Вівторок, 2019-10-22, 5:26 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Жовтень » 16 » Станиславівський Боян. До 165-річчя від дня народження композитора Івана Біликовського
8:42 PM
Станиславівський Боян. До 165-річчя від дня народження композитора Івана Біликовського
Значну частину свого 76-річного життя Іван Біликовський провів у Станиславові. І встиг за ці роки чимало - і як диригент, і як композитор, і як громадський діяч.
8-го жовтня ми відзначали 165-річний ювілей від дня народження цього видатного галичанина, одного із засновників і першого диригента «Станиславівського Бояна».
Іван Біликовський народився 1846 року в селі Бабині на Львівщині в сім'ї вчителя. З юного віку він полюбив пісні, які чув від свого батька. Освіту здобув у школах та в гімназії Самбора, де впродовж трьох останніх років навчання керував учнівським хором. Юнак проявляв неабиякі музичні здібності, писав невеликі пісні.
Вирішивши стати вчителем музики, він у 1870 році приїжджає до Станиславова і вступає до вчительської семінарії, де наполегливо вивчає музичні предмети та диригентську справу. Намагаючись поглибити свої музично-теоретичні знання, він додатково протягом трьох років бере приватні уроки з гармонії та композиції у професора Франца Єдлічки. Після навчання митець повертається до Самбора і розпочинає працю в тривіальній (початковій трикласній) школі та в гімназії (вчитель співів, диригент хору), пише декілька церковних творів на вірші псалмів.
1884 року композитор знову їде до Станиславова: йому запропонували місце вчителя музики в міських школах та карному закладі «на Діброві».
Концертно-музичне життя Станиславова кінця ХІХ ст., як і інших міст і містечок Галичини, зосереджувалось переважно навколо аматорських хорових гуртків. Серед них у 90-і роки вирізнилося музично-хорове товариство «Боян». Засноване в 1891 році у Львові, воно стало поштовхом до відкриття подібних організацій по всій Західній Україні. У 1894 році при товаристві «Руська бесіда» у Станиславові зусиллями відомого музичного діяча Ромуальда Зарицького був створений хоровий гурток «Боян». На його основі в 1896 році почав діяти «Станиславівський Боян». Його головою залишився Р.Зарицький, а першим диригентом став Іван Біликовський.
Отримавши цю почесну посаду, І. Біликовський активно долучився до музичного життя краю. Ще до керівництва «Бояном» він постійно влаштовував з дитячими хорами міста концерти, з-поміж яких з особливим захопленням сприймалися «святомиколайські вечерниці». Концертне життя Станиславова пожвавилося. Важливе місце в ньому зайняли щорічні шевченківські концерти за участю «Бояна», незмінним організатором і диригентом яких був І. Біликовський. Та й перший виступ хору відбувся власне на шевченківських заходах - «вечерницях» пам'яті Кобзаря, 11 березня 1896 року (саме цей день можна вважати днем народження колективу, хоч статутним хоровим товариством «Станиславівський Боян» став трохи пізніше - у червні цього ж року). На святі поряд із творами інших західноукраїнських композиторів прозвучали дві обробки українських народних пісень І. Біликовського - «Сидить голуб на березі» та «Не ходи, Грицю».
У 1898 році І. Біликовський востаннє виступає на шевченківських урочистостях у Станиславові. Схвильована чудовим концертом громадськість міста подарувала митцеві срібну диригентську паличку - як знак великої вдячності і визнання його таланту. Композитору побажали, щоб він, згадуючи цю хвилину, і надалі «з успіхом трудився на полі музики».
В грудні 1898 р. І.Біликовський отримує місце вчителя музики і диригента хору у Львівській вчительській гімназії. Станиславів влаштував митцеві великий прощальний вечір-концерт, на якому зібралися представники всіх українських товариств міста і «Боян» у повному складі.
У Львові І.Біликовський продовжує організовувати концерти; його обирають до правління «Львівського Бояна».
У 1903 році у Львові було утворене загальне об'єднання усіх західноукраїнських товариств «Боян», яке отримало назву «Союз співацьких і музичних товариств». До його керівництва увійшли голови галицьких «Боянів» та видатні музичні діячі, серед яких і І.Біликовський (представником від станиславівського товариства був соратник Дениса Січинського, професор Української гімназії Станиславова та директор недавно створеної музичної школи міста Євген Якубович). Одним із основних завдань «Союзу» була організація професійної музичної освіти на західноукраїнських теренах. Іван Біликовський став свідком відкриття у Львові українського музичного навчального закладу - Вищого музичного інституту, який у 1912 році отримав ім'я Миколи Лисенка. З 1919 до 1921 року композитор викладав у ньому теорію музики. Згодом Інститут відкрив свої філії в різних містах Галичини, зокрема і в Станиславові (1921 рік).
Більшу частину композиторського доробку І.Біликовського складає хорова музика. Ряд творів він написав на вірші Шевченка: «Гамалія», «Думи мої», «Ой три шляхи широкії», «Сонце заходить» та інші. З-поміж них вирізняється «Гамалія» (для чоловічого хору і фортепіано) - масштабна 4-частинна композиція в лисенківських традиціях. Після її прем'єри в одному з березневих номерів газети «Діло» (1901 р.) з'явився відгук, у якому були відзначені сильні сторони твору: «Находимо у нім щасливі моменти, а з огляду музикального, се є мельодиї безпритенсиональні, легкі і гарні». «Гамалія» з успіхом виконувалася не лише в Галичині, але й за її межами. Так, вона прозвучала на вечорі до 50-річчя смерті Шевченка у Відні у виконанні хору товариства «Січ». Вступне слово до концерту мав видатний український літературознавець Олександр Колесса.
І. Біликовський часто звертався до фольклору. В його доробку є багато хорових обробок народних пісень, частина з яких була видана поодинці і збірниками («В'язанка українських пісень», «Пісні весільні»). Є в нього й декілька інструментальних творів, що будуються на українських темах: «Ревуха» для тріо та «Попурі з народних пісень» для струнного квартету. («Попурі» неодноразово звучало на концертах у Станиславові, підсилене музикантами місцевого військового оркестру). Багато хорових обробок народних пісень композитор подарував бібліотеці «Станиславівського Бояна».
Окремою сторінкою творчості І.Біликовського є духовна музика: церковні хори «Молитва», «Яко беззаконіє моє», «Сотвори, Господи», збірка «Великопостні пісні», колядки. Вони були досить популярні. Наприклад, 28 червня 1901 р. на концерті до 10-річчя від заснування «Львівського Бояна» молодий Людкевич диригував твором «Яко беззаконіє моє», віншувальний хор «Сотвори, Господи» і досі є в репертуарі багатьох колективів, а в 1979 році на Різдвяному концерті на вшанування пам'яті Митрополита Андрея Шептицького у Нью-Йорку поряд із духовними композиціями О.Кошиця, К.Стеценка, В.Барвінського, І.Соневицького прозвучала сольна пісня-колядка І.Біликовського «Радуйся, радуй, Вкраїнська Мати».
Крім духовних творів, І.Біликовський залишив нам теоретично-методичну працю з церковного співу - одну з перших серед подібної літератури. Це «Пояснення Ірмологіону», яке автор закінчив такими словами: «...Працю радо віддаю до ужитку тих, котрі над Ірмологіоном не мали спосібності застановлятися глубше. Може, хто єсть, котрий більше вичерпуючі дав пояснення, я тільки ограничився до того знання, яке собі придбавєм, зглублюючи спів церковний, не будучи в тім згляді чоловіком фаховим, а тільки любителем музики церковної. Львів дня 22 марта 1919. Іван Біликовський».
І.Біликовський був талановитим педагогом, який віддав викладацькій роботі майже 45 років. До речі, він залишив по собі й навчально-методичні посібники, яких так бракувало на той час в Західній Україні. Ще працюючи в Станиславові, І.Біликовський склав для учнів декілька пісенників та написав «Учебник співу», адресований вчителям музики. У 1890 році цей посібник був виданий у Львові і використовувався вчителями Галичини.
Помер композитор 1922 року (точна дата смерті невідома), похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
До кінця життя І.Біликовський віддавав своє вміння і багатий досвід розвитку української музики Галичини. На жаль, сьогодні його ім'я згадують не так вже й часто. А даремно. Бо для музичного життя Станиславова він зробив більш ніж достатньо, щоб його пам'ятали й вшановували бодай у ювілейні роки.
Галина МАКСИМ'ЮК, музикознавець
"Галицький кореспондент"

Переглядів: 437 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019