П`ятниця, 2019-09-20, 1:11 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2019 » Липень » 29 » Станиславівські оголошення: заручини у давньому місті
3:57 PM
Станиславівські оголошення: заручини у давньому місті
Сто років тому ритуал заручин був складною процедурою, не надто романтичною і обтяженою умовностями та правилами.
“Коли юнак захоче одружитися з дівчиною, він повинен повідомити про це своїм батькам або ж другові, старшому за віком, – рекомендував порадник хороших манер кінця ХІХ ст. – Тоді вони намагаються більше дізнатися, чи нічого не стоїть на перешкоді шлюбові, а такою перешкодою може бути, наприклад, погана репутація панни. Особи, які взяли на себе роль посередників, домовляються також про зустріч молодих та їхніх батьків, яка може відбутися на балу чи в театрі. Часто друзі сім’ї дівчини чи хлопця організовують обід, на який запрошують молодих. Про мету цього обіду їм не розповідають, щоб не викликати у них почуття скутості. Може статися, що при ближчому знайомстві хлопець розчарується у своїй обраниці, і це може ранити її почуття. Коли ж у подальшому знайомстві відмовить дівчина, юнакові належить сприйняти це з гідністю”.
Якщо молоді люди сподобалися одне одному, батько чи старший приятель хлопця вирушав просити руки дівчини. Він вбирався у свій найкращий костюм, навіть якщо родина нареченої стояла нижче за нього в суспільній ієрархії.
Під час такого візиту обговорювалися справи майна і грошей. Батько дівчини одразу називав суму посагу, який був готовий дати за доньку. Коли майнові справи було залагоджено, наречений мусив прийти і подякувати, що його пропозицію прийняли. Після цього призначалася дата заручин.
Святкували заручини у дуже вузькому родинному колі. Зранку в день заручин наречений висилав своїй обраниці букет її улюблених квітів, бажано білих, а перед приходом гостей одягав на палець дівчини перстень. В крамницях Станиславова була спеціальна пропозиція перснів для заручин. Зазвичай вони були з одним великим каменем, білим або прозорим, що символізувало чистоту почуттів. Перстень для заручин можна було придбати, наприклад, у ювелірній крамниці Берла Ґрюншпана на площі Ринок.
Як рекомендував порадник хороших манер ХІХ ст., під час заручин наречена мусила бути у ”веселій” сукні – рожевій, блакитній чи білій з рожевими прикрасами. Наречений та інші чоловіки носили фраки. Під час забави молодим дозволялося поговорити так, аби їх ніхто не чув, але все ж не рекомендувалося залишати їх наодинці. З часу заручин юнак мав право часто відвідувати свою наречену, але дівчина не могла йти разом з ним по вулиці, їх обов’язково мусив супроводжувати якийсь родич.
Після святкового обіду в пресі публікувалося повідомлення про заручення пари. Так, газета “Кур’єр станиславівський” від 5 вересня 1900 року повідомила про заручини доньки відомого ювеліра Леона Шенкельбаха Анни і такого собі Мавриція Флінтенштейна.
Ще однією доброю традицією були пожертви на благодійність з нагоди заручин. В серпні 1910 року заручилася донька Філіпа і Бабетти Ліберманів – власників фабрики спирту та дріжджів у Княгинині. Жанетта Ліберман виходила заміж за чеського фабриканта, і на честь заручин батьки молодої пожертвували багато невеликих сум різним благодійним організаціям, зокрема 25 корон товариству ”Братня поміч”.
В березні 1902 року заручини однієї станиславівської пари завершилися трагічно. Молодий адвокат Давид Штернберґ заручився з місцевою панною, а після урочистого обіду поїхав до Надвірної у своїх юридичних справах. Там він повечеряв рибою у місцевому шинку, отруївся і через три дні помер.
Зазвичай від часу заручин до весілля минало від кількох місяців до року. І в цей період наречений усіляко намагався догодити своїй дамі серця, хоч усе, що він міг собі тоді дозволити, це поцілувати їй руку. До інтимніших проявів любові справа доходила лише після весілля. Однак тоді поведінка багатьох чоловіків докорінно змінювалась.
Як зауважував давній порадник, “коли жінка вступає у шлюб, вона мусить бути готовою побачити багато недоліків свого чоловіка, яких вона не помічала досі. Його ставлення до неї повністю зміниться. Той закоханий, який виконував усі її примхи, такий покірний і слухняний, буде говорити з нею вимогливим тоном. У чоловіків направду щаслива доля, бо вони догоджають жінці лише до весілля, а жінка чоловікові – все життя”.
Олена БУЧИК

Переглядів: 11 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019