«Тут спочивають упавші за українську волю». З історії стрілецької могили на Чубатій Горі - 21 Червня 2015 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація
Неділя, 2016-12-04, 6:16 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Червень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
 
Архів новин
Головна » 2015 » Червень » 21 » «Тут спочивають упавші за українську волю». З історії стрілецької могили на Чубатій Горі
7:21 PM
«Тут спочивають упавші за українську волю». З історії стрілецької могили на Чубатій Горі

Після успішних боїв на г. Маківці австрійська армія, до якої входив Легіон УСС, протягом червня 1915 р. продовжила наступ на позиції російських військ у напрямі Галича. Неподалік від сіл Викторова і Сільця, близьких до лінії зіткнення, січові стрільці вели позиційні бої у місцевих лісах. Після двотижневого протистояння січовики змусили російське військо відступити. 28 червня 1915 р. Галич зайняли загони поручника О. Левицького і сотника Д. Вітовського. 
У вересні 1915 р. на узліссі, поблизу автодороги Галич–—Станиславів, котра сходиться з викторівською дорогою, побратими разом із сільськими громадами Викторова і Сільця висипали загиблим воякам УСС високу могилу. Вона мала вигляд трапеції, була три метри завдовжки й заввишки понад два метри. Над нею здіймався масивний чотириметровий дубовий хрест, на табличці якого був напис: «Тут спочивають Українські Січові Стрільцї — вістун Данилюк і инші, упавші в бою за українську волю 17.VI.1915». Перед могилою горіли три свічки, вказуючи на те, що тут поховано трьох стрільців.
Як бачимо, крім прізвища Данилюка, біографічних даних про інших загиблих не вказано. В історичних документах ім’я цього стрільця зафіксовано як Василь. Але в архівних документах такого імені не виявлено. Зате є іван  Данилюк, дата смерті якого не вказана. Тому ми можемо тільки здогадуватися, чому на епітафії не написали повністю їхні імена і дату смерті. Вірогідно, що такої інформації вони не мали і їм, очевидно, не були відомі прізвища двох інших загиблих стрільців. Ймовірно, підрозділ, в якому служили стрільці, пішов у наступ, а висипанням могили займалися бійці УСС із чети, якою командував підхорунжий М. Венгжин.
Отже, восени 1915 у спільній могилі були поховані: 
Гасюк Василь (1899, с. Яворів Косівського повіту, тепер Косівського р-ну — 15.06.1915) — рільник, з 2 березня 1915 р. — боєць Легіону УСС. із 6 квітня брав участь у боях за г. Маківку та м. Болехів; Дригалюк іван (1895, с. Ясенів Горішній Косівського повіту, тепер Верхній Ясенів Верховинського р-ну —  9.06.1915) — рільник, з 23 березня 1915 р. — боєць 7-ї сотні 2-го куреня Легіону УСС. із 6 квітня брав участь у боях за г. Маківку та м. Болехів. Данилюк іван (1894, с. Прокурава Косівського повіту, тепер Косівського р-ну — 17.06.1915)  — рільник, стрілець 4-ї сотні УСС.
Всі вони родом з Гуцульщини, служили в Легіоні УСС і загинули під час виконання обов’язків розвідки і зв’язку. Крім цієї могили, на сілецьких полях навпроти викторівського лісу були ще два одиничні поховання вояків УСС, які могли загинути або раніше, або пізніше, оскільки бої на цій лінії зіткнення відбувалися також і в 1914-му, і в 1916 рр. 
Так усі могили простояли до кінця 20-х років. У 1928 р. до Станиславівської філії Товариства охорони воєнних могил надійшло повідомлення про те, що на викторівських землях без належного догляду перебувають 15 могил УСС. Керував філією громадсько-культурний діяч парох Тязева (1904-1913) і Ямниці (1913-1944) о. Юстин Гірняк. За спробу спорудження пам’ятника на могилі без дозволу воєводства йому загрожував штраф 500 злотих або місячний арешт. Перевіривши інформацію, о. Ю. Гірняк сповістив про існування чотирьох могил. Хоч насправді могил було лише три. Тоді й прийняли рішення висипати січовим стрільцям спільну братську могилу і встановити на ній пам’ятник. У 1929 р. на зібрані кошти виготовили проект пам’ятника, а навесні 1930 р. до воєводства внесли прохання про дозвіл на його будівництво. Тривалий час відповіді не надходило, тому організаційний комітет вирішив звозити будівельний матеріал на Чубату Гору навпроти дороги, що веде до Духової криниці, на ділянку землі, яку для громадської справи подарував житель с. Сільця Петро Сеньків. За спорудження могили взялися жителі довколишніх сіл — Викторова, Сільця, Тязева й Ямниці. Селяни викопали яму завглибшки з три метри, зробили широку дубову домовину, склали в ній прах стрільців з усіх могил та залили домовину бетонним розчином. Із колишніх бійців УСС і УГА була сформована варта, яка дві ночі охороняла поховання від можливого руйнування з боку мазурів, що проживали неподалік від могили. 
Згідно із задумом, пам’ятник на могилі мав мати вигляд шестиметрової зрізаної піраміди у плані квадрата зі сторонами завдовжки 10 м, увінчаної десятиметровим хрестом, до якого б вели бетонні сходи. Однак втілити в життя задумане тоді не вдалося. Польська влада, яка раніше ніяк не реагувала на проведення робіт, заборонила будівництво. Причиною послужило те, що напередодні нового 1931 р. автомашина воєводи, який повертався вночі з Бурштина додому, не вписалася у поворот і врізалася у насип із гравієм. Цей інцидент призвів до того, що повітовий уряд конфіскував весь будівельний матеріал і наказав селянам порозвозити його по довколишніх лісах. Більше того, воєводство не затвердило проект пам’ятника і планувало провести заново ексгумацію з метою перенесення праху стрільців на цвинтар у с. Сілець. Але цього не сталося, позаяк могила вже була висипана і на ній встановили хрест. 
Недільного зимового ранку 1931 р. стрілецьку могилу було освячено. Незважаючи на дошкульний мороз, на Чубату Гору зійшлося безліч українців з довколишніх сіл. Поляки прискіпливо стежили за порядком. Отець Гірняк відправив панахиду, з патріотичною промовою виступив відомий публіцист і педагог Н. Даниш. 
Так могила височіла декілька років і згодом розсунулася. Українці не хотіли її відновлювати, бо поляки могли зрівняти могилу із землею і познущатися над пам’яттю січових стрільців. Тільки для локалізації поховання висадили п’ять грабів, за кількістю похованих у ній вояків. 
У 1942 р., під час німецької окупації, могилу відновили. Молодь з довколишніх сіл заново висипала земляний курган, увінчавши його високим березовим хрестом. Того ж року на Зелені свята відбувся велелюдний похід до могили. Крім дорослих, у ньому взяли участь учні місцевих шкіл, які поклали до її підніжжя численні вінки, сплетені із зеленого жита і дубових листочків. 
Радянський період залишив в історії могили свій негативний слід, за яким настали довгі роки її забуття і запустіння. Після війни могилу із землею зрівняли новітні «визволителі», які втоптали хрест у землю. Під час розширення шосе в 1985 р. уродженець с. Ямниці начальник дільниці з ремонту та експлуатації автодоріг республіканського значення Микола Катамай (1925—2008) відмовився прокладати через могилу автодорогу і зрізати граби. Завдяки цьому пам’ятне місце збереглося до нашого часу. 
Відродження стрілецької слави почалося з відродження України. Восени 1989 р. з ініціативи ігоря Бибика курган відновлювала викторівська громада, до якої приєдналися жителі Сільця. Вони висипали конусоподібний земляний насип та встановили березовий хрест, який згодом замінили на металевий. 1 жовтня 1989 р. біля могили відбувся численний мітинг з участю жителів з навколишніх сіл та гостей з Івано-Франківська й Галича, на якому вперше за багато років забуття було піднято синьо-жовті знамена. Наступного року тут промовляв син генерала УПА «Чупринки» Юрій Шухевич. З цього часу на Зелені свята похід до могили став традиційним.

Мирослава ОЛЙНИК.
Старший науковий редактор НРВ «Звід пам’яток».


Переглядів: 151 | Додав: Dnister
Пошук на сторінці
 
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 

Наші друзі



Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 14. Автор, збір і систематизація матеріалів - мгр. історії А.Чемеринський. 
Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації історії рідного краю
Copyright MyCorp © 2016