Собор святого Пантелеймона, що розташований у присілку Шевченкове Галицького району, - найдавніший храм Прикарпаття та один із семи найдревніших храмів України.

Суспільне Карпати побувало у соборі із понад 800-річною історією й дізналося про легенди та таємниці, які ховають у собі його кам'яні стіни, інформує Фіртка.

Православну святиню звів володимирський князь, батько першого Короля Русі Данила Романовича - Роман Мстиславович у 1194-му році й назвав її на честь свого дідуся - Ізяслава, хрестильне ім`я якого - Пантелеймон.

"Свого часу, один із найбільших дослідників періоду князя Романа Мстиславовича, київський історик, доктор історичних наук Олександр Головко висловив припущення, що Роман Мстиславович міг бути похований у цьому храмі. Дослідження, геомагнітне сканування, зокрема, підлоги храму, тут біля центрального порталу, входу виявили певні пустоти. Туди були запущені зонди, але поки що повномасштабних археологічних досліджень не проводилося. Тому це питання поки що є відкритим", - розповідає завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника "Давній Галич" Андрій Стасюк.

Однак існує також версія, що храм заклали ще галицькі князі з династії Ростиславичів - Ярослав Осмомисл або його син Володимирко.

"Із літописів відомо, що напередодні своєї смерті Ярослав хворів важкою хворобою, - каже Андрій Стасюк. - Тому, можливо, храм присвячений цілителю, адже Пантелеймон у християнській традиції шанується як великий цілитель."

Собор зведено у стилі "галицької архітектурної школи". Це стиль канонічного візантійського храму у квадратному вигляді, однак його зовнішнє обрамлення має чіткі прояви романського західноєвропейського стилю. На це вказують півкруглі віконні рами, оздоблення капітелей, портали, побудовані у кілька ступенів у напівкруглій формі, а також кам’яна різьба, яка використана при будівництві нового порталу.

Особливістю храму є його кам'яний архів - написи XII століття, викарбувані на стіні. Це, зокрема, боргові записки, моління за здоров'я чи упокій.

Андрій Стасюк говорить, що на стінах храму є один цікавий напис 1444-го року вірменською мовою.

"Напис доволі простий: "Я Вастур, син Туйлака, написав цей напис, 1444 рік". Але це є, очевидно, невеличке свідчення того, що в певний проміжок часу, можливо, у другій половині XV століття, храм могли використовувати вірмени, вірменська громада міста Галич", - розповідає Андрій Стасюк.

Існує гіпотеза, що колись у храмі була вагома християнська реліквія.

"У цьому храмі на початку ХІІІ століття міг перебувати один із фрагментів Чесного Животворящого хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Підтверджується це частково тим, що на стінах храму – величезна кількість "розквітлих хрестів", які у давній Русі вважалися, власне, позначенням правдивого або Чесного Животворящого хреста", - ділиться Андрій Стасюк.

Із середини XIV століття собор використовувався римо-католицькою громадою і був переосвячений на храм Святого Станіслава.

За свою історію святиню неодноразово руйнували, найбільше - під час нападів татар у XV-XVI століттях та в період Першої світової війни.

За словами Андрія Стасюка, з приходом другої радянської влади храм було зачинено. Монахи францисканці, які його обслуговували, виїхали до Польщі, і він був перетворений на склад, куди звозили різні церковні речі з храмів навколишніх сіл і містечок.

Зараз храм відкритий. Він належить греко-католицькій громаді.