У день апостолів Петра і Павла, 12 липня, у храмі Непорочного Зачаття Діви Марії, що в Городенці, виставили мощі апостола Павла. Цю реліквію викрали з храму ще за радянських часів і тільки недавно вирішили повернули. Як виглядає святиня, чи справді то апостольські мощі, як і коли вони опинилися у храмі — аби знайти відповіді на ці питання, ми подалися в Городенку.
Медальйон, печатка, грамота Хто з пересічних франківців знає, який храм у Городенці? Велич! Хоч, на жаль, і доволі занедбана. От паркан — добротний. За ним — костел Непорочного Зачаття Діви Марії, нині греко-католицький храм. Отець Ігор Ковбасюк, з яким домовилися про зустріч, по телефону просить трохи зачекати. Тож є можливість роздивитися. За брамою — наче інший світ. Простір і велич. Доглянуте подвір’я, покошена трава, висаджені клумби. Корінфська колона з гербом Потоцьких — Пилявою — на постаменті. Верх її прикрашає скульптура Діви Марії, єдина робота Йогана Пінзеля, яка тут лишилася. Сам костел просто вражає, але видно, що час його не пошкодував. Поновлено тільки нижній ярус, верхній — сірий, облуплений, подекуди бракує вікон. Монастир місіонерів, який прибудований до нього, ще сумніший — пооблуплювані стіни, обвалений балкон, про вікна і згадки немає. Хоча на обох будівлях прикріплені плити «Пам’ятка архітектури»… Отець Ігор відчиняє двері храму. Видно, що костел намагаються вернути до життя — кілька нових образів, рушники, квіти. Але.. Стіни сірі та пообдряпувані, в очі одразу кидаються написи: «тут був паламар вася», «Свєта + Сергій = Любов», купа інших, дрібніших. Біля іконостасу стоїть невелика коробка, під склом добре видно два медальйони. «Оце й є мощі апостола Павла, а другі — святого Раймунда де Пеньяфорта, — каже отець Ігор. — Бачите напис «Pauli Ap.» (Павло апостол)?». Невже справжні? Без сумніву, запевняє священик, реліквії мають супровідні грамоти. Показує їхні копії та переклад. «Було дано 30 серпня 1748 році Томаззо Червіні католицьким єрусалимським патріархом. Задля всіх і кожного представляємо нашу доведену і безсумнівну віру та свідчення щодо наступної священної реліквії, яка походить від істинного джерела, ствердженого істинними документами, скріпленими печаткою, а саме — часточку з кісток Святого Павла Апостола, вкладену в невелику срібну капсулу овальної форми, скріплену ниткою червоного кольору і запечатану печаткою з червоного іспанського воску, на славу Господню і пошанування Св. Павла», — каже грамота. «Інші мощі — святого Раймунда де Пеньяфорта, богослова та кантоніста, — продовжує отець Ігор. — Він покровитель усіх юристів. Вони також з супровідною грамотою. Написано на папірусі, коли розгортав, то боявся, що в руках розсиплеться».
Хто без гріха? Але ж звідки взялися святі мощі у Городенці? Виявляється, до цього приклав руку Микола Базилій Потоцький — в історії фігура неоднозначна. У народну творчість він увійшов баладою про бондарівну. Саме він той староста Каньовський, який застрелив дівчину, бо та відмовила йому у залицянні. З іншого боку — саме він збудував по Україні 77 храмів. Серед них і костел у Городенці. Для роботи над цим храмом Потоцький привіз італійського архітектора Бернарда Меретина та німецького скульптора Йогана Пінзеля, який зробив для костелу 33 скульптури. «Саме стараннями Потоцького святі мощі були передані до цього храму на відкриття — 2 липня 1760 року, — розказує отець Ігор Ковбасюк. — Мощі апостола Павла та Раймунда де Пеньяфорта зберігалися у центральному вівтарі, а двох святих мучеників — Пацієнса і Пуденціани — у бокових. Не знаю, де вони зараз». У радянські часи костел став занепадати, тут зробили якісь склади, а у 1973 році львівські майстри почали реставрацію, яка принесла більше шкоди, ніж добра, каже священик. Під реставрацію забирали цінні речі. Та й узагалі — хто що хотів, те й брав. «Тоді пішли чутки, що у храмі щось знайшли, — продовжує отець Ігор, — якусь реліквію чи орден. Не раз було таке, що хотіли їх продати за кордон, і я не раз з тим чоловіком говорив, переконував повернути. Я молився, аби Господь повернув реліквії до храму. І недавно той чоловік прийшов і приніс їх». Ім’я цього чоловіка отець Ігор називати не хоче, мовляв, той бажає лишатися невідомим, бо ж одні можуть похвалити, а інші й осудити, що колись забрав мощі з храму. «Як колись Христос казав про блудницю — хто без гріха, то киньте у неї камінь, — пояснює священик. — Ця людина зробила це по незнанню. А зараз в очах Господа вона вчинила добро». Головне, що нині мощі повернулися у храм, і отець Ігор має твердий намір їх зберегти. Каже, коли зачиняється храм, то переховує їх у тільки йому одному відомому місці.
Ангел зі стріхи До речі, у костелі ще багато дивовижного. І чи не найбільше — що він повернувся до життя. Отець Ігор розповідає, що відновлювати храм почали тільки у 1999 році, він же служить тут десятий рік. «Коли правив першу службу, — пригадує, — то було тільки четверо людей — моя мама, брат, дружина та ще одна стороння людина. І над нами літали голуби. А зараз храм має велику громаду, при ньому працює недільна школа для дітей і молоді. А діти — це головне, коли є діти — тоді храм має майбутнє». Священик підводить до стіни. На ній, хоча й не дуже чітко, видно образ. То святий Вінсент де Поль, пояснює отець, засновник служби «Карітас», його іменем і був названий монастир, що біля костелу. «Коли ми прийшли сюди, то на стіні була лише сіра пляма, а з роками зображення стало відновлюватися», — посміхається отець Ігор. Під кінець розмови священик відкриває ще одну таємницю. Виявляється, тиждень після повернення мощей йому принесли скульптуру Пінзеля — ангела, який колись прикрашав сповідальницю. Один із прихожан знайшов його на стриху. Ангела священик не дуже хоче показувати, та все ж вмовляємо. Виносить дерев’яну фігурку — не віриться, що це справді Пінзель, роботи якого зараз на вагу золота. Отець Ігор просить не фотографувати, та й каже, що виставляти фігурку поки що не буде. Має страх, що знайдуться люди, для яких цінність ангела виміряється тільки грошима. Нині ж отець Ігор Ковбасюк тішиться поверненими святинями і має їх за добрий знак, що у цих стінах є Боже благословення. А ще мріє, що цей храм колись таки відновиться у своїй первинній величі та красі — перші кроки до цього вже зроблені. Євгенія Ступ'як |
