З приходом у Галичину перших совєтів для родини Мельників із села Гринівців на Тлумаччині почалася тернова життєва дорога. Навесні 1940 р. заарештували батька родини — члена ОУН Марка Мельника. Він проводив націоналістичну роботу і мав тісні зв’язки з тлумацьким адвокатом депутатом польського сейму І. Макухою та полковником Андрієм Мельником, який нелегально перебував у маєтку Андрея Шептицького. Зі своїм братом Михайлом Мельником Марко 1939 р. брав участь в обороні столиці Закарпатської України — м. Хуста. Енкаведисти зробили обшук у господарстві і знайшли незаконну в той час літературу — історію України М. Грушевського, Дорошенка, історію січових стрільців Яворницького та синьо-жовтий прапор. М. Мельник пройшов через тюрми Станіслава, Львова, Москви. Серед інших арештантів був завезений до Комі, де будував залізницю з Печори до Воркути. Син Йосип після арешту батька теж став на тернисту дорогу підпілля — був членом молодіжної ОУН «Юнацтво» та надрайонової військової референтури «Вістун», яку очолював його стрийко — Михайло Мельник—«Дятел» (молодший брат Марка). Сюди належали чотири адміністративні райони. До цієї групи належало 25 чоловік, у тому числі брати Мельники. Група здобувала зброю та ресурси для поповнення сотень УПА. Восени 1944 р. за підтримки сотні «Чорного» група референта Михайла Мельника зробила сміливий напад на тлумацьку тюрму та гарнізон НКВД. Було звільнено арештантів, добуто зброю в бою, після чого під покровом ночі повстанці відступили в колинецький ліс. На початку 1945-го ця ж група на мості між Гринівцями та Колінцями зліквідувала машину з 20 енкаведистами разом із заступником начальника НКВД. Тож за Михайлом Мельником енкаведисти полювали і вдень і вночі. Повернувшись із заслання, Йосип уже не застав у живих трьох своїх братів: вони потрапили в пастку, підготовлену зрадником іваном Василюком (Метрусь). Енкаведисти розстріляли їх впритул автоматами і звезли до сільради. Та члени місцевої боївки викрали їх тіла і поховали в братській могилі на цвинтарній горі. Згодом усю родину братів Мельників з маленькими дітьми на руках енкаведисти вивезли до Сибіру, і там вони провели понад 15 років. Трагічна доля випала і шваррові Марка Мельника — Петрові Водославському із села Колінців, який працював ветлікарем у Галичі. Його арештувало НКВД в червні 1940 р. При відступі совєти по-звірячому вбили його у станіславській в’язниці. Серед сотні інших трупів був опізнаний у «Дем‘яновому Лазі». Його дружина, за національністю чешка, родом із Праги, була теж арештована. Подальша її доля невідома. Повернувшись із Караганди, Йосип Мельник працював на цегельному заводі в Калуші. Через рік підготував документи для вступу до Ленінградської лісотехнічної академії (у Львові йому було відмовлено). З третього курсу перевівся у Львівський лісотехнічний інститут. Після закінчення працював за спеціальністю на лісових підприємствах Івано-Франківщини. В 1991 р. обраний депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання. Тут працював у комісії з охорони довкілля. Комісію на той час очолював великий захисник природи Роман Захарія. Разом вони створили громадську екологічну організацію «За виживання», яку досі очолює Йосип Мельник. Також був обраний головою громадсько-політичної організації ОУН. Останній із когорти Мельників — борців за волю України не належав до Компартії, комуністичний режим він вважав фашизмом і до 1990 року балансував між виживанням та проваллям. Недавно Йосип Маркович відзначив свій поважний ювілейний день народження, з чим його щиро вітаємо. Уляна ТИХА, Орест МЕЛЬНИК
| 
