Робота детектива чи поліцейського завжди викликала підвищене зацікавлення. Але не всі знають, що в нашому місті на початку ХХ ст. теж працював талановитий слідчий, який славився своєю проникливістю і енергією.
[Підлеглі інспектора Войтасевича, які брали участь у затриманні банди ведмежатників.] Підлеглі інспектора Войтасевича, які брали участь у затриманні банди ведмежатників.

Справи з охороною порядку в Станиславові кінця ХІХ ст. залишали бажати кращого. Тоді поліцію очолювала вже немолода людина, яка, до того ж, скаржилась на здоров’я. Згодом інспектору Петру Зубжицькому довелося залишити службу, а в 1900 р. він помер. Перед станиславівським магістратом постала кадрова проблема: де ж знайти нового інспектора?

Врешті-решт із Перемишля було запрошено Станіслава Войтасевича, який очолював поліцію в цьому місті й мав добру репутацію. Так, у листопаді 1893 р. в Перемишлі відбулися заворушення, спровоковані радикально налаштованими виборцями. Преса повідомила, що інспектор охороняв громадський порядок так старанно, неначе архангел Михаїл.

Новому інспектору пообіцяли вищу оплату, ніж у Перемишлі, тож у червні 1901 р. він заступив на свій пост. Крім того, йому ще доплачували по 600 корон у рік "на мундир" і оплату поїздок фіакрами.

Перед Войтасевичем одразу ж поставили серйозне завдання – реформувати міську поліцію. Була організована інструкційна школа під керівництвом інспектора, де стражі порядку навчалися двічі на тиждень. Зокрема, поліцейський мусив добре знати приписи карної устави, відрізняти поняття "злочин" від "протиправного вчинку", знати всі адміністративні устави і місцеві розпорядження, вміти гідно поводитися на службі й поза нею.

Шефа міської поліції відрізняла дивовижна спостережливість і тонке розуміння людської психології. Так, якщо хтось з містян заявляв про пограбування, інспектор наказував своїм підлеглим розібрати дверний замок. З роками від руху ключа на механізмі замка утворювалась дуга. Якщо хтось зламував замок чи користувався відмичкою, з’являвся ще один слід. Коли ж його не було, це означало, що або заявник говорив неправду, або пограбування вчинив хтось з близьких йому людей, який відкрив помешкання "рідним" ключем.

Тодішні поліцейські вміли також відновлювати текст на частково спаленому документі, просочуючи листок гліцерином і переносячи його на шматок скла. Крім того, інспектор і його підлеглі використовували цікавий трюк при пошуках злочинця, що втік. Вони заходили в потяг, у якому, ймовірно, їхав утікач, і голосно називали його ім’я та прізвище. При цьому поліцейські уважно спостерігали за обличчями пасажирів. Злочинець, коли чув своє прізвище, інстинктивно намагався відвернутися, чим видавав себе.

Особливий "зуб" Войтасевич мав на любителів азартних ігор, що зовсім не дивно, адже третину від суми зібраних штрафів він міг забирати собі. На початку ХХ ст. у Станиславові дуже популярною була азартна гра у карти, яку називали "фербель". В місті навіть діяла шайка, члени якої вдавали інтелігентів і заохочували до гри відвідувачів шинків, кав’ярень, а потім обирали їх до нитки. У вересні 1901 р. Войтасевич зловив на грі у карти кількох гостей кав’ярні "Габсбурґ" (знаходилась у нині розібраній будівлі по вул. Січових Стрільців, 18). Оскільки це було вже не перше порушення, справу проти власника кав’ярні передали до суду.

В листопаді 1905 р. Войтасевич отримав поранення. Тоді в місті відбувся мітинг соціалістів, що супроводжувався заворушеннями. Один з демонстрантів кинув йому в очі жменю залізної стружки, але зір інспектору вдалося зберегти.

Особливого тріумфу інспектор досяг у 1907 р. Як бачимо з повідомлення в "Кур’єрі станиславівському" від 17 березня 1907 р., він отримав письмову подяку від самого намісника за затримання злодіїв Ґотвальда, Литвина і Вашневського, які були членами міжнародної банди "ведмежатників". Вони намагалася пограбувати контору місцевого банкіра Корнблюха в лютому того ж року, втекли, але були затримані завдяки енергійним і розумним діям інспектора.

Мабуть, такий успіх надихнув Войтасевича, бо в листопаді 1907 р. він розкрив ще одну сенсаційну справу. Йому здався підозрілим такий собі Мечислав Кучмаєвський, що прибув з Сучави й вештався містом без будь-якої помітної мети. Передчуття не обмануло інспектора – в затриманого знайшли документи, які підтверджували, що він збирав інформацію про військові об’єкти в Кракові, Перемишлі та інших містах. Шпигуна було засуджено до шести місяців тюрми.

Проте підлеглі пана Войтасевича інколи необґрунтовано застосовували фізичну силу, за що інспектора гостро критикували. В 1909 р. в місті ввели посаду начальника поліції, і її зайняв колишній львівський комісар Броніслав Лукомський, який прославився тим, що ревно намагався навести порядок на міській "вулиці червоних ліхтарів" – Зосиній Волі.

Останню згадку про Станіслава Войтасевича знаходимо в списках убитих під час Першої світової війни за 1916 р.

Олена БУЧИК