Дивізія «Галичина» була утворена в складі німецької армії, а саме як підрозділ військ СС. Через цей факт дивізія неоднозначно сприймається в українському суспільстві, а особливо в Росії чи Польщі, і навколо цього епізоду вітчизняної історії точиться багато суперечок. Нечасто хтось дає цьому формуванню об’єктивну оцінку. З одного боку дивізійників через службу в німецькій армії називають колаборантами, зрадниками та військовими злочинцями, а з іншого – сприймають як національних героїв, які боролись за самостійність України і відбудову її державності.

Питання про колаборацію (співпрацю) українців із нацистами та, зокрема, причетність їх до Голокосту є одним з найскладніших в історії України. Але його, на думку відомого львівського історика Я. Грицака, «не вдасться розв’язати простою відповіддю «так» чи «ні». Українці і співпрацювали з нацистською владою – особливо на самих початках окупації, і боролися проти неї». Зрештою, колабораціонізм був у кожній без винятку країні, окупованій Німеччиною під час Другої світової війни.

Навесні 1943 р., після катастрофічної поразки німців у Сталінградській битві (17.07.1942 – 02.02.1943), нацистська влада відмовилася від своєї амбітної ідеї розв’язати “східну проблему” тільки “пролиттям німецької крові”. Війна набула затяжного характеру – Третьому Рейху не вистачало вояків. І тому для боротьби з ворогами почали залучати народи “неарійського походження”, створюючи у складі СС дивізії з представників французької, іспанської, російської, татарської і інших національностей. Тут також спрацьовував відомий принцип divide et impera (“розділяй і володарюй”): використовуючи міжнаціональні, ідеологічні і релігійні конфлікти, німці нацьковували один на одного народи, що підлягали знищенню. Слово «ваффен» в перекладі означало «зброя» або «військо» і додавалось до військових (фронтових) частин СС. Саме ж CC, або рунічним письмом «↯↯» (скорочення від нім. Schutzstaffel – «захисні загони»), було військово-поліцейською організацією Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Утворена ця організація 4 квітня 1925 року як захисні загони партії А. Гітлера (нім. Schutzstaffel der NSDAP). У період від 4 липня 1934 р. до 8 травня 1945 СС існувала як окрема парамілітарна організація у складі збройних сил Німеччини.

Після невтішних для німців подій на фронті у березні 1943 р. губернатор Дистрикту «Галичина», бригадефюрер СС Отто Вехтер, який лояльно ставився до українців, налагодив співробітництво з Українським Центральним Комітетом Володимира Кубійовича і попросив підтримки у формуванні поліційного полку «Галичина». Генріх Гіммлер, керівний політичний та військовий діяч нацистської Німеччини, рейхсфюрер СС, підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. На позитивне рішення УЦК великий вплив мав досвід визвольних змагань 1917-1920 рр., який свідчив, що без добре підготовленої професійної армії неможливо створити самостійну державу. Незважаючи на велику імовірність поразки Німеччини, вони вирішили, що у хаосі тих подій краще мати регулярні підготовлені українські збройні сили. Створену у Львові з цією метою Військову Управу очолив німець родом з Галичини Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить знана в Західній Україні. Проте повноваження Управи були малозначущі, і навіть ті поради, які вона давала німцям, залишалися здебільшого без уваги.

Володимир Кубійович так згадує причини та мотиви створення дивізії: «Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі: 1) ми включені в боротьбу з большевизмом не як безіменні, 2) ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на европейську, на світову, 3) ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав’язок армії, 4) це може бути точка виходу для дальших планів, 5) лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді. Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесности. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».

У ході переговорів з Отто Вехтером представники української сторони висували такі вимоги: дивізія мала бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що б відображалося у назві, зовнішніх атрибутах і у командному складі; дивізія мала формуватися у складі Вермахту, оскільки підрозділи «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських солдатів; моторизація дивізії такою мірою, щоб вона мала всі види зброї, включаючи танки; дивізія в цілому та її окремі частини не могли використовуватися проти власного народу.

Лише невелика частина цих вимог була виконана. За рішенням Гіммлера, дивізія не мала права бути названою «українська», і, щоб не дратувати А. Гітлера, вона повинна зватися «галицькою» та складатися з жителів тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан». Державний герб України – «тризуб» – був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі вищі командні пости у дивізії передавалися до рук німців. Так у 1943 р. і виникла 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина».

Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, які проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники і з інших регіонів, наприклад, з Волині, і навіть полонені червоноармійці. 11 липня у Станиславові та 18 липня 1943 року у Львові відбувся парад рекрутів до дивізії СС «Галичина». На них виступав з промовою губернатор Галичини, доктор Вехтер. Цивільне населення здебільшого вітало добровольців. Після параду вони виїжджали потягами на вишкіл.

Як же проходило свято стрілецької дивізії «Галичина» у Станиславові 11 липня? Про це можемо почерпнути інформацію зі статті «Ми готові до боротьби. Величаве свято СС. Стрілецької Дивізії Галичина у Станиславові», надрукованої у газеті «Станиславівське слово» за 18 липня 1943 р.: «Мимо несприятливої погоди свято пройшло незвичайно величаво, поважно і гідно. В цьому святі взяло участь біля 20 тисяч зорганізованого громадянства: комбатанти, добровольці, міське і сільське населення округи і школи. На святі взяли участь десятники боротьби за урожай, а врешті Українська Служба Батьківщині. Ціле місто було багато прибране українськими й німецькими прапорами, німецькими державними гербами, головно відзнакою Дивізії – галицьким левом. Дуже гарно був прибраний дім УОК, Міської Бібліотеки, трибуна на площі А. Гітлера (тепер Вічевий майдан – ред.), трибуна на спортовім майдані за парком, трибуна перед Окружним Староством, а врешті багато приватних і державних будинків у місті. Вулиці, куди переходив похід, доми були прибрані прапорами, килимами, портретами А. Гітлера, тризубами, галицькими левами та повінню зелені. …Все місто своїми прикрасами набрало святочного вигляду, а напливаюче зі всіх сторін до міста громадянство – організованими лавами, відділами кінноти, а то й неорганізованої публіки, і все це заповідало велич свята, як то Станиславівщина святкує покликання до життя своєї збройної сили, що має стати до боротьби зі своїм одвічним ворогом… Вид струнких лав добровольців і комбатантів, які маширували головними вулицями міста, непроглядні лави організованого селянства – мужчин, жінок, які репрезентували те запілля Дивізії, яке своєю працею допомагає громити азійську навалу на Европу…»

Василь Яшан, службовець та очевидець подій, згадує в своїй книзі «Стрілецька Дивізія “Галичина” і Станиславівська Округа в роках 1943-1944» деталі: «В неділю, дня 11 липня 1943 р., в дощову погоду відбулось у Станиславові на грищі Каси Ощадности Свято Дивізії. В годині 11-ій з’явився губернатор д-р Отто Вехтер, якого при вході привітав голова УОК проф. Микола Лепкий хлібом і сіллю, що їх подали три жінки. На площі Службу Божу в асисті численного духовенства відслужив кир Іван Лятишевський, єпископ-помічник. По службі Божій почав формуватися уже під дощем похід. В поході ішли комбатанти, добровольці до Дивізії й Українська Служба Батьківщині (так називалася примусова праця в т. зв. частинах бавдінсту), а також відділ кінноти з довколишніх сіл. Похід затримався в середмісті, на площі біля пошти. Тут долучилися ще жінки і дівчата. О годині 13, 15 хвилин з приготовленої трибуни, виголошено промови… Німецькі промови перекладалися на українську мову. Як перестав дощ, учасники паради пішли походом вулицями Губернаторською, Коновальця, а біля двірця знову завернули на Губернаторську. Перед будинком окружного староства (будинок колишньої Дирекції залізниць – ред.) від години 3-ої по полудні – губ. Вехтер в оточенні німецьких і українських представників приймав дефіляду. Перейшли ряди комбатантів, прийнятих до Дивізії добровольців, хлопці з будівельної служби, чоловіки, жінки і дівчата в народних одягах, а на кінці кіннота. Всі в дощі помокли і померзли, але йшли бадьоро, хоч похід тривав понад годину».

Створення дивізії СС «Галичина» було насправді не бажанням підтримки нацистської політики, а свідомою дією закласти професійний фундамент української регулярної армії, яка б стояла на сторожі української державності. Зараз, після російської агресії на сході України, важко не погодитись із логікою їхнього тодішнього мислення. У квітні 1945 р. цей підрозділ перейменували на Першу українську дивізію Української Національної Армії. Вони потрапили в британський полон, перебували в таборах поблизу Ріміні та Беллярії (Італія), а згодом розселились у Великобританії та Канаді. Більшості дивізійників вдалося вижити.

Петро ГАВРИЛИШИН, Роман ЧОРНЕНЬКИЙ