Вівторок, 2019-09-17, 5:33 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Вересень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
 
Архів новин
Головна » 2013 » Вересень » 13 » Священик з характером
10:19 PM
Священик з характером
Постать цього духовного пастиря є загалом відомою в краєзнавчих і наукових колах, оскільки його яскраве життя і переконлива патріотична позиція завжди привертали увагу дослідників. Хоча мусимо зауважити, що окремої ррунтовної праці про його життя і діяльність немає й досі. Найбільше відомостей про В. Озаркевича зібрав історик Петро Арсенич, який 1998 року в коломийському видавництві «Вік» видав книжку «Родина Озаркевичів». Однак і в тій книжці діяльність цього священика висвітлено не повністю. Через це епізодичні згадки про нього в різних книжках та статтях спонукали нас до збирання інформації та узагальнення ширшої біографії. 
Народився Володимир 3 лютого 1853 року в селі Белелуї Снятинського району в сім’ї священика івана Озаркевича, депутата галицького сейму й австрійського парламенту, та Теофілії Окуневської, дочки пароха Белелуї. У подружжя народилося 11 дітей, однак до зрілого віку дожило тільки п’ятеро: Володимир, Наталія (по чоловікові — Кобринська), Лонгин, Євген та Єронима (по чоловікові — Величко). Згодом усі вони стали відомими громадськими, культурними та політичними діячами.
Із дітей о. Івана Озаркевича, теж, до речі, сина священика, батьковим шляхом пішов тільки Володимир. Він  1879 року закінчив духовну семінарію й отримав парафію в рідному селі.  Точніше сказати, Володимир став сотрудником при своєму батькові, який на той час був послом до Відня. За два роки до цього, коли Володимирові перед закінченням семінарії потрібно було думати про одруження, він звернувся із пропозицією до Ольги Рошкевич. Вона, як відомо, була нареченою івана Франка, але після його арешту в 1877 році їхні життєві дороги розійшлися. По кількох наполегливих поїздках В. Озаркевича до Лолина, а також під тиском рідних Ольга погодилася вийти заміж за Озаркевича.
Шлюб Ольги Рошкевич та Володимира Озаркевича відбувся в Лолині 14 вересня 1879 року. Як писав львівський дослідник Михайло Возняк «ніхто не знав, чому він, син посла, громадського діяча, згодився одружитися з «підупалою в громадській опінії» бідною дочкою провінційного священика. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування рідних, протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув із пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати». З часом Ольга оцінила таку самопожертву чоловіка, хоча щасливою в тому шлюбі так і не була.
Такого кроку самопожертви не могла пробачити молодому священику тодішня влада. із насидженого місця в рідному селі його перевели до малих «неприбуткових» сіл. із 1885 року о. В. Озаркевич був парохом у Новоселиці Долинського, а згодом — Скопівці Коломийського району. 1887 року він отримав парафію в селі Сілльці неподалік Галича (тепер Тисменицького району), де затримався довше  — на цілі 20 років.
Для поселення, яке, як писала Ольга, було «звичайним низинним селом», поява о. Володимира Озаркевича була знаковою подією. Саме в той час там закінчувалось будівництво нової церкви, яку було освячено на Різдво 1889 року.  Розмальовувати сільську церкву запросили відомого художника Юліана Панькевича, який до цього жив у Єзуполі, а пізніше на якийсь час оселився в Сільці. Отець В. Озаркевич приїхав на нову парафію з дружиною у 1888 році і замешкав у дерев’яному будинку парохіальної резиденції, збудованому ще 1855 року. Влітку 1897 року цю стару резиденцію розібрали і почали будувати нову. Отець Володимир з дружиною на деякий час змушені були «перебратися на комірне», тобто винаймати кімнату в когось із селян. 
Після смерті батька Ольга забрала до Сільця матір. Про це згадує у своїх спогадах сестра Ольги Михайлина: «Скоро в тім часі помер мій батько. Коли ми випровадились із Лолина, мама виїхала на мешкання до Сільця, коло Станиславова, де шварер вже був парохом». Подружжя Озаркевичів мало двох дітей, які народилися у Сільці: сина Івана (1888 р. н., помер дворічним) та дочку Олену (1890 р. н.). Пізніше вона стала дружиною священика Йосипа іванця.
У Сільці о. Володимир розгорнув активну громадську роботу, підготував ррунт для заснування товариства «Просвіта». За відомостями П. Арсенича, «місцевий парох сам вголос прочитав усі томи «історії Хмельницького», автором яких був Микола Костомаров. Отець В. Озаркевич всіляко захищав інтереси своїх парафіян, мріяв про створення опозиційного до влади селянського товариства в Станиславівському повіті. Сам він був членом правління Підгірської спілки в Станиславові, цікавився історією та археологією, підтримував дружні взаємини з парохом села Залукви Левом Лаврецьким — першовідкривачем зруйнованих  храмів давнього Галича.  
Не відставала від чоловіка й дружина Ольга, яка брала активну участь у Товаристві руських женщин у Станиславові, дописувала до часописів, виступала перед жінками міста й округи з різними рефератами, домагалася відкриття в місті жіночої гімназії. Ольга при тому і надалі продовжувала підтримувати дружні стосунки з іваном Франком, листувалася з ним. Франко їй відписував, хоча й зрідка, а чоловік, як згадувала Михайлина, «доручав сестрі листи не нарушені». 
Загалом з роками в обох членів подружжя Озаркевичів виробилося розуміння і сприйняття такої ситуації. У 1898-му, коли відзначали 25-річчя наукової та літературної діяльності І. Франка, на його ім’я надійшли гроші від Ольги Озаркевич, а також від селян Сільця, які, очевидно, були зібрані в церкві отцем Володимиром. Дотепер зберігся в цьому селі переказ про те, що Франко теж відвідував Озаркевичів у Сільці. У 2006-му з нагоди 150-річчя від дня народження великого Каменяра на фасаді місцевого Будинку культури було відкрито меморіальну дошку іванові Франку. Тепер місцевим активістам варто подумати про вшанування пам’яті отця Володимира Озаркевича. Хоча, заради справедливості, мусимо відзначити, що в Сільці є вулиця, яку назвали ім’ям цього священика.
Те, що В. Озаркевич був чоловіком з характером, свідчить не тільки його вчинок із одруженням з Ольгою Рошкевич, а й один із яскравих фактів пізніших часів. Коли під час виборів до крайового сейму кандидатом від селян був Йосиф Гурик з Угринова, на противагу йому влада висунула одного судового радника, на сторону якого стала консисторія і тодішній станиславівський єпископ Ю. Пелеш. На виборах і справді всі священики віддали голоси, як тепер кажуть, за провладного кандидата і тільки О. В. Озаркевич голосував за Й. Гурика. Зразу після виборів о. Озаркевича закликав єпископ, і той надіявся, що Пелеш буде йому докоряти. Однак владика, на диво, тільки поцілував його в голову і сказав: «Ти один, сину, маєш характер». Хоча за іншими відомостями, о. Озаркевич відзначався надзвичайною тактовністю, лагідністю, був добрим порадником для людей.
У 1908 році о. В. Озаркевича перевели до Верхнього Березова, де він працював до кінця життя, одночасно обслуговуючи й село Нижній Березів. Тут він так само доклав багато праці, щоб активізувати культурно-освітнє життя. В Нижньому Березові 1910 року було побудовано гарний Народний дім, у якому розмістилась «Просвіта», а також закладено касу Райффайзена. Були в отця й інші плани на ниві духовного розвою, але несподівана смерть їх обірвала. Отець В. Озаркевич помер 11 березня 1912 року і був похований біля церкви Св. Миколая в Нижньому Березові.
У некролозі, вміщеному в львівській газеті «Діло», було написано, що о. Володимир Озаркевич належав до найсвідоміших і найщиріших священиків. Він направду вартий того, щоб його пам’ятали, бо, як написано в епітафії на його могилі, — «діла його ідуть слідом за ним». Направду своїм непростим життям, жертвою заради ідеї, він завжди залишався Людиною з великої літери і ніс у народ правдиве Боже і патріотичне слово. 
Іван Драбчук

Переглядів: 442 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019