Костюмовані бали і маскаради проводилися в Станиславові ще з середини ХІХ ст. Головною сценою для цих свят був готель Сакса, пізніше "Європейський".
У 1846 році власник готелю обладнав простору бальну залу, де відбувалися майже всі урочисті події тодішнього Станиславова. І хоч у невеликому місті складно було зберегти інкогніто, публіка радо користувалася можливістю на один вечір приміряти на себе незвичний образ.
В 1868 році все місто було заклеєне великими плакатами, які рекламували бал-маскарад у залі готелю "Європейський".
Забава розпочалася близько дев’ятої вечора, залою кружляли пари, вбрані в маскарадні костюми. Аж раптом вишукана публіка завмерла, розмови стихли: до зали зайшла… жива піч. То був один з гостей в оригінальному костюмі, що представляв собою піч, з якої зверху стирчала голова в масці.
Костюм був справді незвичайним, тому публіка радісно привітала нового гостя оплесками. Аж тут якась кокетлива панянка заговорила до прибулого: "Чи горить у цій печі вогонь?" На те "чоловік-піч" відповів: "А ви відкрийте дверцята і перевірте самі". Зацікавлена дівчина й справді відкрила "дверцята", що знаходились у нижній частині "печі", й виявила, що, крім костюма печі, ніякого іншого одягу на новому гостеві не було!
Дами ахнули, хтось загукав, що треба викликати поліцію. Жартівнику довелося чимдуж утікати з бальної зали. З тих пір у Станиславові з’явився вираз – "неморальна піч". Так називали любителів непристойних жартів.
На початку ХХ ст. костюмовані бали частіше проводилися в залі товариства "Сокіл" (тепер площа Міцкевича, 2). Газета "Кур’єр станиславівський" у 1902 р. повідомляла, що цей раут був "гарячково очікуваний" і в ньому взяли участь не лише члени товариства, а й інша публіка. Зала була ошатно прикрашена штучними квітами, а буфети розмістилися в спортивних роздягальнях. Всього у дійстві взяли участь 110 пар, які представили багато цікавих костюмів: циганки, французького поштаря, блискавки, троянди, фіалки, мисливця, тирольскої селянки, павука. Великою популярністю серед станиславівської публіки користувалися й костюми турків, іспанців, шотландців, ворожбитів і ворожок.
На початку ХХ ст. бали-маскаради часто називали редутами. Так, у січні 1903 р. місцева преса повідомила, що на новорічній редуті у театральній залі було представлено близько 40 різних масок. Всього в святі взяли участь 30 пар, а тривало воно аж до шостої ранку.
Як бачимо з повідомлення в "Кур’єрі станиславівському" від 1 січня 1911 р., в Станиславові 5 лютого мав відбутися великий бал-маскарад на "північну" тематику. Планувалося театралізоване дійство, що представляло відкриття Північного полюса дослідниками Фредериком Куком і Робертом Пірі, танець полярних ведмедів та північних собак, північне сяйво, арктичну бурю, кабаре на полюсі та конкурс краси серед ескімосок.
Однак не у всіх костюмовані бали й маскаради викликали захват, нерідко ці заходи наражалися на гостру критику. "Танцювальні забави, які проводяться в нашому місті, щораз більше втрачають свою елегантність, – зазначав дописувач "Кур’єра станиславівського" в 1907 р. – На них усе рідше можна зустріти чоловіка, вбраного відповідно – у фрак чи маскарадний костюм. Все частіше панове намагаються уникнути танців, проводячи час у буфеті. Багато гостей танцює погано, хоч учителів танців у нас розплодилося, як грибів після дощу. Деякі панове взагалі не вміють танцювати мазурку, а лише скачуть, як горобці на шворці".
Певні проблеми були й в організації балів. Зокрема, служниці, що обслуговували бальний буфет, були не завжди охайно вбрані й інколи не дотримувалися гігієни під час подачі страв. Вибір страв у буфеті теж бував недоречним для такого вишуканого дійства: свинина з капустою, ковбаски з хроном, голубці з рисом та м’ясом, гуляш... Не дивно, що запахи їжі проникали до бальної зали й псували загальне враження від свята.
Досить строгим був етикет, якого повинні були дотримуватися гості таких забав. Під час танцю можна було вести бесіду, але вибір тем для розмови був дуже обмеженим. Так, пристойно було обговорювати декор бальної зали, хвалити смак господарів дому, робити компліменти оригінальності чийогось костюма. Неприйнятним вважалося когось обмовляти чи звертати увагу на чиюсь невправність у танці. До речі, були й танці, які вважалися непристойними, зокрема танго. "Іноземні часописи переповнені дописами про тангоманію, вечори танго, курси і змагання з цього танцю, – писала місцева преса в 1913 р. – Часопис "Віденський журнал" навіть розмістив розлогу дискусію про те, чи танго є моральним. Усі визнають, що танго – це пристрасний танець, але у нас він ніколи не буде прийнятним у салонах. Жодна матір не повинна дозволяти своїй доньці навчатися танцювати танго". Незважаючи на таку жорстку критику, "непристойні" танці все ж поступово завойовували серця станиславівської публіки.
Олена БУЧИК |
