Про сьогоднішній Бурштин усі знають, що, в першу чергу, це велика електростанція і водосховище, зване Бурштинським морем. Але по дорозі зі Львова ми спочатку проїжджаємо частину старого міста, яке було збудоване у першій половині ХІХ ст., хоча існувало набагато давніше.
Перші письмові згадки про поселення Нове Село, що було попередником сучасного Бурштина, датуються 1439 роком. У 1554 р. за часів Сенявських містечко отримало міські права і назву Бурштин. Його історія, повторюючи долю навколишніх місцевостей, пов’язана з набігами татарів і козаків, пожежами та епідеміями, пишуть “Фотографії старого Львова”.
У XVIII ст. році новим дідичем стає варшавський каштелян Павел Бенуа гербу Тачала (Paweł Benoe). Він розбудовує Бурштин відповідно до магдебурзької системи. Через шлюб його єдиної дочки Маґдалени бурштинські та солотвинські маєтки переходять до Рафала Людвика Скарбка.
Його внук Іґнаций (1780-1842) виявився найкращим господарем міста. Ставши дідичем Бурштина у 1802 році він абсолютно змінив місто. Варто зауважити, що Ігнаций був старшим братом знаменитого мецената Станіслава Скарбка.
У 1809-1811 роках з Підкаменя до Бурштина переїхав Франц Ксавер Вольфганг Моцарт, прийнявши пропозицію імперіального шамбеляна (представника австрійського цісаря в містечку) фон Янішевського. Тут протягом двох наступних років він викладав музику його дочкам. Потім виїхав до Львова, де провів більш як 20 років свого життя.
Після смерті доньки Цецилії і дружини Людвики з Потоцьких у 1822 році граф Скарбек залишається наодинці з донькою Єлеонорою (1816-1870). Ігнаций Скарбек вирішує задля доньки змінити звичайне галицьке містечко на романтичне родове гніздо.
Видатний австрійський художник Альт Якоб увіковічнив “Вид на бурштинський сад в Галичині”. Опубліковано в 1825-1850 роках. Внизу присвята від Ігнация Скарбка для графині Терези Потоцької.
Неймовірну зміну Бурштина можна помітити на двох картах: на мапі Фон Міга (1779-1782рр.) і кадастрі ХІХ століття.
На першій мапі помітно, що місто часів Павла Бенуа поділене регулярною мережею вулиць, в кутах ринкової площі розташовано дерев’яну церкву і мурований костел, у південній частині ринку стоїть ратуша, а у північній розташована територія давнього замку, на схід від якої – Г-подібний парк. Кадастрова карта демонструє зміни, здійснені Ігнациєм Скарбком: зникла північна сторона ринкової площі, відкривши простір в сторону палацу і нового палацово-паркового ансамблю, на ринку збудовано нову ратушу, будинок ваги та заїзд.
Але найкраще побачити і відчути красу, створену І. Скарбком, можна на малюнку Кароля Ауера.
На гравюрі видно, що ратуша, заїзд, будинок ваги та ринкові будинки збудовані в одному стилі, який поєднує у собі елементи класицизму і готики. Можливо, що автором проектів усіх цих будинків був сам Ігнаций Скарбек.
На відміну від ринкових будівель палац Скарбків-Яблоновських був збудований у класицистичному стилі. Невідомо, коли саме він був збудований, але схожість до Скарбківського театру наводить на думку, що це часи графа Станіслава Скарбка. Крім того, в аттику палацу було вміщено герби Потоцьких і Скарбків – Пілява і Абданк. Якби його будував Кароль Яблоновський гербу Прус, який став чоловіком дочки Ігнация Елеонори у 1834 році, а відповідно, власником Бурштина, то він би умістив на палаці свій герб.
У Першій Світовій війні Бурштин внаслідок артобстрілів перетворився в суцільну руїну: було повністю знищене середмістя, зруйновані костел, синагога, ратуша, будинок ваги та будинки ринкової площі. Як на біду, рештки міста знищила велика пожежа у 1920 році. І хоч одразу ж були розроблені плани відновлення міста, через брак коштів історичний центр Бурштина так і не був відбудований.
Після Другої світової війни місто перетворюється в поселення енергетиків. На півдні від занедбаного середмістя будується нова дільниця з житловими і соціальними будинками для робітників електростанції. Відтак місто стало поділятись на 2 частини: Старий Бурштин (старе місто) і Новий Бурштин (селище енергетиків). У 1993 р. Бурштину надано статус міста.
Від давнього міста збереглися ринкова площа, пару будиночків, церква, костел св. Трійці (РКЦ), монастир сестер Милосердя з 1802 року. Палац і парк з довколишніми спорудами зникли з обличчя міста. Ще у 1939 р. маєток Кароліни Яблоновської було націоналізовано, частину архіву Бенуа-Скарбків-Яблоновських більшовики вивезли до Львова, а частину спалили на місці. Після війни з палацу деякі меблі ніби-то було забрано до музею в Станіславі (Івано-Франківську). У 1949 році палац замінено на склад збіжжя місцевого колгоспу, а у 1955 році розібрано задля цегли.
Пам’ятки архітектури
Церква Воздвиження Чесного Хреста ( 1824 р.)
Перша і друга церкви були дерев’яними. Нарешті, в часи Скарбків постала сучасна мурована святиня. Довгий час вважалося, що її побудовано у 1802 р. Цю дату зведення храму можна знайти у різних шематизмах Львівської архиєпархії. Але виявилося, що укладачі церковних шематизмів помилилися. Під час реконструкції храму у 2002 р. було заплановано замінити маківку над вежею цибулястою банею. Після того як давній верх вежі опустили краном на землю, треба було його розібрати. При знятті обшивки маківки майстри виявили запечатану сургучем пляшку, в середині якої знаходилася записка з написом, зробленим на лицьовій стороні польською, а на звороті – латинською мовами:
“Року 1824 Ясновельможний Ігнатій Граф Скарбек
Підкоморій Його Цісарської Апостольської Величності
Найвищий Сокольник Королівства Галіції й Лодомерії
Командор Ордеру Австрійського Леопольда
Дідич Маєтностей Ключа Бурштинського
Цю церкву власним коштом зовсім нову разом
з вежою тут вимурував”.
Костел Пресвятої Трійці (1740-1755 р.р.)
Костел Пресв. Трійці був збудований у половині ХVIII ст. для монастиря Тринітаріїв. Цей орден займався викупом християн з турецької неволі. Павел Бенуа був послом Речі Посполитої в Турції, де і познайомився з діяльністю цих монахів. Розбудовуючи місто, він запросив тринітаріїв до Бурштина і розпочав будівництво костелу.
Боротьба з опришками на деякий час відволікла увагу фундатора, а згодом він помер, так і не завершивши задуманого. Закінчувала будівництво святині його внучка Юлія Жевуська. Освячення храму відбулося аж у 1774 р. Але після Йозефінської касати орден тринітаріїв було ліквідовано, а костел передано римо-католицькій парафії. У 1800 р. над входом було прибудовано вежу і костел остаточно набув сучасного вигляду. У 1915 р. дуже сильно обгорів дах храму. Та найбільше постраждала споруда під час пожежі 12 квітня 1920 р.
У 1951 р. костел було закрито і перепрофільовано під бібліотеку і спортзал школи, а у 80-х роках місцева влада передала костел рибного тресту для використання під склад комбікормів.
1991 р. святиню повернено римо-католицькій громаді. Після ремонту і оновлення інтер’єру костел став використовуватися за первісним призначенням. В інтер’єрі збереглись бароковий головний вівтар, декілька скульптур і частина стінопису ХVIII ст., на якому представлено викуп тринітаріями християн з татарської неволі (під час ремонту стінопис був міцно перемальований).
Хата-читальня «Просвіти»
Хата-читальня «Просвіти»(1908 р.) – перший громадський культурний заклад міста, тепер Будинок культури ім. Т. Шевченка. Раніше будинок був помальований у білий колір, через що мешканці міста називали його Білим Домом. Щодо цього будинку є дві версії – або це давня синагога, або будинок польського товариства “Сокіл”.
Синагога
Синагогу після ІІ світової війни було замінено на шкірно-венеричний диспансер (вул. Герцена, 6). Бет-мідраш, який знаходиться поруч, перетворюється в повну руїну. Неподалік – занедбаний кіркут.
Каплиця Св. Хреста (1813 р.)
По дорозі зі Львова останньою пам’яткою старого Бурштина є каплиця Скарбків-Яблоновських на римо-католицькому цвинтарі. У квадратній вежі каплички уміщено виконаний з алебастру у 1922 році нагробок у вигляді п’єдесталу, на якому стоїть Христос і написом: “Ігнаций Скарбек Людвіці з Потоцьких найдорожчій дружині і Целестині – улюбленій дочці положив 1822”.
Ймовірно ця скульптурна композиція є роботою відомого львівського скульптора Антонія Шимзера. У 2014 році, після реставрації каплиці, відбулось її поновне освячення.
Репортер | 
