актуальна.
Які саме військові об’єкти «розсекретив» Регенбоген? Почнемо з назви поштівки, яка дослівно перекладається як «казарми піхоти ландверу». Ландвер – це щось на кшталт нацгвардії, і один з його полків дійсно стояв у Станиславові. Але в іншому місці! Насправді на фото казарми кавалерії. Що це, помилка друкаря чи робота австрійської контррозвідки? Напевно, перше, оскільки інші військові поштівки підписані точніше.
Ліворуч, за дерев’яним парканом бачимо фрагмент двоповерхового будинку. Це один із корпусів кавалерійських казарм. На початку ХХ століття військове містечко займали підрозділи двох полків: 14 драгунського та 8 уланського «Граф Ауерсперг». Казарми ніколи не порожніли. За ЗУНР там стояв запасний кінний полк, а поляки віддали споруди 6 полку уланів Канівських. Під час німецької окупації нацисти відкрили у Станіславі табір для голландських військовополонених. Зокрема, в колишніх кавалерійських казармах тримали кілька сотень кадетів військових училищ. Від 1956 року там середня школа міліції, яка після кількох реформувань перетворилась на Прикарпатський факультет Львівського університету внутрішніх справ.
Через дорогу стоїть ще одна двоповерхівка. Свого часу там мешкали австрійські офіцери із сім’ями, яких пізніше замінили офіцери польські. За перших совітів кам’яниця використовувалась як полкова школа і клуб 21 кавалерійського полку НКВС. Після війни тут, як і в кам’яниці ліворуч, містився гуртожиток для офіцерів радянської 70-ї дивізії.
Нова сторінка в історії будинку почалась у 1966 році, коли в ньому відкрили музей бойової слави 38-ї армії, пізніше перейменований на музей «Героїв Дніпра». Незабаром ліворуч добудували павільйон, де експонується діорама форсування Дніпра воїнами цієї армії.
Сьогоднішнє фото мало відрізняється від австрійської поштівки. Майже всі будинки збереглися із незначними зовнішніми змінами. Щоправда, тепер військова назва вулиці досить умовна. Від мілітарних об’єктів за Міністерством оборони залишився хіба музей. Величезна територія військового містечка давно продана і тепер повним ходом йде будівництво житла. Може, й дорогу заодно відремонтують?
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
