Вівторок, 2019-10-22, 5:12 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Жовтень » 8 » Станиславівські правники: як працювали судді, прокурори й адвокати сто років тому
0:41 AM
Станиславівські правники: як працювали судді, прокурори й адвокати сто років тому
Суди та судді
Якщо на початку ХХ ст. адміністрацією краю відали поляки, то судочинство було українським. Був це недогляд влади чи навпаки - свідома внутрішня політика Австро-Угорщини, але стан справ у судочинстві склався таким чином, що, навіть анексувавши західноукраїнські землі, поляки ще протягом десятиріччя не могли повністю усунути суддів-українців. Та й до 1932-1933 років сама структура судів залишалася «австрійською».
Країна була поділена на судові округи з Окружним судом у центрі, друга інстанція - Апеляційний суд і, насамкінець - Найвищий суд (у Відні, а за польської влади - у Варшаві). На території Станиславівського воєводства діяли три Окружні суди: Станиславівський, Коломийський і Стрийський. До Станиславівського судового округу входили Станиславівський, Калуський, Надвірнянський і Тлумацький повіти. Окружні суди підпорядковувалися Апеляційному суду у Львові, але самі були апеляційною інстанцією для Повітових (з 1928 року - Гродських) судів.
Станиславівський Крайовий суд був створений ще у 1850 році на підставі Положення про судоустрій від 14 червня 1849 року, а в 1853 році був перейменований на Окружний суд.
Згідно з Положенням про судоустрій від 1928 року, в компетенцію Окружного суду входив розгляд усіх судових цивільних, карних справ, апеляцій на вироки гродських судів, справ, пов'язаних із судовою процедурою, затвердження списків присяжних. До складу суду входили відділи цивільний, карний, слідчий та президіальний, який вирішував справи, пов'язані із безпосереднім здійсненням судочинства.
Окружний суд у Станиславові був розташований по вул. Білінського, 11 (тепер - вул. Акад. Сахарова) у будинку, спеціально побудованому у 1910 році для потреб судочинства. На першому поверсі будівлі знаходився Повітовий, пізніше - Гродський суд, а вище - Окружний суд та Прокуратура.
Голову Окружного суду призначав міністр юстиції. Починаючи з передвоєнних часів і до 1932 року, Головою Станиславівського Окружного суду був українець Филимон Метелля. Цей поважний суддя дбав про розвій українського громадського життя і щомісячно 1% від своєї зарплати перераховував на «Рідну Школу». Але він був не єдиним суддею-українцем. Кримінальний відділ очолював радник Клим Кульчицький, пізніше - Роман Крупка. Українськими суддями-цивілістами були: радники Монцібович, Кохановський, Сміх, Копровський, Олекса Саляк, Євген Барановський, Сильвестр Каратницький. Серед судових секретарів теж було немало українців: Лемеха, Сем'янів, Прідун, Мриглода, Починок, Воєвода та ін. Микола Лемеха брав активну участь в українському громадському житті: був членом товариств «Руська хата», «Українська бесіда», співзасновником співочого товариства «Станиславівський боян», де співав другим тенором. Офіціал Окружного суду Радислав Василь Ставничий був засновником міщанського касового товариства «Руська хата», входив у склад надзірної ради Українського кооперативного банку.
У судочинстві брали участь присяжні засідателі. Наприклад, від Станиславова на 1931 рік було запропоновано 94 присяжних засідателі, серед яких були власник кав'ярні Жозеф Ацкерман, механік Вацлав Августин, купець Жигмунт Аустер, кравець Мозес Бладер, коваль Якоб Борис, власник ощадної каси Людвіг Гальперн, капелюшник Герман Хейс, ресторатор Антоній Соланьскі, Ян Стафф - власник цукерні, Стефан Сторожинський - каменяр, Гнат Ткачук- рільник та ін. Українців у списку було дуже мало, а жінок не було жодної.
Свідкам, які викликалися у справах, виплачували гроші за відрядження. При виплатах враховувалися кошти на проїзд, харчування, а також втрату заробітку. Для прикладу, свідок Дмитро Кралько 14 серпня 1925 року отримав відшкодування за час, потрачений у суді, в розмірі 10 злотих 04 гроші.
Станиславівський Повітовий суд був створений у 1850 році і без особливих змін проіснував до 1928 року, коли був реорганізований у Гродський суд. Повітовий (Гродський) суд поділявся на 2 відділи: цивільний та кримінальний.
У другій половині 1930-х років основними цивільними справами Станиславівського Гродського суду були витребування виплати заборгованості за квартиру, визнання недійсним договору найму житла, справи про повернення боргів, уплату векселів, справи, пов'язані з земельними ділянками (захоплення, дозвіл переходу через земельну ділянку, порушення межі), справи про спадкування, рідше - справи про призначення аліментів.
Основними кримінальними справами були справи про крадіжки, торгівлю сахарином, втечу з-під варти, спричинення тілесних ушкоджень, образу особи («писківки»), образу органів влади, розповсюдження фальшивих грошей, оголошення страйку.
Ось перелік деяких справ, які дають уявлення про спори і тяжби в старому Станиславові: стосовно звинувачення Балтаровича за крадіжку залізничних квитків, 1937 рік; Шнаппа - в шахрайстві шляхом продажу хворого коня, 1937 р.; Алейника - в шахрайстві під час гри у карти, 1937 р.; Пізяка - у шахрайстві, яке виражалося у вживанні спиртних напоїв та обіду у ресторані безплатно, 1938 р; Берчинського - у примушуванні господарів його пригощати, 1938 р.; Вереса - в шахрайському отриманні пільгових залізничних квитків, 1939 р.; Ляйтнера - про уплату заборгованості за навчання сина в музучилищі, 1937 р.; до директора театру ім. Монюшки Лозинської про виплату 3000 зл., зароблених артистом Бонга Зігмундом, 1936 р. та ін.

Прокуратура
Станиславівська прокуратура була створена в 1850 році. При кожному Краєвому суді запровадили посаду державного прокурора, який підпорядковувався Вищій державній прокуратурі при Вищому Краєвому суді у Львові. З 1918 року реорганізована в прокуратуру Станиславівського Окружного суду.
У польський період станиславівська прокуратура порушувала справи з обвинувачення осіб за антидержавну діяльність та пропаганду; здійснення замахів на представників органів влади; участь у страйках і демонстраціях; висловлення невдоволення діями влади; спротив представникам влади, поліції, екзекуторам; пошкодження телефонного зв'язку; незаконне зберігання та використання зброї й вибухівки; порушення виборчого законодавства; шпигунство; нелегальний перехід кордону;ухиляння від військової служби та ін. Займалася прокуратура й політичними справами - переслідувала український антиокупаційний та національно-визвольний рух.
Звичайно, що свідомого українця польська влада ніяк не могла допустити до прокурорської роботи, а тих, хто залишився ще з австрійських часів, старалася позбутися. Серед українських прокурорів Станиславова знаємо Поврозника та Григорія Онуферка. Г. Онуферко був змушений передчасно, у 52-річному віці, піти на пенсію «за власним бажанням». Але він не припинив свою правничу діяльність, відкрив адвокатську контору, виступав на політичних процесах, де захищав членів УВО й ОУН. Він також був шанувальником мистецтва, очолював співоче товариство «Станиславівський Боян», був активним учасником «Української бесіди».

Адвокатура
Згідно з австрійською адвокатською ординацією, шлях до адвокатури був довгим. Для того, щоб стати адвокатом, потрібно було мати докторський диплом, провести 1 рік судової та 6 років адвокатської практики, скласти адвокатський іспит. Після змін на початку 1930-х років був скасований докторат та допущено до адвокатської практики тих, хто звільнився із суду чи адміністрації.
У Станиславові міжвоєнної доби адвокатів-українців було порівняно мало. Наприклад, станом на 1920 рік - тільки п'ятеро: брати Мандричевські, Лев Бачинський, Йосип Партицький, Юлій Олесницький. А всього у Інформаторі м. Станиславова на 1929 рік згадуються 69 адвокатів.
Розцінок на послуги адвокатів знайти не вдалося, проте справа про невиплату Густавом Недзведзем за послуги адвоката Станіслава Куриса у сумі 193 злотих дає уявлення про адвокатські гонорари.
Був у місті і «адвокатський квартал», який охоплював вулиці Голуховського-Білінського (тепер - вул. Чорновола-Сахарова). Тут свої контори мали адвокати Лев Бачинський, Йосип Партицький, Олександр Черненко, Степан Шлапак, Микола Бих, Нестор Савчак, Осип Левицький, Михайло Рабій, Михайло Литвинович.
Адвокат Лев Бачинський більше відомий як політичний діяч. Перед Першою світовою війною він був обраний послом до віденського парламенту, після війни - до варшавського сейму. Лев Бачинський - голова Української радикальної партії, віце-президент Національної Ради ЗУНРу. Відомий своєю 18-годинною промовою у віденському парламенті з приводу зволікання з відкриттям українського університету. Під час промови, яка тривала два дні, з 12 до 13 червня 1912 року, Лев Бачинський зірвав голос, але і це не зупинило народного трибуна. У Станиславові Бачинський мав репутацію блискучого захисника у кримінальних справах.
Адвокат Йосип Партицький, який мав свою контору по вул. Голуховського, 4 (тепер - вул. Чорновола), був відомий захистом о. Івана Лятишевського, якого польська влада звинувачувала у підробці парохіальних метрик. Польська влада вимагала від священиків записувати українські імена і прізвища у польській транскрипції. Наприклад, замість Дубровський писати Домбровські, а замість Іван записувати Ян. Таким чином влада прагнула штучно збільшити кількість поляків у краї. Тих же священиків, які вели метричні книги в українській транскрипції, штрафували або порушували проти них карну справу. Адвокат Й. Партицький у 1939 році виступив з чудово підготовленою апеляцією проти звинувачення священика Івана Лятишевського. «В данім випадку обвинений діяв у найліпшій вірі, не мав наміру чим-небудь впроваджувати власть у блуд і подавати неправдиві або фальшиві події, навпаки - подав назвища в правдивім мовнім витворі і правдивій транскрипції, отже нема на стороні обвиненого ніякої вини, ані суті інкримінованого вчинку», - читаємо в апеляції.
Цікавий випадок стався із станиславівським адвокатом Юлієм Олесницьким, який мав контору по вул. Липовій (тепер - Шевченка). Під час парцеляції (зведення різних участків землі в одну ділянку) в одному із галицьких сіл адвокат порадив селянам викупити поле і навіть став перед банком їх поручителем. Селяни не змогли (або не захотіли) виплачувати кредит, і Олесницький був вимушений сам віддавати чималий борг банку. Але селяни його любили, адже Ю. Олесницький, будучи головою станиславівської філії «Просвіти», членом «Рідної школи», майже щонеділі бував на селі з лекціями, надавав юридичні консультації. Коли у 1939 році адвоката арештували, то селяни з приміських сіл швидко зібрали більше 1000 підписів під петицією з вимогою випустити Юлія Олесницького. Та це не подіяло на «визволителів». Олесницький був засланий у Сибір, де і пропав безвісти.
Як бачимо, навіть у важкі часи бездержавності й репресування всього українського наші краяни уміли досягати в юриспруденції фахових і кар'єрних висот. І при цьому залишатися порядними, відповідальними людьми й патріотами України. Сьогоднішні івано-франківські правники мають попередників, якими можна пишатися.
Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент"

Переглядів: 391 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019