Середа, 2017-09-20, 7:50 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2017 » Липень » 9 » Спекуляції на кутських могилах
7:39 PM
Спекуляції на кутських могилах

Після війни поляки вбили понад 100 жителів с. Завадки Мораківської Сяніцького повіту, 40 — с. Терки Ліського повіту, 540 — Старого Люблинця, 400 — Горайця, близько 350 — с. Павлокоми Березівського повіту, 720 — с. Пискоровичів, 124 — с. Малковичів, 194 — с. Верховини Красноставського повіту, в т. ч. 65 дітей до 11 років. А ще були села Ліщова Долішня, Ямна, Брижава, Улюч, Явірник, Рибатова, Загір’я, Заршин та багато інших.

За що їх вбили? Бо були українцями. А це ознака геноциду. А хіба можна розцінювати інакше, як геноцид, вигнання сотень тисяч українців (лемків, бойків, забужан та ін.) зі своїх одвічних українських земель у 1945—1946 роках? Або насильне виселення 150 тис. українців внаслідок операції «Вісла» у 1947 році.

Пам’ятають і бандитські наїзди польських боївок, очолюваних ксьондзом Францішеком Жаравським, які замучили українських священиків — парохів с. Бабича — А. Семіратовича, с. Тарнавки — Мазура, с. Скопова — Дем’янчика, с. Березки — Білика та інших. Ще один ксьондз — Ян Шуль організував банду із 300 озброєних осіб і тероризував українські села Кроснянського повіту. Найбільше дісталося українцям с. Вороблика Королівського, які відмовлялися виїжджати до Радянського Союзу.

Звичайно, це не повний перелік назв поселень українців, знищених польськими збройними загонами разом із їхніми жителями...

Міжнаціональний конфлікт не оминув і жителів містечка Кут. Напередодні Другої світової війни тут проживало 6 664 особи, серед них — 3 168 євреїв, 1 762 українці, 1 236 поляків, 490 вірмен та 8 німців. Через Кути відступало польське військо та цивільні польські службовці в 1939 р. У резиденції греко-католицького священика відбулося останнє засідання польського уряду, на якому були президент Ігнаци Мосьціцький, маршалок Ридз-Сьмігли, міністр Йозеф Бекта та ін. У костелі відбулася богослужба, на якій були поляки, вірмени та українці. Ксьондз Смаль виголосив проповідь, у якій закликав поляків та вірмен триматися разом. Цей заклик здивував та обурив українців. інцидент засвідчив певну відчуженість між поляками і вірменами з однієї сторони та українцями — з другої.

У час відступу на румунську сторону поляки передали певну кількість зброї місцевим польським активістам. Недавно один із поляків, відвідавши Кути, віднайшов у схованці пістолет. Прихід в Кути «перших совітів» частина українців та багато євреїв — членів та симпатиків колишньої КПЗУ — зустрічали з радістю. Влада у Кутах опинилася в руках прихильників комуністичних ідей. Створена міліція складалася переважно з євреїв. Особливо «прославився» Зейдеман — ініціатор знищення бібліотеки польського «Сокола». Активно співпрацювали з радянською владою прокомуністичні діячі А. Бергман, Г. Гроссер, О. Фогель та ін. Міліція виловлювала осіб при спробі перейти р. Черемош до Вижниці й передавала їх в руки НКВС. Репресії стосовно української та польської інтелігенції посилилися після так званого «референдуму» 22 жовтня 1939 р., який мав засвідчити бажання жителів Західної України приєднатися до СРСР. За відпрацьованим сценарієм, загнане червоноармійцями на виборчі дільниці населення проголосувало за приєднання до Радянського Союзу. Проголосували «за» й поляки, яких на західноукраїнських землях було 20-25%.

За «перших совітів» з Кутів у Сибір було заслано понад 50 поляків, з десяток вірмен та поляків загинули при спробі перейти кордон з Румунією. Ще у вересні 1939 р. пострілом з радянського танка було вбито польського письменника Доленро-Мостовича. НКВС заарештував членів підпільної української патріотичної організації, до якої входили молоді люди з Кутів, Старих Кутів та Тюдова. Останки заарештованих було згодом віднайдено у «Дем’яновому Лазі».

Міжнаціональні відносини у Кутах загострилися з початком німецько-радянської війни. Німецько-нацистські окупанти у 1942 р. провели дві антиєврейські акції (у квітні та вересні). Було репресовано (вбито, вивезено в концтабори) понад 2 200 осіб, знищено житла євреїв. Врятувались тільки ті, хто відступив з радянськими військами чи зумів перейти у Вижницю, під румунську владу, де ставлення до євреїв було терпимим.

Драматичним для мирного населення видався 1944 рік. На вершинах гір із західного боку Кутів та Старих Кутів окопалися угорські війська, які контролювали підходи до цих населених пунктів і майже не спускалися з гір. Частину жителів було виселено в гори або в долинні села, але більшість залишалась у своїх будинках. Навесні 1944 р. в околицях Кутів та Старих Кутів відбувалися збройні сутички між різними угрупованнями, які тут діяли.

Це були радянські партизани (ковпаківці та загони Шукаєва), розвідувальні загони Червоної армії, загони УПА, до яких в повному складі перейшла кутська поліція на чолі з комендантом Ю. Матвіївим («Недобитий»), та польські боївки.

Серед поляків та вірмен поширювалися чутки, що після війни Польща буде відновлена в кордонах до 1939 р. Це вперто пропагували діячі польського еміграційного уряду в Лондоні. Хоч було відомо про домовленості, досягнуті на переговорах на Тегеранській конференції в 1943 р. (Рузвельт, Черчілль, Сталін) про кордони Польщі по так званій лінії Керзона (по Сяну й Бугу).

Навесні 1944 р. в с. Старі Кути зайшла група червоноармійців

(6 осіб) на чолі з капітаном. Пострілом зі стрілецької зброї було вбито капітана. Досі невідомо, хто це зробив — вояк УПА чи мадярський снайпер. Але потерпіли мирні жителі. Внаслідок масових обшуків та арештів було затримано 32 осіб, у т. ч. і автора й свідка цих подій Дмитра-Мирослава Гавучака. До затриманих в Кутах долучили жителів Кутів — батька та сина Матковських. Всього — 34 особи.

Під озброєною охороною затриманих повели в Косів, який був на той час (ще у березні) звільнений від попередніх окупантів. До того переночували у

с. Слобідці, де до затриманих долучили жителя Слобідки Петра Петричука. До Косова не дійшли, бо дорогою в «Дубині» почався обстріл. Заарештованих повели під «Забереж» (назва околиці Старих Кутів), вишикували в ряд і поставили на коліна. Офіцер витяг пістолет і вчинив самосуд. Першим убив Петра Петричука, потім — Юрія Близнюка, батька й сина Матковських, Софійчука, Дрищука та інших, прізвища яких Д. М. Гавучак не пам’ятає. Всього було вбито 12 невинних осіб. інші пройшли допити, катування, знущання, серед них — Юрій Кулешір, Григорій Кулешір, Михайло Близнюк та ін.

19 квітня 1944 р. на Великодні свята у с. Тюдові кутська польська боївка з приміщення греко-католицького священика Славінського обстріляла загін УПА. Загинув вояк УПА «Сич», могила якого є на тюдівському цвинтарі. У відповідь упівці відкрили вогонь. Польська боївка відступила в Кути. Загинули священик Славінський та його родина.

Події 19 квітня у Тюдові загострили й прискорили українсько-польське протистояння в Кутах. Підрозділи УПА вдалися до відплатних дій. Служба безпеки УПА («Крук» — Геник Костянтин) викрила резидента Армії Крайової якусь Корольову, яка наводила на українське підпілля спочатку гестапо, а потім — НКВС. Вона розповіла про діяльність АК на Косівщині, в тому числі в Кутах. 20 квітня 1944 р. підрозділ УПА ліквідував частину польської боївки, спалив понад 20 польських та вірменських будинків, загинуло 25-35 осіб — членів боївок та їхніх родин. Як буває у таких ситуаціях, могло й не обійтися без корисливих дій окремих осіб з обох сторін. Як це було у 1942 р., коли деякі жителі привласнили майно євреїв. На місці злочину їх було розстріляно.

Нагадаємо, що наказ на цю акцію віддав повітовий провідник ОУН Василь Федюк («Курява»). із книги М. Андрусяка «Брати вогню»: «Польські терористичні банди були розгромлені. Окружний провідник «Борис» (Легкий Григорій) розізлився на повітового «Куряву», навіть звинуватив його в перевищенні повноважень і доповів про кутську збройну операцію «Недобитого» провідникові «Робертові» (Яр. Мельник — провідник ОУН Карпатського краю). Обласний провід з’ясував ситуацію і «Куряву» не покарав. Добре озброєні польські банди становили тоді неабияку загрозу для українського населення на кутських і косівських теренах».

28 квітня 1944 р. невелика озброєна польська банда (5-7 чол.), одягнена абияк у мадярську військову форму, напала на жителів вул. Шевської, заселеної переважно українцями, і вбила понад 30 ні в чому невинних мирних людей і сімох поранила. У 1950 р. похованих нашвидкуруч ексгумували й перепоховали у братській могилі на кутському цвинтарі.

Довгий час поляки і вірмени інтенсивно поширювали інформацію, що це людиновбивство здійснили мадяри. Тоді ніхто не з’ясовував, чому т. зв. «мадяри» вчинили вбивство мирних людей на віддаленій від їх окопів у горах вулиці, а не на сусідніх від них вулицях. Адже від окопів треба було пройти через територію Ст. Кутів та ряд вулиць Кутів, аби дістатися до крайньої вулиці біля р. Черемошу, заселеної українцями.

На підставі викладеного цілковитим фальсифікатом постає видання ксьондза Т. ісаковича-Залєського під претензійною назвою «Przemilczane ludobojstwo na kresach», що вийшло друком у Кракові 2008 р., у якому чимало матеріалу, часто фантастичного, присвячено подіям і в Кутах 1939-1945 років. Цікаве ось що: ксьондз наводить фантастичні дані про кількість загиблих поляків та вірмен від рук українців. Ця цифра сягає 200 осіб, а деякі його спільники доводять її до 500. Автор та його соратники стверджують, що вбитих українцями поляків і вірмен було поховано у братській могилі. Авторові цих рядків доводилося часто спілкуватися та працювати зі свідками тих подій — поляками і вірменами Ст. Підгурським, А. Ігошиною, М. Давидович, Г. Кривцовою та іншими. Ніхто з них не підтвердив версії про т. зв. братську могилу на 200 осіб. Не підтвердили її і дослідження, проведені у 2009 р. представниками польсько-українського інституту (США) (зокрема М. Драганом) та представником університету з Канберри (Австралія) в присутності автора.

Ксьондз Ісакович-Залєський приписує українським греко-католицьким священикам Л. Лоточинському та Закревському обряд освячення ножів («Гайдамаки» Шевченка), пише навіть про відрізані голови на тарілках поряд з кулешею, розпилювання тіл жертв тощо. У 2014 р. на кутському цвинтарі вірмено-польська фундація встановила на чужому надгробку плиту, де вказано прізвища осіб, які загинули у 1939—1945 роках у Кутах. Але серед них є й такі, що ніколи не жили в Кутах, померли до зазначених подій, загинули в інших населених пунктах України або померли природною смертю у Польщі.

Можна лише дивуватися, як поважні посли польського сейму могли повірити різним міфам і фальсифікаціям таких українофобів, як ксьондз ісакович, та зігнорували об’єктивну оцінку польсько-українських відносин, яку дали авторитетні вчені й громадські діячі. Один із них — відомий публіцист та історик, володар численних нагород, в т. ч. Солідарності, імені Андрія Струча, Болеслава Пруса та інших, Мацей Козловський. Ось його позиція: «Безпосереднім наслідком виграної війни (мова йде про українсько-польську війну 1918—1919 рр. — Авт.) було викопання пропасті вздовж незарослої межі між сусідніми народами, створення незагоєної рани в Галичині та поява у міжвоєнній Польщі феномену, який є останньою зброєю переможених — тероризму. Саме після вбивства українськими бойовиками міністра П’єрацького було збудовано Березу Картузьку...

Коли сьогодні з жалем згадуємо те, що діялося в Галичині і на Волині в роки Другої світової війни, маємо пам’ятати, що великою мірою це були наслідки переможного польського походу до Збруча у 1919 році...

Коли підрозділи Червоної армії у вересні 1939 р. вступили до Львова, то, культивуючи пам’ятні згадки з часів оборони цього міста перед військами незалежної України, жителі по-своєму трактували слова Тараса Шевченка: «А ви чванитесь, що нарешті привели до згуби Україну. То правда, впала Україна, але падаючи, і вас роздавила...». Цими словами закінчується праця М. Козловського «Між Сяном та Збручем», видана 1990 р. у Кракові видавництвом «ZNAK».

Польським та українським державним діячам варто було б також прислухатися до слів ще одного відомого громадського діяча та активіста «Солідарності» — Збігнєва Ковалевського та інших.

Можливо, до позиції польських діячів, названих тут і неназваних, варто прислухатися й депутатам Верховної Ради України й дати зважену, толерантну і об’єктивну відповідь. Ключовими мають бути факти, які беззаперечно засвідчують вбивство цивільного населення з обох сторін. Без цього взаємні звинувачення триватимуть безконечно і лише заважатимуть встановленню справді добросусідських відносин між двома народами.

Вороги обох народів, передусім путінська Росія, завжди шукатимуть різні приводи, аби завадити дружбі польського й українського народів. Сучасні поляки та українці мають пам’ятати трагічні сторінки нашої історії не для того, щоб загострювати відносини між собою, а щоб не допустити такого в майбутньому.

Омелян Німець, краєзнавець


Переглядів: 9 | Додав: Dnister

Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2017