«Хруніяда», або що чекає на продажних виборців Сто років тому виборців також, бувало, намагалися підкупити. Правда, за гроші рідко, частіше – за цигарки, горілку, ковбасу. І знаходилися такі виборці, які за шмат сала були ладні продати голос. З легкої руки гумориста Осипа Шпитка, відомого своєю «Хруніадою», таких запроданців і досі називають «хрунями». Як окреме видання, сатирична поезія «Хруніяда» побачила світ у 1913 році. Автором твору значився Гринь Щипавка – самий такий псевдонім взяв О. Шпитко – редактор львівського сатиричного видання. Книга присвячувалася «всім виборцям, котрі віддали і віддають голоси на шкіролупів свого народу». У сатирі описана ганебна доля селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів. … За панську ніби ласку, за цигарки, за ковбаску, і за ринських п’ять готівки, не виймаючи й горілки. Душу й тіло він віддав би за квартирку алкоголю, та запродав би в неволю цілий світ, усіх людей, Бога, жінку і дітей». Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860-1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців. Але повернемося до «Хруніяди». Через «хрунів»-запроданців …Вийшов польський депутат, а впав руський кандидат. Чесний люд позамикали, кайданами покували. Тюрми хлопці діждалися, бо руського держалися». У вірші селяни добре «провчили» Хруня, перестали з ним спілкуватися, і зраднику нічого не залишилося, як повіситися на вербі. Чим не наука для тих, хто має намір продати свій голос сьогодні? Чому галицькі кандидати так боялися Галактіона Чіпку Колись, як і тепер, було багато охочих «прислужитися народу», але саме на посту посла-депутата. Зовсім сучасною видається політична сатира, надрукована у газеті «Нова зоря» від 9 лютого 1928 року: Политий кров’ю, Краю Рідний, І заволочений кістьми! Що ти вродив нам? Кандидатів Серед єгипетської тьми? У кожнім місті десять-двадцять, Два-три у кожному селі. І кожен з них – це «Одинокий [єдиний] Спаситель» Рідної Землі! І кожний схований за плотом Поставу бойову прибрав, І кожен кидає болотом, Яке із себе поздирав! Автором цієї гіркої сатири був Роман Купчинський – один із редакторів львівської газети «Діло», який під псевдонімом Галактіон Чіпка надрукував майже 1000 фейлетонів про галицьке життя міжвоєнного періоду, в тому числі й про вибори. Точно підмітивши бажання деяких кандидатів використати майбутнє депутатське становище для вирішення своїх бізнесових справ та задоволення власних амбіцій, Купчинський «перекладав» на зрозумілу народу мову агітаційні листівки. Так, у фейлетоні «Вибори в лицях», надрукованому в газеті «Діло» від 18 лютого 1928 року, читаємо «виправлену» автором біографію якогось кандидата Н.Н.: «Народився в селянській сім’ї, тим дав доказ, що все і всюди з трудовим народом. Іван Франко посилав його до гімназії. Це значить, що будучий кандидат на посла вивчив був раз так гарно Франковий вірш, що дехто рішив, що з хлопця будуть люди. Будучи в гімназії, пізнав душу твердих лемків, м’яких бойків і таких «на середньо» гуцулів. Від сієї хвилі будив, де міг, селянські маси, а навіть під проводом одного адвоката і через одного посла причинився до переведення одного урядника-шовініста, чим започаткував зміну режиму в Галичині. Це мало колосальний вплив не тільки на його автобіографію, але й на цілу Сонячну систему. В часі світової війни загнала його хуртовина з Руси [Галичини] на Україну, де під проводом швагра тестя кревника Михайла Драгоманова і під впливом рідної сестри мамки знайомого Лесі Українки, провів курс для українських вчительок, з чого обидві сторони були дуже вдоволені і з чого потім вийшло багато добрих синів і доньок України. Вернувшись в Галичину, перейшов стільки само таборів, скільки партій. Перебування у партіях дало йому можливість оцінити всі шанси, і він нарешті опинився в тій партії, яка згодилася поставити його кандидатуру. З висоти своєї добре поставленої канцелярії став батьком-опікуном… жіночої організації в провінції. «Праця з народом для [власної] канцелярії» – ось девіз і зміст життя ставленика трудових мас, поставлених перед доконаним фактом!» Шкода, що не маємо сучасного Галактіона Чіпки – йому би було про кого написати й сьогодні. До теми: Старі галицькі анекдоти про вибори Далеко в горах. Виборча дільниця. Приходить гуцул голосувати: - Слава Йсу! Я до голосу прийшов. - Маєте, ґаздо, вже все готове. Ось ваш голос у конверті, то передайте його тому панові. - Але я хочу бачити за якого кандидата той голос! - Ніяк не вольно – вибори мають бути таємними. ******* Пан Місько, кандидат на посла, дуже дивно поводив себе у кав’ярні. Він зосереджено розкладав на столику рядами сільнички, сірники – з голівками і без. Пан Янко, здивований поведінкою друга, запитав, чи той бува не в солдатики бавиться? - Ні, це я рахую кандидатів у депутати, - була відповідь. - А що означають сільнички? - Це кандидати, які вже себе подавали і не були обрані. - А сірники без сірки? - Кандидати, що ще послами не були. - А сірники із сіркою? - Ті, що можуть мати шанс. - Невже кандидатів так багато – навіть і не знати, за кого голосувати… - Як не знати? Ми всі повинні єдиним фронтом голосувати за єдиного гідного кандидата – за мене! Наталія ХРАБАТИН |