Станиславів (нині – Івано-Франківськ) на початку вересня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski у блозі Богдана Скаврона на порталі Збруч.

На початку вересня 1907 року мешканців Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) потішили перспективою впровадження у місті електричного трамваю. Як повідомила місцева газета Kurjer Stanisławowski, львівському адвокатові Вестрайху та якомусь Каролеві Петриковському Міністерство залізниць Австро-Угорщини погодило дозвіл на початок технічних робіт для прокладання «електричної колії нижчого типу в Станиславові».

«Цей дозвіл ще не означає концесію на спорудження колії», –заспокоювали при цьому міщухів газетярі. Тоді вважали, що поява на вулицях міста вагонів трамваю стане ледь не стихійним лихом для тихого Станиславова. Хоча стрімко розвивалось, зокрема, зростала кількість його мешканців, і при цьому єдиним видом громадського транспорту все ще залишався старий добрий фіякр. Тим часом у сусідніх Львові та Чернівцях уже курсували перші трамваї на електричній тязі.

Як відомо, трамвай так і не з’явився ні в старому Станиславові, ні в новітньому Івано-Франківську. Хоча вже наступного, 1908 року магістрат оголосив про початок підготовчих робіт із запровадження в місті трамваїв і навіть затвердив схему їхнього руху. Нереалізований трамвайний маршрут мав пролягати від вокзалу сучасними вулицями Вовчинецькою та Грушевського до «стометрівки». Тут було перше розгалуження: одна гілка прямувала до залізничного переїзду на сучасній вулиці Незалежності, інша – повертала до пасажу Гартенбергів, де колія знову роздвоювалась. Звідси вулицею Галицькою можна було дістатись до сучасного парку Військових Ветеранів, де тоді була торговиця кіньми та великою рогатою худобою, а інша колія, яку мали прокласти сучасними вулицями Мазепи, Січових Стрільців і Чорновола, вела до міського парку з кінцевою зупинкою біля тутешньої тюрми «Діброва».

Роботи з облаштування трамвайного руху в Станиславові мала проводити відома німецька фірма Siemens & Halske. Крім брукування вулиць, прокладання рейок і закупівлі рухомого складу, планували також збудувати електростанцію та трамвайне депо.

Але ще через рік, 1909 року, міська влада раптом відмовилася впроваджувати електричні трамваї. Можливо, магістрату не вдалося домовитися про співфінансування на вигідних умовах із Міністерством залізниць, а для міського бюджету мільйонний проект виявився заважким.

Треба сказати, що віденські залізничні урядники мали підстави не надто довіряти станиславівцям щодо фінансів і матеріальних цінностей. Саме в ті дні виявили великі розкрадання в тутешніх залізничних майстернях (тепер – Івано-Франківський локомотиворемонтний завод).

Під час перевірки на складі не дорахувалися різних матеріалів загальною вартістю понад сто тисяч корон. Третину цієї суми складала недостача дубових брусів, які вже багато років постачав станиславівським колійовцям підприємець Лейзор Вуль. Після його банкрутства (а пізніше й смерті) справи фірми вели його вдова та син. Коли ж розкрилася недостача у Станиславові, сімейка «підприємців» мерщій втекла до Америки, тим самим перешкодивши, як зауважив Kurjer Stanisławowski, проведенню дізнання у цій справі.

«Підприємці» втекли також від фінансових стягнень, покладених на спадкоємців небіжчика Лейзора Вуля, як і на начальника секції зберігання інспектора Зібауера, асистента Килиту та залізничного доглядача Вальдекера, відповідальних за збереження цінностей. У цій справі було призначене судове слідство, результатів якого радила дочекатися газета перед тим, як назвати винуватців і вимагати їхнього покарання.

Тим часом не уникнув кари кривдник приїжджого магната з Буковини, постояльця станиславівського готелю «Європейський». Як повідомляла газета, колишній готельний службовець Ян Лихий, який поцупив майже 4,5 тисячі корон, ще й прикраси, потрапив до рук влади аж у містечку Райхенау біля Відня. Він зайшов до громадського уряду й розпитував там про якусь покоївку, яка працює в одній польській родині – буцімто то його наречена. Позаяк Ян Лихий був оголошений у розшук, то листи з його орієнтуванням були розіслані по всій імперії. Громадський писар звернув увагу на подібність незнайомця з описом розшукуваного і викликав поліцію.

«При особистого огляді у нього було виявлено під сорочкою три купюри по тисячі корон, 50 корон в гаманці та золотий годинник. Наразі його передано до повітового суду в Глогніці», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.

А в цей час троє малолітніх арештантів у Станиславові скоїли спробу втечі. А для свого наміру чомусь обрали дорогу в напрямку військового плацу, де саме відбувалася муштра відділів піхоти. Двоє втікачів одразу потрапили до рук жовнірів, третього дозорець Твердохліб наздогнав аж на цвинтарі у приміських Опришівцях (тепер – мікрорайон Івано-Франківська).

До речі, через надто гонорових військових мали клопіт не лише малолітні арештанти, а й станиславівська поліція. Двоє офіцерів-резервістів, доктор права К. і якийсь Ц., влаштували о 6-й годині ранку дуель – поєдинок на палашах. Приводом до дуелі, як повідомила газета, була особиста образа. Відтак доктор К. отримав серйозну рану руки, а його суперник – легку подряпину грудей.

Такі сутички не були рідкісними у місті – вони відбувалися або в порожніх, закинутих помешканнях або на території військових частин, яких у місті тоді було чимало. Поліція намагалася тому перешкоджати, але не завжди успішно. Скажімо, 1902 року на один із таких поєдинків, який відбувався на території артилерійських казарм, інспектора поліції Войтасевича просто не пустили. А в липні 1906 року в поєдинку втратив вухо львівський художник, який гостював у Станиславові й чогось не поділив з місцевим полковим лікарем. Суперники билися в тих таки казармах, також на палашах.

Неспокійно було й на політичній арені. У Галичі, як переповідала польська газета зі слів москвофільського «Галичанина», сталася сутичка під час віча москвофілів, яке відбувалося за участі посла Глібовицького (за твердженням того ж «Галичанина», зійшлося близько 10 тисяч люду з Галича, Рогатина та Станиславова). На Замкову гору, де відбувався здвиг, прийшли також посли-українофіли Євген Левицький і Левко Бачинський зі своїми прихильниками. «Коли їх зауважили москвофільські драбанти, то рушили на них так, що жандармерія двічі мусила йти в атаку», – описував сутичку Kurjer Stanisławowski, зазначивши, що «українців» таки прогнали з Замкової гори, а обом послам, особливо Бачинському, перепало стусанів. Польська газета цитує «Галичанина»: нібито москвофіли «задавили українську саранчу». А як воно було насправді, треба шукати в жандармських протоколах.

Тим часом у Богородчанах ледь не пішло з димом ціле середмістя. Як повідомляла газета, вогонь вибухнув на ринку. «Згоріло близько двадцяти будинків, крамничок і різного майна, яке належало єврейській громаді. Розмір шкоди становить приблизно 30 000 корон», – повідомляв Kurjer Stanisławowski, відзначивши вдалі дії пожежної команди на чолі із паном Верзейським, які локалізували пожежу, не давши їй поширитися.

До речі, в Станиславові також було гаряче від пожеж: тими днями вибухнув вогонь на обійстях Ліндерна та Табака на вулиці Седельмеєревській (тепер – вулиця Новгородська), спаливши гонтові дахи на старих розвалюхах, а в Княгинині (тепер – мікрорайон міста) у господарствах Когутяка та Вайгартена згоріло чотири копиці конюшини та господарська будівля.

У Карпатах тим часом нарікали на засилля тартаків. «Ще кілька років тому в околицях Яремча було тільки два тартаки – один у Микуличині, другий – у Делятині. Тепер на кожній станції їх є по одному або навіть по кілька», – наголошувала газета. І не лише на станціях. Парова пила без спочинку працювала в Надвірній, Терновиці Лісній, Лузі, Білих Ославах, Ворохті, Татарові, Яблуниці. Газета нарікала, мовляв, ще кілька таких тартаків – і за кількадесят років не буде, що різати, а прибульцям-городянам тут розповідатимуть про красу Карпат, куди приїздили на полювання німецькі князі й англійські лорди, як тепер розказують про заховані в горах скарби Довбуша.

«І що тут нового? – запитає сучасник. – І зараз там ріжуть ліс, аж гай шумить». Але з тих давніх тартаків везли за кордон (до Пруссії) дошки та балки, а нині з гір везуть непиляний ліс-кругляк.