Писанка – неодмінний атрибут Великоднього кошика. Напередодні свята Пасхи в Національному заповіднику «Давній Галич» відбувся майстер-клас із виготовлення писанок, який провели керівники гуртків Галицької малої академії народних ремесел Зоряна Кружинська, Тетяна Савчук, Марія Онофришин. Працівники заповідника вчилися правильно розмальовувати писанки. Дехто вперше в житті спробував це ремесло і по-дитячому тішився, коли тримав у руках власноруч розмальоване Великоднє яйце. Як підкреслили майстрині, перед тим, як сідати створювати писанку, треба помолитися, а ще необхідною умовою роботи є гарний настрій. До Великодніх свят у Картинній галереї розгорнута також тематична книжково-ілюстративна виставка «Радіймо всі – ця радість із небес. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», яку підготували бібліотекар Національного заповідника «Давній Галич» Любов Ониськів та працівники Галицької ЦБ Галина Петраш і Людмила Кузів. За технікою виконання писанки поділяються на «крапанки» – яйця, вкриті кольоровими плямами на тлі іншого кольору; власне писанки – розписані за допомогою воску різними декоративними орнаментами; «мальованки» – розмальовані пензлем; «крашанки» – забарвлені лише одним тоном і «скробанки», або ж «дряпанки». Найпоширенішим є восковий метод декорування яйця. Для цього слід взяти сире (або видуте) яйце, обезжирити його в оцтовому розчині (1 столова ложка оцту на склянку води), простим олівцем нанести малюнок. Народна традиція надавала зображенням символічного значення. До найбільш популярних традиційних мотивів розпису писанок належать образ Великої Богині (жінки-праматері), солярні знаки (у вигляді розеток, зірочок, свастики, малюнків сонця і зірок, також «крутороги» і «павучки»), «сосенки» (символ вічнозеленої рослини, що плететься по землі, або ж «небесного змія», що запліднював яйце), вербова гілочка, дубовий листочок (символи жіночого і чоловічого начала). Серед геометричних орнаментів найпопулярнішим є своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги – «безконечник» (український меандр). Для розписування воском потрібні писачок – маленька бляшана конусоподібна трубочка, закріплена на дерев'яному держачку, бджолиний віск, свічка, харчові барвники. У писачок кидають крихти натертого бджолиного воску, розтоплюють у полум’ї свічки і виконують рисунок на поверхні яйця. Він залишиться білим. Далі яйце забарвлюють жовтою фарбою і наносять на нього ті елементи розпису, що повинні бути жовтого кольору. Опісля настає черга червоної барви (за кожним разом інтенсивність фарби наростає аж до найтемнішої). Потім на цьому тлі виписуються ті деталі орнаменту, що повинні бути червоними і т.д. Це техніка нанесення «теплих» (однієї гами) барв. Для нанесення додаткових «холодних» (синіх чи зелених) усувають зайву фарбу з місць, призначених під розпис «холодними», і протравлюють шкаралупу у воді з оцтом чи капустяною кислотою. Після цього продовжується робота. Віск знімають серветкою, попередньо потримавши яйце над свічкою. Готову писанку протирають олією. Фарби для писанкарства можна купити або приготувати за традиційними рецептами з коріння чи кори різних дерев та кущів, цибулиння тощо. Колись із писанками виконувались дії в магічних ритуалах. Так, на весняного Юра (6 травня) для забезпечення доброго врожаю писанки котили по зеленому збіжжі й закопували в землю. Дівчата Великоднього ранку вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні вироби, аби прибували сила й краса, а шкіра на личку була гладенька, як на яєчку. Шкаралупу з-під свячених яєць кидали у воду, що тече, аби задобрити пращурів і щоб у них («на тому світі») також настало свято (на Великдень). Свячені писанки були оберегом житла від природних стихій, а для людей і тварин – від «лихого ока». Писанки використовувалися і в народній медицині. Вони були елементом забави для дітей і молоді. Традиція писанкарства є однією з найдавніших і найстійкіших на всіх етнічних українських землях. Вона добре прижилась також всюди, де живуть українці. Любов Бойко |
