Інколи ми навіть не задумуємось над тим, що прізвища людей, які час від часу з’являються на шпальтах газет, у наукових виданнях так чи інакше пов’язані з нашим краєм, нашою історією. Зрештою, свого часу ці люди жили поряд з нами. Свого часу, виявляється, їх визнала світова спільнота. А що знаємо про них ми? 20 лютого 1923 в селі Залуква у караїмської сім’ї слюсаря Захарія Абрагамовича, який мав ще й невеличке господарство, народився син Зигмунт. Мати, Девора Морткович, походила з Луцьких караїмів. Зигмунт був найстаршим у сім’ї, де виховувалося четверо дітей. У п’ятирічному віці він вступив до першого класу польської школи в Галичі. Одинадцятирічним залишився без батька, а через рік, у 1935 році, вступив до Станіславської гімназії, де вчився до 1939 року. Та за рекомендацією лікарів юний Зигмунт змушений був на рік перервати навчання. У роки радянської влади (1939-1941) навчався в Галицькій середній школі. У 1944 році був вивезений на примусові роботи до Німеччини, а по закінченні війни опинився в Польщі на Дольне Шльонські. Де, незважаючи на тяжкі умовах життя і праці, одночасно навчався спочатку на орієнтальному факультеті Варшавського університету, а згодом, переїхавши до Кракова, продовжив навчання на факультеті орієнтальної філології у Ягелонському університеті. У 1951 році захистився як магістр орієнтальної тюркської філології. Головною темою своїх робіт Зигмунт обрав історичні стосунки Польщі з Туреччиною і Кримським каганатом. І з 1952 року, як архівний дослідник польсько-турецьких історичних джерел у Варшаві та Кракові, він працював над цією темою до 1976 року. Вдумливо, сторінка за сторінкою, аналізуючи листування між Портою Османської імперії та канцелярією королів і гетьманів Корони Абрагамович стає знавцем у цій області, визнаним вченими не лише у Польщі, а й за кордоном. У 1968 році він захищає докторську дисертацію в Ягелонському університеті. Першою його працею є «Катаlog dokumentow tureckich» (1959 р.), який був визнаний вченими світу і охоплює опис 381 документа історії Польщі та її сусідів у період з 1455 по 1672 роки. Досліджуючи турецьку історіографію та історію Середньої та Східної Європи він став автором опису подорожей мандрівника XVIII ст. Евлія Челебего «Ksiega podrozz Ewliji Cyelebiego» (1969 р.). У цій праці Абрагамовичу належить переклад опису подорожі Кримом, підбір документів, вступне слово та наукові коментарі. У 1971 році вийшла з друку книга історії хана Іслам Герея III, писана на підставі єдиної копії хроніки історії Криму 1644-1651 років, що збереглася в фондах British Muzeum в Лондоні. Наслідком зацікавленості турецькою історіографією, а головне історією зв’язків Польщі і Туреччини, стала праця «Кага Mustafa pod Wiedniem», видана у 1973 році. Автор використав у праці мусульманські джерела віденського походу 1683 року. З 1976 року і аж до виходу на пенсію З.Абрагамович працює в інституті Історії Польської Академії Наук. Займається роботою над трактатом польсько-турецьких стосунків 1489-1648 років. Але на їх опублікування уже не вистачило сил. У 1989 році за участю Абрагамовича вийшла книга відомого орієнталіста Ігнація Петрашевского «Uroki orientu» про 10-річну подорож на Схід. Це опис повсякденного життя, звичаїв і культури Сходу, а особливо Туреччини в 30-х роках XIX століття. Абрагамовичу належить вступна стаття та обробка матеріалу. Зигмунт Абрагамович друкував статті і замітки в наукових виданнях не лише у Польщі, а й за кордоном. Працюючи в Польській Академії Наук, вчений часто їздив у відрядження, брав участь у наукових конференціях, вів широке листування із вченими багатьох країн світу. Він був особисто знайомий з професором Шишманом і в Парижі мала побачити світ його робота про історію поселення караїмів у Тракаї. На превеликий жаль, не встиг опублікувати історію про поселення караїмів на території Галича. Але збереглися рукописи. В останні роки життя бере участь у роботі товариства Польща-Туреччина, але повністю проявити себе не зміг через поганий стан здоров’я та у зв’язку з доглядом за важко хворою дружиною. Саме через це він, втративши впродовж місяця дружину і матір, знаходив розраду в роботі. Його часто можна було застати за читанням. Не були байдужими для вченого й українська історія та література. Він шанував творчість Тараса Шевченка. Це стало поштовхом для перекладу на караїмську мову «Заповіту». Працьовитий та вимогливий до себе він до останніх днів життя постійно наполегливо працював. За два тижні до смерті, в день, коли його поклали в лікарню, він закінчив роботу над перекладом Кобзаревої «Гамалії» і передав його у видавництво сусідкою. 13 грудня 1990 року Зигмунт Абрагамович помер. Поховали вченого на Раковецькому кладовищі у Кракові. Ярослав Поташник | 
