Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя. Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за "меседжами", які посилають нам оголошення в тогочасній місцевій пресі.
Сто років тому виборчі перегони дуже нагадували сьогоднішні – те ж заклеювання міста плакатами і гучні обіцянки. Проте в самому виборчому процесі були суттєві відмінності. Мешканці Станиславова початку минулого століття обирали депутатів до Галицького (Крайового) сейму та австрійського парламенту (Державної ради). Після виборчої реформи 1907 р., що передбачала загальне виборче право до австрійського парламенту, право голосувати мали чоловіки віком від 24 років, що мали громадянство Австро-Угорщини. Жінки й військовослужбовці виборчого права не мали.
Для участі у виборах потрібно було мати при собі легітимаційну картку – запрошення на вибори, що одночасно служило й пропуском, і картку голосування (виборчий бюлетень). Ці документи можна було отримати в магістраті, що знаходився в міській ратуші. Але найчастіше їх приносили виборцям просто до оселі й віддавали особисто в руки. На картці голосування виборець вручну писав прізвище обраного кандидата. Через нерозбірливий почерк прізвище інколи не могли прочитати, в результаті чого картка голосування вважалася недійсною.
Документи для виборів отримували в міській ратуші. 
Щоб уникнути таких прикрих випадків, львівський граверний заклад Макса Ґлазермана пропонував мешканцям Станиславова оригінальне рішення – виготовлення спеціальних печаток для виборів. Як бачимо з оголошення, фірма Ґлазермана знаходилася у Львові по вул. Сикстуській, 19 (нині вул. Дорошенка) і висилала свою продукцію до Станиславова. Замовлення виконувалися й надсилалися протягом 24 годин, навіть якщо клієнт замовляв печатки у великій кількості. Печатки виготовлялися з каучуку й призначалися для "точного відбивання прізвища кандидата на посла на картках голосування, що виключає визнання голосу недійсним при таємному голосуванні й запобігає здійсненню дописів чи закреслень". Послами в ті часи називали депутатів.
Схоже на те, що такі печатки для виборів справді виявилися ефективними. Під час парламентських виборів 1911 р. в Станиславові були визнані недійсними лише 15 карток голосування. Всього у виборах взяли участь 4852 особи. Як зазначала місцева преса, під час виборів 1907-го року були визнані недійсними аж 82 картки голосування з 3918.
Достовірність волевиявлення у картці голосування захищалася й законом. В 1907 р. було прийнято ряд положень, які мали запобігати фальшуванню результатів виборів та незаконним маніпуляціям з карткою голосування. В разі умисного фальшування прізвища кандидата, вказаного у картці, або самої картки винуватцю загрожував тюремний термін від одного до шести місяців. Якщо хтось взяв участь у виборах замість іншої особи, навіть з її дозволу, ризикував потрапити за ґрати терміном від одного тижня до трьох місяців. До речі, досить строго карали тих, хто здійснював будь-який тиск на виборців (до одного року позбавлення волі), й тих, хто поширював неправдиву інформацію, пов’язану з виборами, в тому числі наклеп на когось із кандидатів (до 3 місяців тюрми). Цікаво, чому так само строго не карають сучасних майстрів чорного піару? Може, тоді наші виборчі кампанії не були б такими брудними?

Олена Бучик