Середа, 2019-09-18, 8:51 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
 
Архів новин
Головна » 2015 » Січень » 12 » Василь Андрусяк – командир УПА "Чорного лісу"
1:46 PM
Василь Андрусяк – командир УПА "Чорного лісу"

Один із легендарних командирів УПА Василь Андрусяк народився 100 років тому, 11 січня 1915 року. Він командував повстанцями Теренового відтинку №22 "Чорний Ліс", який діяв переважно на території Станіславської (тепер Івано-Франківської) області.
Народився Василь у місті Снятині в родині Василя та Євдокії Андрусяків. У 1925–1933 роках навчався у Снятинській гімназії. Ще в гімназії брав участь у діяльності "Пласту", "Просвіти", осередку Юнацтва ОУН. У 1933 році напередодні дня Польської конституції 3 травня В.Андрусяк з товаришами зірвали на будівлі пошти у Снятині польський прапор і повішали синьо-жовтий. За цей чин їх заарештувала поліція, і Василь опинився у коломийській в’язниці. Через кілька місяців його випустили, але позбавили можливості закінчити гімназію.
В.Андрусяк влаштувався писарем до адвокатського бюра у Снятині. Продовжував громадську та політичну діяльність, очолив повітове товариство «Сокіл», а 1936 року став повітовим провідником ОУН (псевдо «Чорний»).
На Шевченківські роковини 9 березня 1937 року познайомився в Народному домі Коломиї з Євгенією Гуцуляк, яка 1945 року стала його дружиною. Не раз Андрусяка арештовувала польська поліція. А з приходом «совітів» уже 5 жовтня 1939 року він був заарештований енкаведистами. Його протримали в тюрмі 3 місяці, але відпустили, не знайшовши доказів "антирадянської діяльності".
У 1940-му почав відновлювати на Покутті мережу ОУН, одночасно вступивши до Коломийського педагогічного училища. На початку 1941 року Андрусяка знову заарештували, але йому вдалося втекти. Оселився в селі Зеленого Жабївського (тепер Верховинського) району, але під загрозою арешту перейшов до окупованого угорцями Закарпаття. Там його заарештувала угорська поліція,  виникла загроза депортації до СРСР. Андрусяк мусив тікати з мадярської тюрми. Невдовзі опинився у Відні.
Тим часом енкаведисти поквиталися з його родиною. У Снятині заарештували брата Олександра, якого розстріляли у Станиславівській тюрмі. Дружину брата з дітьми, батьків Василя та його сестру Марію вислали до Сибіру.
У цей час Андрусяк вступив до створеного за ініціативою ОУН і за допомогою німецького війська батальйону "Ролянд", де став чотовим, відтак – хорунжим. Влітку 1941-го батальйон брав участь у боях з більшовицькою армією. Але, коли німці не визнали Акт відновлення державності України, проголошений у Львові 30 червня 1941 року й розпочали арешти членів ОУН, Василь утік із "Ролянду" й повернувся на Покуття.
Перейшов у підпілля й очолив Коломийський окружний провід ОУН. Андрусяк (псевдо «Різьбар») започаткував створення українських збройних відділів у своєму регіоні й у 1943 році став членом Станиславівського обласного військового штабу ОУН. В липні того ж року він створив відділ особливого призначення, згодом реорганізований у сотню УПА «Змії».
Влітку 1943 року в Галичині почали створювати Українську Народну Самооборону (УНС), яка мала боронити українців від польських боївок, радянських партизанів і німецьких карателів. У 1944-му УНС реорганізували й об’єднали з волинськими повстанцями в єдину Українську Повстанську Армію (УПА).
Василь Андрусяк (псевда «Грегіт», «Коваль», «Різун») очолив курінь УПА «Скажені», а у 1945–1946 роках – тактичний відтинок УПА «Чорний Ліс». Назвали це з’єднання УПА на згадку про великий лісовий масив «Чорний ліс» у межиріччі Лімниці та Бистриці (на схід від Станиславова). Командир "Різун" співпрацював з Карпатським крайовим проводом ОУН Ярославом Мельником (псевдо «Роберт»).
Галичина належала до Групи УПА-Захід, яка складалася з 8 воєнних округ: «Башта» (м. Львів і Розточчя), «Буг» (решта Львівської області), «Лисоня» (Тернопілля), «Говерля» (Станиславівщина),  «Маківка» (тодішня Дрогобицька область), «Сян» (Закерзоння), «Сучава» (Буковина), «Срібна» (Закарпаття). Дві останні округи так і не були повністю організовані, і фактично належали до воєнної округи №4 "Говерля".
До ВО-4 "Говерля", якою командував Микола Твердохліб ("Грім"), входив 22-й Станиславівський тактичний відтинок «Чорний ліс». Під командою Василя Андусяка перебували у 1944–1945 роках 6 куренів УПА.
"Улюблений командир Різун був завжди рішучий і зрівноважений. У боях ніколи не можна було пізнати, що він не вірить у свої сили. Він своєю відвагою та очайдушністю завжди був перший там, де був найзапекліший бій. У боях своєю відвагою доказував чудес. Стрілецтво вірило, що хоч би ворог був тричі сильніший, але коли з ними є командир Різун, то перемога мусить бути за повстанцями... Бажав і докладав усіх зусиль, щоб його військо було найкраще бойово та духово вишколене. В найкритичніших обставинах не можна було пізнати, що командир чимось журиться. Але, коли западав вечірній сумерк, то він часто одинцем ходив по таборі та обдумував найпекучіші справи. Завжди любив порадитись, навіть стрільців, а робив так, як уважав за найвідповідніше.
В бою рішучий, а в таборовому житті вмів розважати стрілецтво своєю поведінкою, витривалістю та гумором. Ніколи не вибагливий ні в одягу, ні в харчах. Були часи, коли маючи один сухар або шматочок хліба, ділився ним зі стрільцями. Коли йшов до бою, то все напереді з жартами та піснею на устах, але вимагав від своїх підрядних безоглядної дисципліни" – згадував про В.Андрусяка його бойовий побратим [1].
Провід ТВ-22 у 1947–1950 роках видавав підпільний журнал "Чорний Ліс", редактором якого був член УГВР, поет і публіцист Марко Боєслав (Михайло Дяченко, 1910–1952). Він задував про Андрусяка: "Підходимо ближче. Різун вийшов напроти нас. Щиро здоровимося та міцно стискаємо один одному руки. Я перш усього звертаю увагу на його енергійний вигляд. Переді мною стояв середнього росту муж-воїн. Ціла його постать кремезна, бистрий зір, високе чоло, ніс трошки орлиний. Це правдивий тип жовніра-партизана. Рука в нього забандажована, бо недавно був він тяжко ранений. Він, як звичайно, веселий усміхнений. Зачинаємо розмову. Говоримо на тему політики, вояцького життя, а вкінці він нав'язує до наших підпільних видань. З розмови пізнаю, що це розумна й тактовна людина. Немає в нього ані трошки зарозумілости. Добре орієнтувався у політичних справах, але насамперед – це був вояк. Вояк він із крови й кости, вояк-практик і вояк-теоретик. Він показав нам свою книжечку – "Як вести боротьбу". Зі змісту видно було, що в нього направду було багато військово-партизанського досвіду та знання" [2].
Марко Боєслав мав на увазі військово-теоретичний нарис «Як перемагати» , написаний В.Андрусяком. У цій книжечці, перевиданій 2000 року видавництвом «Лілея-НВ», узагальнено досвід повстанської боротьби. Хоч Андрусяк не мав військової освіти, він зумів практично опанувати військову справу й успішно перемагати в боях переважаючі ворожі сили. Його книжка стала фактично бойовим статутом УПА. Насамперед командир має дбати, щоби було якнайменше втрат з боку повстанців: "Не вказано нападати на ворога днем у селі, бо можуть бути жертви, хочби навіть ворог мав меншу силу. Він залягає і з укриття нищить довкілля... Вночі є певність перемоги, бо ворог боїться присилати скору поміч, щоби не наткнутися на засідки. Поміч переважно прибуває над ранком" [3].
Вже перші бої "Грегота-Різуна" показали його військові здібності. 27 листопада 1943 року німці розпочали операцію з оточення куреня "Скажені" під командуванням Андрусяка між селами Посіч і Завій у Чорному лісі. Повстанців було 220, а німців – 600 вояків. Повстанці прорвали кільце оточення з утратами були у 2-3 рази меншими, ніж у ворога.
У липні 1944 року відбувся найбільший бій з німцями в Карпатах – на схилах гори Лопата поблизу міста Сколе. Зранку 8 липня сотні вийшли зі села Кам’янки: "О 7-ій год. простягнувся серпентиною в напрямі Лопати довгий стрілецький ряд. До полудня сотні мали стати табором у лісі, а пополудні наскочити на Сколє. З собою мали ми кільканадцять підвод, на яких везли мінометні стрільна й наплечники. Тяжкі кулемети й міномети були на тачанках.
Перша сотня йшла попереду, друга за нею. Якраз переднє забезпечення зрівнялося з Лопатою, як на верху з протилежної гори показалися постаті незнаного війська. По кількахвилинній обосторонній обсервації з далековидів, почулися перші, спрямовані в нашу сторону стріли. В тому часі доносить розвідка, що до Кам'янки прибула більша кількість вантажних автомашин з німцями. Ми зрозуміли, що ці ворожі частини кинуто проти нас... Коло 10-ої год. почали німаки атакувати нас зі східної і південної сторін. Наступали вони розсипною, без жодного порядку, зі свистами і криками: "бандіт", напевно з переконанням, що від самого крику ми відступимо. Ми підпустили їх до половини гори, а тоді відізвалися наші кулемети, а потім міномети. І знову почулися ворожі крики й зойки, але вже ранених. Хто залишився в живих чи був легко ранений, тікав стрімголов удолину...
Тим часом з обсерваційного пункту повідомили, що на станцію в Сколє приїхав ешелон, з якого вивантажилось військо. Це приїхала підмога. Північнозахідній схил Лопати покритий лісом, гущами й дебрами. Все ж таки ворожий наступ був сподіваний тепер якраз із цього боку. Ми діждалися його коло год. 14-ої. Перші почали наступати німці з південносхідньої сторони. Та тут оборона була легка; раз тому, що ми мали догідні становища; подруге, що кожний рух і спроби ворога можна було завчасу запримітити і на це відповідно реагувати. Та тяжче довелося з обороною від заходу. Німці, на спілку з мадярами, підійшли непомітно зі Сколього лісом і ярами під сам верх і, при помочі крісових гранат т. зв. "гарлачів", заатакували ліве крило, де був з чотою бул. Чорнота. Прийшло до короткого рукопашного бою. При помочі автоматів і багнетів ворога остаточно відкинено. Геройська постава наших повстанців врятувала становище нашого лівого крила від зайняття ворогом. Німецька зграя посунула, немов лявіна, в долину, а кільканадцять мінометних стрілен, пущених на німців, вторувало їхньому – "пляновому відступові". Ще більша поразка була тих, що намагалися зрушити повстанські становища...
Почули всі довколишні бойківські села, що це Різун, про якого вони вже раніше чули, побив на Лопаті німаків. І дійсно побив. Ворог утратив там зі 150 убитими, а ще більше раненими. При тому знищено йому кілька вантажних автомашин" [4].
Нині на вершку гори Лопата встановлено високий металевий хрест на згадку про той переможний бій повстанців. Бої з німцями між Сколем, Болеховим і Долиною тривали до 16 липня. А з початком наступу радянського І Українського фронту німці поспішно відвели свої війська з цього району. Натомість повстанці вели ще бої з червоними партизанами з’єднання Шукаєва.
У серпні 1944-го повстанці ТВ-22 перейшли німецько-радянський фронт і повернулися до Чорного лісу. Розпочалися жорстокі бої з військами НКВД, які намагалися оточити та знищити тут відділи УПА. Вони точилися протягом 1945 і 1946 років.
24 лютого 1946 року відділ УПА під командою Василя Андрусяка був атакований спецгрупою НКВД-НКГБ в лісі між селами Грабівка та Глибоке Богородчанського району.
Разом з "Різуном" загинуло кілька бійців УПА. Місце їх поховання невідоме. Посмертно Василь Андрусяк був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги 1-го класу і йому присвоїли військове звання полковника УПА. На місці його загибелі встановлено пам’ятник.
Незабаром, 10 березня, дружина Андрусяка, Євгенія, народила сина Василя. Вони переховувалися, але у серпні 1947-го були затримані енкаведистами. Євгенію засудили на 10 років таборів, а Василя відправили до дитячого будинку. Пізніше хлопчика усиновив офіцер МГБ і переїхав з ним до Росії. Але у 1950-х Євгенія повернулася в Україну, і їй вдалося відшукати й повернути собі сина. Євгенія Андрусяк дожила до Незалежності й написала книгу спогадів [5].
У 1998 році в Снятині при вул. Шевченка відкрито пам’ятник Василеві Андрусяку (скульптор Іван Самотос).
 
ПРИМІТКИ
[1] Богдан, бунч. Героїчна постать сл. п. командира Різуна-Грегота // Літопис УПА, Т. 3: Чорний ліс, Кн. 1. – Торонто, 1978. – С. 42, 43.
[2] Марко Боєслав. Моя перша зустріч із Різуном-Греготом // Літопис УПА, Т. 3: Чорний ліс, Кн. 1. – Торонто, 1978. – С. 63).
[3] Андрусяк В. (Грегіт-Різун). Як перемагати. – Івано-Франківськ, 2000.
[4] Подоляк Б. Бій на Лопаті // Літопис УПА, Т. 3: Чорний ліс, Кн. 1. – Торонто, 1978. – С. 72-75).
[5] Андрусяк Є. Спогади. – Львів: Галпрес, 1994.

Ігор МЕЛЬНИК


Переглядів: 521 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019