Четвер, 2017-08-24, 4:57 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
 
Архів новин
Головна » 2017 » Лютий » 27 » Станиславів 110 років тому: биття вікон на тлі розваг з музичними клоунами
9:59 PM
Станиславів 110 років тому: биття вікон на тлі розваг з музичними клоунами

Станиславів у на початку третьої декади лютого 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski від порталу Збруч.

У лютому 1907 року українська громада мста Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) оголосила жалобу через масові арешти у Львові й інших містах Галичини українських студентів, яких влада звинуватила у «гайдамацькому нападі» на Львівський університет. Але суворий мораторій на розваги проігнорували місцеві москвофіли, влаштувавши у четвер, 21 лютого, вечірку з танцями у Міщанському касині. І дорого за це поплатилися.

«Бажаючи цьому перешкодити, кілька українських академіків [по-теперішньому студентів. – Z] перед самою забавою посипали підлогу в залі касина паприкою», – повідомляв у числі за 24 лютого Kurjer Stanisławowski.

Щоправда, довести танцюристів, які насмілилися порушити жалобу, до гірких і пекучих сліз не вдалося – розсипаний перець вчасно зауважили і прибрали.

Але, судячи з подальших нічних подій, студенти на цьому не зупинилися. Близько о пів другої години ночі були вибиті шиби у вікнах помешкань організаторів вечірки: судового радника п. Проскурницького, який мешкав на вулиці Липовій (тепер – вулиця Шевченка), і катехита польської гімназії й одного з управителів бурси святого Миколая, отця Семеніва (помешкання у будинку при вулиці Голуховського – тепер вулиця Чорновола).

«До вибиття шиб було використано такі великі каменюки, що кожна з них, влучивши у людину в кімнаті, могла би її вбити або, щонайменше, важко поранити. Кілька тих каменів лежало на порожніх ліжках», – зауважив Kurjer Stanisławowski, повідомивши, що поліція тепер перевіряє причетність студентів до подібних випадків, які траплялися у місті й раніше.

Судячи з того, що одна з подій цього інциденту трапилася на вулиці Голуховського, священик-москвофіл Семенів мешкав поблизу бурси святого Миколая (гуртожитку для русинів – школярів і гімназистів із сіл).

Поруч із будівлею бурси (після Другої світової війни кам’яниця перейшла у відання гарнізонної комендатури, тепер тут – обласна військова прокуратура), якою опікувалися москвофіли, колись стояв триповерховий чиншовий будинок, помешкання в якому здавалися і гімназистам, і викладачам. До наших часів кам’яниця не простояла – через підмивання фундаменту каналізаційними водами у 1990-х вона почала руйнуватися, її мешканців довелося відселити. Поки будинок стояв у руїнах, його використали для декорацій під час зйомок художнього фільму «Нескорений». Потім аварійну будівлю придбала греко-католицька єпархія, у 2008-му на місці історичного будинку, у вікна якого українські студенти кидали каменюки, з’явилася споруда готелю «Станіславів». У новій будівлі частково відтворено фасад старої кам’яниці.

Витівку з вибитими шибами священик-москвофіл, певно, українцям не пробачив: того ж року після вакацій Семенів оголосив, що всі учні української гімназії повинні перейти на навчання до польської (за рік перед тим влада відкрила у Станиславові другу польську гімназію, і там бракувало учнів), інакше їх позбавлять місць у бурсі. Діти батьків-москвофілів виконали цю вимогу, а решті довелося пакувати валізи. Згодом для українських вигнанців єпископ УГКЦ Григорій Хомишин заснував іншу бурсу – святого Йосафата.

Масові арешти студентів, через які було оголошено національну жалобу в Станиславові, були наслідком студентських заворушень у Львові, що виникли через небажання влади українізувати викладання в університеті. Зокрема, станиславівського студента Ярослава Бучинського тоді арештували через публічну відмову складати присягу перед сенатом Львівського університету, «зганьбленому спровадженням туди поліції та поліційних агентів».

Польська газета нічний напад на порушників трауру назвала «ще одним подвигом українських академіків». Наче насміхаючись з української жалоби, поляки зібралися проводити у приміщенні місцевого товариства «Gwiazda» «гумористичний вечір».

«Якщо поважний пан має 30 сотиків, а поважна пані – 20 сотиків, то просимо принести їх до Товариства «Gwiazda» у неділю, 24 лютого, і заплатити до каси, за це шановний пан чи пані отримає стіл, накритий скатертиною, і крісло для сидіння у великій залі, у якій буде виступати капела зі 16 виконавців, які мають величезний талант до музики», – закликали публіку через оголошення в газеті.

У програмі цього концерту мали бути такі своєрідні виступи, як гра на «алкогольних інструментах», які самі зі себе мали видавати звуки, як у казках із «Тисяча й однієї ночі», музичний клоун, який має «барабан на плечах, музичні тарілки на барабані, трубу при устах, скрипку в руках» і виконуватиме «пісні для своєї наймилішої». Анонсувалася також комічна оперетка з танцями, в якій мали взяти участь «троє найкращих у світі співаків зі Станиславова» і фарс на одну дію «Помилка пана Боніфація».

Треба сказати, що у той час українсько-польські стосунки особливо загострилися через наближення виборів до австрійського парламенту, призначених на 17 травня 1907 року, на яких різні партії, що мали тоді яскраві національні ознаки, делегували своїх кандидатів.

Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, тими днями саме зареєструвався у магістраті кандидатом на виборах чинний посол до парламенту Павел Ствертня. Від польської Соціал-демократичної партії Галичини та Сілезії балотувався адвокат Максиміліан Зайнфельд, а українці все ще визначалися зі своїми кандидатами. Серед усіх опонентів польського кандидата найбільше діставалося священику з приміського Угринова, якого газета називала «верховодою станиславівських українців», Єроніму Баришу, про якого поширювали різний компромат. Яскравим взірцем такого «чорного піару» було повідомлення про скандал із штрейкбрехерами, яких отець Бариш і чинний посол до парламенту, «народний трибун» галицьких селян Йосип Гурик нібито відправляли на двотижневі заробітки до Гамбурга.

Посилаючись на львівське видання «Громадський голос» (орган українських радикалів, запеклих конкурентів для народовців, партії Гурика та Бариша), польська газета інформує про угоду, буцімто укладену Баришем і Гуриком з товариством Hamburg America Line, за якою 300 галичан повинні були вирушити до Гамбургу, щоби стати штрейкбрехерами на одному з підприємств. Але виїзд довелося в останній момент скасувати: страйк припинився і розпочалися переговори. Відтак невдатним заробітчанам запропонували по 30 і 60 корон відшкодування, неспівмірних із їхніми витратами на приготування до подорожі, збитками через відмову від іншої праці тощо. Зрештою, при оплаті праці по 6 корон на день, про яку було домовлено у контракті, вони мали б отримати 84 корони заробітку.

Kurjer Stanisławowski натякає, що Єронім Бариш і Йосип Гурик нібито не були зацікавленими в тому, щоб обстоювати права заангажованих ними селян, бо вже «отримали від товариства 500 корон за свої труди».

«Гроші у такий спосіб «зароблені» використовують тепер на виборчу агітацію за себе», – нарікали польські газетярі.

Поза політикою місто жило звичайними клопотами – мешканці традиційно переймалися зростанням цін на базарі, особливо нарікаючи на зажерливість станиславівських м’ясників. Як зауважили в газеті, «свині останнім часом на ринку сильно дешевшають, а вартість свинини чомусь не зменшується».

«На останньому ярмарку свині коштували 70 сотиків за кілограм живої ваги, попередня вартість становила 1 корону 8 сотиків. Зважаючи на це, чи не повинні м’ясники знизити ціни?», – риторично запитував Kurjer Stanisławowski.

У цьому ж числі газета подає ціни з останнього ярмарку в Станиславові, який відбувся 17 лютого. Дійсно, свині коштували по 70-90 сотиків за кілограм живої ваги, за телят просили від 34 корон, воли на заріз коштували 82-84 корони, корови – 70-74 корон за центнер живої ваги.

Тим часом у Станиславові дозволили запровадити новий вид громадського транспорту – пасажирські автобуси або автомобілі-омнібуси, як їх тоді називали. Концесію на перевезення пасажирів і багажу автомобільними омнібусами, обладнаними бензиновими чи паровими двигунами, отримав від староства якийсь підприємливий чоловік (власник угідь у Рогах) Адам Трецякевич. Магістрат оскаржив цю концесію до Намісництва, але у Львові протест магістрату відхилили.

«Таким чином дозволено пану Трецякевичу запровадити автомобілі-омнібуси в Станиславові», – констатує газета.

До речі, раніше в місті вже мали запроваджувати автомобільний транспорт для послуг поштового зв’язку. Хоча для відправлень на більші відстані здебільшого користувалися залізницею. Як свідчить повідомлення в газеті, часом листи відправлялися у дуже далекі мандри.

«Незбагненні часом шляхи, якими мандрують листи», – іронічно зауважили газетярі, описавши випадок, коли лист, адресований до Матільди С. у Городенці, потрапив чомусь аж до буковинського містечка Іцкань (нині частина румунського міста Сучава) і повернувся з припискою, що ніякої Матільди С. у Іцкані не виявилося.

Газета також повідомила, що за звітом міської санітарної служби, попереднього року в місті було знищено 1313 бездомних собак.

«Така цифра видається неправдоподібною, але міська служба за неї ручається», – дивувався Kurjer Stanisławowski.

Ще одна надзвичайна новина – смерть станиславівської довгожительки. Як поінформувала газета, 20 лютого на 96-му році життя померла Катерина з Рінтергоферів де Рожко Богдановичова, яка народилася ще за часів Наполеона – у 1811 році.


Переглядів: 17 | Додав: Dnister

Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 17. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2017