Іван Франко у своїй статті «Руський театр» називав його артистом «дійсно талановитим і заслуженим», українська преса захоплювалась його образами у виставах «Сватання на Гончарівці», «Наталка Полтавка», «Шельменко-денщик», «Підгоряни», «Ревізор». Він народився в селі, де через кілька десятиліть ті ж герої поставали на сцені вже завдяки місцевим аматорам драматичного гуртка, організованого ще одним великим українцем — Степаном Бандерою. Його імя — Степан Стефурак. Про цього діяча української культури сьогодні несправедливо призабули як земляки, так і ширша громадськість краю. А були часи, коли театр був чи не найважливішим фактором формування суспільної свідомості, а щодо українців Галичини, то тут сценічне мистецтво значною мірою спричинилось до відродження та піднесення національних почуттів тогочасного населення. Яскравим явищем у культурному житті Західної України став театр товариства «Руська бесіда». Об’єднання «клюбного типу», що діяло в 1861—1939 роках, було засновано у Львові на базі гуртка «Молода Русь» для плекання товариського життя і скріплення й піднесення національного духу. Згодом воно поширилось на Перемишль, Станиславів, Тернопіль та інші галицькі міста. У 60—80-х роках ХIХ ст. товариство було активним осередком культурно-просвітнього та політичного життя краю. На той час театр був важливим для впливу на свідомість мас, але у Львові, та й у Галичині загалом, панівні позиції займала польська драма. Українське театральне мистецтво, незважаючи на вагомі історичні традиції, перебувало у зародковому стані. Саме тому відомий діяч посол Галицького сейму Ю. Лаврівський опублікував у газеті «Слово» статтю «Проект до заведення руського театру у Львові», а в січні 1864 р. подав свої пропозиції до новоствореного товариства «Руська бесіда». 9 січня 1864 року на засіданні театрального відділу товариства було обрано першого директора майбутнього театру — Омеляна Бачинського, а вже 29 березня відбулась прем’єра вистави «Маруся» за п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка. З того часу навколо цього театру гуртувались найкращі музично-виконавські сили Галичини (музику для постановок писали, наприклад, М. Вербицький, С. Воробкевич, А. Вахнянин). Вперше західні українці створили професійний театр. У 23 роки прийшов до театру «Руської бесіди» Степан Стефурак. На жаль, біографічні дані про митця досить скупі. Читаємо в енциклопедіях: «Степан Стефурак (16 січня 1846—† 25 вересня 1888, Львів), актор, один із визначних коміків галицької сцени, родом зі Старого Угринова (Калущина). Був особисто знайомий з Іваном Франком. Тогочасна критика відзначала Стефурака як одного з найкращих комічних акторів. У своїй рецензії на виставу, опубліковану в польській газеті «Kurier Lwowski» (1889.—№321. —19.11), І. Франко, пишучи про виконання актором Керницьким ролі Шельменка, назвав її «коронною роллю світлої памяті Стефурака». Особливо плідними у його творчій кар’єрі були 1882—1888 роки, коли директорами були і. Біберович та І. Гриневецький. Життя українських театралів було нелегким, акторам доводилось працювати в екстремальних умовах: постійна матеріальна скрута, роз’їзди, непристосовані приміщення, утиски з боку влади — все це сповна відчув на собі Стефурак. Хоч, як стверджував іван Франко, «в історії нашого національного відродження театр аж до 80-х років не грав ніякої ролі, а в Галичині він і далі (тобто до 1905 р.) не став ніякою культурною силою», театрали з «Руської бесіди» робили все, щоб силу мистецтва використати для піднесення культурного рівня українських, здебільшого — селянських мас. Великий Каменяр високо цінував талант С. Стефурака, співчував йому в життєвих незгодах. 1893 р. у статті «Руський театр» він писав: «Що й казати про артистів і артисток заслужених, талановитих, які одержують по 30, 40, 50, або 60 ринських місячної платні і з того повинні утримуватися, оплатити безперестанні мандрівки й перевози, пристаратися вбранням, а не раз навіть реквізиту, потрібних для їхніх ролей; до того повинні заощадити дещо на виховання своїх дітей і на власне забезпечення, щоб колись не довелося за прикладом покійного Стефуракаѕ вмирати майже голодною смертю». Помер актор у Львові в 42 роки, похований на Личаківському кладовищі. У рідному селі навіть старожили не пам’ятають Стефурака, не залишилось ні родичів, ні однофамільців (у Стефураків не було дітей). Тарас ФЕДОРІВ |
