Спомин про Федора Хомина - 21 Листопада 2014 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Неділя, 2016-12-04, 6:13 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2014 » Листопад » 21 » Спомин про Федора Хомина
1:40 PM
Спомин про Федора Хомина

13 листопада 2014 року на 91 році життя  відійшов у вічність вояк УПА з сотні «Максима» Федір Хомин.Народився він 30 серпня 1924 року в с. Кінашів Галицького району в звичайній українській родині, в якій було четверо дітей: Панько (Петро), Федір, Ганна і Стефанія. Батько - Хомин Юрко Федорович, 1896 р.н., січовий стрілець (6-а сотня 1-го полку УСС), активний член ОУН, псевдо «Скала», засуджений за вироком військового трибуналу військ НКВС Станіславської області від 25 грудня 1944 року до 25 років каторжних робіт за те, що в липні 1941 року  був комендантом української поліції села Кінашів і брав участь в арешті голови колгоспу Ониська С.С., голови сільради Сірка П.М., бухгалтера колгоспу Лисака Г.А. та міліціонера Матейка М.П., а потім був членом боївки ОУН. Хомин Юрко помер 2 жовтня 1945 р. в одному з таборів ГУЛАГу (Тайшетлаг) в Іркутській області.Мати – Хомин (Недобиток) Марта Пилипівна,1898 р.н., активний член «Просвіти» та «Союзу українок», симпатик УПА. Разом із дочкою Стефанією на початку липня 1951 року була  депортована до Сибіру, в Тюменську область, де перебувала до 1960 року.Старший брат – Хомин Панько Юрійович, 1919 року народження, член ОУН, господарчий кущового проводу ОУН, псевдо «Вітус». Заарештований 17 серпня1945 року і засуджений до 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах без конфіскації майна. Покарання відбував у Магаданській області.Під впливом батьків і старшого брата Федір вступає до юнацтва ОУН ,виконуючи різні, часто дуже ризиковані, доручення. Він був веселим, товариським хлопцем, спритним і хвацьким до всякої справи. Після приходу окупантів (спочатку совіцько-московських, а потім нацистсько-німецьких) допомагає батькові і брату Паньку формувати загін самооборони рідного села, займаючись заготівлею продовольства і медикаментів. В 1943 роціпроходив вишкіл в сотні «Полтавці» під орудою «Максима» на «Золотій поляні» біля с. Мелна Рогатинського району Івано-Франківської області, отримавши псевдо «Волос». Разом з ним там був  його товариш і сусід  Кіндрат Іван Михайлович на псевдо «Вістун»,1923 р.н. Тоді ж  вони брали участь в бою з німцями біля с. Любешки Бібрського району Львівської області. Партизани зробили засідку біля дороги, по якій нацисти гнали забрану у населення худобу. Після раптового нападу німці були частково знищені, а частково – роззброєні. Наші вояки  повернули людям худобу, а вози з продуктами відправили в розташування повстанців.В кінці липня 1944 року в галицький край знов прийшли кремлівські «визволителі». Розгорілася смертельна боротьба між повстанцями і каральними загонами НКВС. Багато побратимів і друзів Федора віддали своє життя за незалежну Україну. Так, 24 серпня 1944 року  каральні підрозділи НКВС разом з військовими підрозділами розпочали акцію в сусідньому селі Курів, викликану вбивством двох перевдягнутих солдатів-енкаведистів і  спрямовану проти повстанців та місцевого населення, що їх всіляко підтримувало. Село підпалили одразу з багатьох сторін. Кати-«визволителі» не жаліли нікого. Було знищено біля  40 мирних мешканців. Поступив наказ, щоб всі бійці СКВ (самооборона) зібралися в лісі між селами Кінашів і Гербутів. Федір разом зі своїм двоюрідним братом Прунаком Максимом, взявши харчі, поспішили до місця збору. Але там була засідка. Його брата схопили карателі і кинули в кузов машини, попередньо зв`язавши за спиною руки. Автомобіль поїхав попри місцеві стави в бік райцентру Більшівці. Вибравши момент, коли конвоїр відволікся, здоровань Максим вдарив його головою в живіт, вистрибнув з машини і почав втікати. Охоронець випустив «довгу чергу» з автомата і повстанець, ступивши ще кілька кроків впав. Автомобіль, не зупиняючись, поїхав далі. Родичі декілька днів розшукували Максима.  Місцевий ґазда, що мешкав навпроти ставків, через тиждень знайшов його тіло в кукурудзі і повідомив рідних. Федір дивом уникнув смертельної небезпеки, не потрапивши до кривавих лап енкаведистів. Доля вберегла його і вдруге. 17 серпня 1945 року, коли він був в хаті свого дядька і мого діда Недобитка Василя, де разом з братом Паньком і ще одним повстанцем сотенним “Шпаком” переховувався в криївці під піччю. А коли до хати вдерлись “опричники” з НКВС, які прийшли за доносом  зрадника на прізвисько «Берко»,  там були тільки неповнолітні діти: моя мама – Недобиток Марія, її старша сестра – Стефанія і двоюрідний брат Степан. Чекісти, всівшись на канапі, почали кричати на дітей, особливо на старшу, яка перед їхнім приходом виганяла з хати мух, вимахуючи рушником. Її звинувачували, що вона подавала умовні знаки повстанцям про небезпеку. Роздивившись по хаті, вони швидко визначили криївку і почали штовхати туди Стефанію і Степана. Діти почали сильно плакати від страху, бо “москалі” кричали, що підпалять разом з ними хату, якщо повстанці не здадуться добровільно. І вони змушені були здатись. Хомин Федір при нашій зустрічі в січні 2013 року розповідав мені про ті події. «Берко» отримав підпільну пошту в селищі Більшівці про те, що з-під Рогатина йде сотенний «Шпак», який застрелив там совіцького офіцера – військового коменданта. Його треба було прихистити на декілька днів, а потім провести далі. Криївку в Недобитка Василя вибрали тому, що комуністична влада не знала про його зв’язки з підпіллям ОУН, а два брати його жінки Лисак Марії були членами КПЗУ (Компартія Західної України). Перед світанком того дня Федір покинув криївку, маючи завдання розвідати обстановку в селі і перевірити маршрут дальшого переходу «Шпака» в Карпати. Повертаючись назад, він помітив умовний сигнал і сховався в кукурудзі. Звідти він спостерігав, як брата і сотенного схопили вороги, коли вони вилізли з криївки, не бажаючи піддавати загрозі життя трьох малих дітей, батьки яких були в той час у полі. Доля ще не раз була доброю до Федора Хомина. Він знайшов свою «половинку» – Колєснік Надію Іванівну, 1924 р.н., яка прибула за направленням органів освіти  вчителькою географії  до Кінашівської школи. Родом вона була із села Соснівка Олександрійського р-ну Кіровоградської області. В 1949 році Хомин Федір одружився з нею. Побоючись викриття і арешту після вбивства директора школи, комуніста Цюка, який був агентом НКВД, вони виїжджають до Воркути. Це було напередодні примусового вивезення його матері і сестри разом з іншими родинами повстанців до Сибіру. Переживши ті важкі роки, Федір з дружиною і дітьми Аллою і Юрієм повернувся в Україну до містечка Ходорів Львівської області, де мешкала його сестра Ганна, яка вийшла заміж за місцевого красеня Яремишина Михайла. Сюди ж після спецпоселення приїхав і старший брат Панько з дружиною Шперналь Ганною, яка теж була засуджена на 10 років за членство в ОУН, і донькою Ольгою. Оселилися в Ходорові сестра Стефанія, мама Федора Марта і її сестра Прунак Анна із сім’єю, яка була виселена з с. Кінашів на спецпоселення в Карагандинську область (Казахстан). Тут у Федора і Надії Хомин народився син Володимир.В часи здобуття незалежності Федір Хомин  тричі звертався до вищих судових органів про перегляд кримінальної справи і реабілітацію свого батька Хомина Юрія. Вперше це було 26 жовтня 1990 року після виходу Указу Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. «Про відновлення прав всіх жертв політичних репресій  20-50-х років».  Вдруге, у січні 1991 року,  одразу після Всеукраїнського референдуму, який юридично закріпив Акт проголошення незалежності України. Через три роки,  у 1993 році,  Івано-Франківський обласний суд виніс рішення, що він реабілітації не підлягає. Останнім було звернення до Верховного Суду України 1995 року. Після нетривалого розгляду ухвалою судової колегії в кримінальних справах від 27 липня 1995 року  вирок було змінено: дії  Хомина Ю. Ф. перекваліфіковано з засудженням на 1 рік позбавлення волі. Незважаючи на все пережите, Хомин Федір залишався таким же енергійним. Він мав дар об’єднувати навколо себе родину, товаришів по роботі, був неперевершеним оптимістом, добивався справедливості і вірив в те, що після Майдану Україна, нарешті, стане дійсно Українською державою,  що ОУН-УПА буде визнано повноправним учасником війни проти тоталітарних режимів, новий український судповністю реабілітує його батька Юрка і тисячі інших патріотів, яких комуністи та їх поплічники називали «посібниками фашистів» і продовжують так називати онуків і правнуків, що воюють за Україну на Донбасі.Ми, нащадки січових стрільців і вояків УПА, повинні зробити все залежне від нас, щоб ці мрії Федора Хомина і його побратимів здійснилися, навіть після їхнього відходу у вічність. Герої не вмирають! Слава Україні!Героям Слава!

Михайло ФРЕЇК, завідувач МК «Дем’янів Лаз»


Переглядів: 185 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016