Субота, 2019-10-19, 1:21 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Лютий 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
 
Архів новин
Головна » 2019 » Лютий » 28 » Той, хто будував Львів
7:40 PM
Той, хто будував Львів

2019-ий рік оголошено Роком Івана Левинського. Вісімнадцять інституцій Львова проведуть заходи, присвячені видатному архітектору. Водночас Іван Левинський (1851-1918), якого називають будівничим Львова, був не лише архітектором, а й урбаністом, девелопером, промисловцем, громадським діячем, професором, філантропом та фантастично успішним бізнесменом.

Якою була ця легендарна особа в історії Львова, чий підпис є на планах багатьох будинків, розповів «Z» багаторічний дослідник життя та творчості Івана Левинського, науковий куратор подій Року Івана Левинського, доцент кафедри нової та новітньої історії УКУ Ігор Жук.

 

Геніальний підприємець

Народжений у Долині, випускник Львівської політехніки (тоді ще Технічної академії) Іван Левинський працював у Львові в особливий час – коли місто активно росло, розвивалось, будувалось. Якщо 1869 року Львів мав 87 тис. городян, то у 1890 р. – 119 тис., а 1910 – більш як 195 тис. Таке стрімке зростання населення спричинило справжній бум у житловому будівництві, а разом з цим сприяло побудові нових важливих громадських об’єктів.

У час, коли у Львові активно працювали десятки архітекторів-будівничих, найяскравішим у цій спільноті вдалось стати саме молодому Івану Левинському. Передусім тому, що зумів вийти далеко за межі ординарного будівельного підприємництва і став найкреативнішим серед них.

У документі, датованому 28 вересня 1881 р., записано: «Маґістрат кор. стол. міста Львова надає... пану Янові Левинському у віці 30 років, народженому в Долині,... який мешкає у Львові під No 6 вул. Личаківська, промислову концесію на будівничого у Львові…». Відтоді він мав право не лише проектувати, а й мати власну будівельну фірму.

Вражає, але наприкінці 1890-х років – у перші роки ХХ ст. одночасно Іван Левинський відповідає за будівництво оперного театру, готелю «Жорж», пасажу Міколяша, комплексу єврейського шпиталю, комплексу нового двірця.

Йому довіряють найбільші проекти у період наймасштабнішої в історії розбудови Львова. Його основні переваги – вміння будувати швидко, дешево, добре і якісно.

За словами Андрія Корнеллі – одного із засновників Українського технічного товариства, який близько знав Левинського, – його постать «можна поставити в ряді геніяльних творців великого промислу, яких приміри бачимо лише серед висококультурних та могутніх народів Німеччини, Англії та Америки. [ ... ] В анальогічних умовах та на ґрунті власної держави проф. Іван Левинський станув би побіч таких потентатів, як Морґан, Рокфеллєр, Форді ін.»

Вирішальну роль в біографії Івана Левинського як підприємця мала його співпраця з професором Юліаном Захарієвичем. Молодий архітектор був спершу його учнем в Політехніці, а згодом, з кінця 1880-х років і до 1898 року (року смерті Захарієвича), – партнером. В тандемі вони задумали і великою мірою втілили в життя ідею розбудови нового району Львова – Кастелівки. Тут роль партнерства є чи не вирішальною: оскільки купувати землю довелось за кредитні гроші, без співпраці з проф. Захарієвичем, який мав у місті потужні впливи та зв’язки, Левинському навряд чи би це вдалось.

Під проект скупили на південно-західній околиці міста чималу територію – комплекс ділянок уздовж теперішньої вулиці Котляревського, та почали створення зразкової колонії однородинних осель. За задумом, там не мало бути жодних комерційних кам’яниць, лише приватні родинні вілли.

Феноменально, але у час співпраці з Захарієвичем Іван Левинський налагодив практично замкнутий цикл виробництва. Його фірма продає клієнтам ділянки під забудову, проектне бюро опрацьовує плани, його фабрика постачає необхідні матеріали і свої ж будівельники та інші фахівці виконують усі роботи. За такою ж схемою у Львові поставали десятки будинків щорічно, і не лише на Кастелівці.

Купити на фабриці Левинського, яку він заснував ще 1885 року і стрімко розвивав, можна було все: цеглу, цементні і бетонні вироби, дахівки, кахлі, підлогові й настінні плитки, будівельну і художню майоліку. У нього також були майстерні для виробу залізних конструкцій будівельних й артистичних, лакерувальні майстерні тощо.

На жаль, парнерам вдалось лише частково втілити плани із забудови Кастелівки. І до сьогодні збереглось не усе – за останні роки район дуже знищений перебудовами і добудовами.

 

Несподівана коханка

«Будівничі грають в карти, прикладаються до чарки, мають полюбовниць. А в мене єдина коханка – це кераміка», – так пояснював своє ставлення до кераміки Іван Левинський.

У відомого архітектора справді була особлива любов до керамічних елементів. Якщо на фасадах львівських будинків є такі, практично з певністю їх можна записати до спадку будівничого. Такі вкраплення були доволі різні за стилем – залежали від будівлі і від модних тенденцій: вони пройшли певну еволюцію від насичених кольорів у період неоромантизму до блідих тонів сецесії.

Очевидно, заразився Левинський цією любов’ю від свого парнера – Юліана Захарієвича. Саме професор був великим поціновувачем кераміки, колекціонував її. Він також ініціював створення керамічної дослідної станції, сам проектував кераміку, мав ідею закласти гончарну школу як осередок художнього промислу і артистичного ремісництва.

 

Як будувався оперний

Говорячи про Івана Левинського, не можна не згадати про львівську оперу. Попри те, що він не був архітектором найбільшої пам'ятки архітектури Львова доби історизму, а нині символу міста, саме Левинський відповідав за її спорудження.

Будівництво тривало з 1897 по 1900 рік. Це був найбільший із будівельних підрядів Левинського. Преса – Czasopismo Techniczne – подає таку інформацію: «Роботи при новому театрі у Львові міська рада доручила: п. Іванові Левинському [Janowi Lewińskiemu] роботи земляні, бетонні й мулярські коштом 240679 зол., цьому ж підприємцеві роботи каменярські коштом 42349 зол.».

Проект став чималим випробуванням для підприємця, адже, зважаючи на вагу та складність об’єкта, усі роботи мали бути максимально якісно виконані. Аби перейняти європейський досвід, перед початком цього будівництва Іван Левинський разом з молодшим партнером Юзефом Сосновським навіть здійснює поїздку за кордон. Будівництво опери також сприяло прискореному розвиту відділу штучного каменю на фабриці, адже театр треба було забезпечити скульптурними деталями.

Іван Левинський пішов на поважні ризики, взявши на себе кураторство проектів, що були інвестиціями українських інституцій. Власне свою «руськість» відомий архітектор ніколи не приховує, хоча і має добрі стосунки з колегами-поляками.

Вже в перших роках ХХ століття на дискусії про творчість Левинського впливає чинник національного питання. Преса робить акцент на щораз масштабніших архітектурно-будівельних проектах, які він у цей час курував та виконував на замовлення українських клієнтів. Серед перших будівель, споруджених Левинським для українських інституцій, був скромний павільйон “руських” товариств на крайовій виставці 1894 р. Пізніші будинки, виконані його фірмою у першому десятилітті ХХ ст. – кам’яниця страхової компанії “Дністер” (вул. Руська, 20), чи бурса педагогічного товариства (Генерала Чупринки, 103) – вже свідчили про поважне зростання можливостей українських інвесторів та про поступовий розвиток процесу “українізації” міського простору Львова.

Переломний момент його кар’єри – взяття під опіку ідеї будівництва у Львові українського театру. Надихнувшись прикладом чехів у Празі, українська громада викупила 1903 року ділянку під його спорудження на території нинішньої площі Шашкевича. Гроші збирались звідусіль, однак після 1910 року справа з реалізацією проекту театру, на жаль, зупинилась.

У роки Першої світової війни Іван Левинський був депортований росіянами як заручник на схід і тривалий час перебував у Києві. Повернувшись до Львова у 1918 році, він важко сприйняв поразку ЗУНР. Через те, що у 1919 році відмовився присягнути на вірність Польській державі та декларував свою українськість, у травні його виганяють з роботи в Політехніці. Незабаром він занедужав і 4 липня помер.

Будівля українського театру, як і низка інших, врешті збереглась тільки на кресленнях. На папері залишився цілий Львів, якого Левинський так і не побудував, – великий, амбітний, модерний.

Мирослава Іваник


Переглядів: 41 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019