Радянське минуле Івано-Франківська ще до сьогодні дуже яскраво проявляється у багатьох сферах життя. Як не як – майже пів століття ідеологічної роботи. Тому ми ведемо на нашому сайті рубрику, у якій пишемо про деякі події з життя радянського Станіслава, а пізніше – Івано-Франківська. Дивовижно, але в багатьох речах минуле не так вже й разюче відрізняється від сьогодення. Та й загалом цікаво згадати – як же воно було. Бо, незважаючи на всі ідеологічні та трагічні моменти в історії, місто жило своїм життям, результат якого ми спостерігаємо дотепер.
1946 рік, частина ІІ Дороги у Станіславі. Щось змінилось? Підходи до ремонту доріг в Івано-Франківську суттєво не змінились ще з часів Станіслава. У червні 1946 року «Прикарпатська правда» писала, що на ремонт міських шляхів було виділено 350 тис.крб. Однак за пів року жодної копійки не витрачено, а бруківка весь час гіршала та утворювались вибоїни. У ремонтній бригаді, яка займалась ремонтом доріг, працювали аж двоє (!) робітників. Та й ті не могли приступити до праці, бо гудрон їм не видавали, порадивши латати ями смолою – про людське око, щоб громадяни не обурювались. Нікому нічого не нагадує? Що ж до внутрішніх шляхів області, то там можна було проїхатись поїздом. Основна хитрість полягала у тому, аби в той поїзд потрапити. Вагони, що їхали на Снятин і Коломию, були переповнені ще до посадки. Лізти треба було через паркан і сідати за дві години до відправлення. Щодо всеукраїнських доріг простіше – можна було літати. З 1 квітня 1946 року відкрито регулярне пасажирське повітряне сполучення за маршрутами: Станіслав-Київ Станіслав-Львів Станіслав-Чернівці До відправки приймались також вантажі. До речі, на рахунок переправлення вантажів у радянської влади були амбітні плани. Зокрема, це стосувалось доставки до Городенківського цукрозаводу буряків з районів області. У квітні 1946 року в області створено спеціальне управління, яке приступило до організації судноплавства на Дністрі. У цьому році покладалось завдання освоїти ділянку Городенка-Букачівка (200 км). Також у планах була організація судноплавства на Бистриці. У її гирлі розгорталось будівництво несамохідного флоту. Місцеві підприємства мали дати 20 восьмитонних барж. Відбудовувались 3 катери. На річковий порт у Галичі з місцевого бюджету було виділено 1 млн.500 тис. крб. Вже у червні розпочалось дослідження дна Бистриці та Дністра. Навколо перешкод на річках встановлювали віхи, що мали вказувати прохід для суден.
Куди поділись ваги? Нещодавно ми писали, як у 1945 році на Станіславському ринку були тільки одні ваги, за користування якими слід було платити. Так ось: ваги знайшлись. Виявляється, вони ремонтувались. А у березні 1946 року Станіславський ваговий завод попереджав замовників, які здали свої ваги в ремонт у 1944-1945 рр., щоб ті забрали їх до 1 квітня. У протилежному випадку завод сам брався реалізовувати чужі ваги. І до слова. 2 лютого у «Прикарпатській правді» з’явилось прецікаве оголошення, текст якого подаємо без змін: «Знайдені фуфайки. Звернутись до Станіславського обласного управління Головпостачання».
Про спорт У лютому 1946 року у Станіславі відбувся загальноміський сеанс одночасної гри в шахи, у якому взяли участь 23 шахісти. З футболом ситуація була сумною. Станіславські футболісти програли сьомий матч на першість України. У «Прикарпатській правді» зробили висновок, що спортсменам треба відмовитись від подальшої участі і тренуватись. Ганьба ж висловлювалась обласному комітету фізичної культури і спорту.
Дозвілля та оздоровлення Міський парк у ті часи викликав багато запитань. До прикладу, аби увійти на його територію, треба було платити 5 карбованців. Сума стягувалась не за прогулянку парком, а за відвідини танцювального ганку. Але оскільки танцмайданчик ще не обнесли парканом, то існувала загроза, що відвідувачі парку танцюватимуть безкоштовно. Щоб запобігти цьому, плата збиралась при вході у парк. На літо у приміщенні Станіславської залізничної школи №11, на березі Бистриці, відкривався табір піонерів, де мали оздоровитись 150 дітей залізничників Станіславського вузла. У залізничній школі №12 створювався майданчик, де літні канікули проводили 50 школярів. Влітку в області мали запрацювати 5 курортів, розрахованих на 700 ліжок: у Черче, Косові, Яремче, Ворохті, Татарові. Також у Станіславі готувались до відкриття нічного санаторію на 50 ліжок.
Шовк та авіапошта До 1 травня у Станіславській області мав бути налагоджений регулярно діючий авіапоштовий зв'язок з віддаленими районами області – Жаб’євським, Кутським, Войнилівським, Букачівським, Рогатинським. До 9 травня – з Солотвино, Перегінськом, Рожнятовом. Розвитком шовківництва на Станіславщині у той час займались навіть школярі. Активно вівся прийом коконів тутового шовкопряда сезону 1942-1946 рр. Якими були вивіски у Станіславі в 1946 році? Без коментарів «Станіславський трест їдалень і ресторанів. Филиал чайной» «Дрібна продажа товарів гальантарійних» «Горячі та халодні закуски» «Матеряли будівельні» «Міськторг. Шевська робітна» «Каса по продажу квітків до кіно» «Міськпромкомбінат. Ремонтна годинкова майстерня» «Міськторг. Ларок» «Заготпункт Станіславської Межрайконтори Заготживсировини» «Сельхозпостачання» «Крамниця №1 Станіславського уксусного заводу продажа оцету при облхарчпроме» «Сапожна майстерня Станіславського горпромкомбінату» «Міжрайонна контора «Союзутиль» скуп старих фльашок, жельіза, метальі і шмат».
Ольга Рега Рубрика виходить за підтримки Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.Франка. Окрема подяка відділу краєзнавчої літератури та директору бібліотеки Людмилі Бабій. | 
