Напередодні 140-х роковин від дня народження українського галицького письменника Богдана Лепкого — автора трилогії «Мазепіана», вірша «Чуєш, брате мій», що давно вже став народною піснею, та багатьох інших творів, які збагатили скарбницю нашої літератури, на території санаторію «Черче», що на Рогатинщині, відбулось закладення наріжного каменя під будівництво садиби-музею «Богданівка», знищеної у 1982 році за прямою вказівкою кремлівських бонз. — Закладенням цього наріжного каменя, — сказав, відкриваючи поважне зібрання головний лікар черченського «живця» Михайло Падучак, — ми віддаємо шану славному українському письменникові, поету і краєзнавцю Богданові Лепкому, який впродовж десятиліття проживав і творив свої невмирущі шедеври на нашій опільській землі. З часу, коли він поселився у «Богданівці», вона стала своєрідною академією української культури на галицьких теренах. Саме тут, у «Богданівці», письменник завершив працю над повістями «Крутіж», «Від Полтави до Бендер», написав публіцистичну статтю «Велика традиція українського народу не дасть йому загинути», з якою, будучи сенатором, виступав у парламенті тодішньої Речі Постолитої, а народжені у стінах цієї вілли його статті «Черче» та «Заки вдарили громи» прославили черченську землю на всю Україну. Нині, вже у незалежній Україні, нашому поколінню випала висока честь відновити все те, що було стерто з лиця землі людиноненависницьким комуністичним режимом...Як відомо, черченський період життя творчості Богдана Лепкого якоюсь мірою виявився завершальним, бо після виїзду з цього села у 1939 році, коли на терени Галичини ступив чобіт комуно-московського окупанта, менше ніж за два роки його не стало. У день свого 60-річчя Богдан Лепкий разом із сім’єю вперше переступив поріг вілли «Богданівка», яку передав йому в дар від імені ювілейного комітету священик о. Є. Бачинський. За словами голови товариства львівських письменників та журналістів Василя Мудрого, цей дар він отримав за те, що «вирвав із забуття великі постаті світового минулого землі української та будував з ними провідні стовпи, творив орієнтаційні зорі для життя у будучині». Чому окупаційна комуністична влада, якій залишалося господарювати на нашій землі ще неповні дев’ять років, зрівняла із землею віллу «Богданівка»? Та, мабуть, тому, що боялася пам’яті про Богдана Лепкого його краян-галичан. Загальновідомо, що вілла «Богданівка» у 30-ті роки минулого століття стала своєрідною академією української культури на наших теренах. Сюди щоліта з’їжджалися на зустріч із Богданом Лепким видатні політичні та громадські діячі, митці, письменники і журналісти Галичини. Серед них — посол УНР у Копенгагені, депутат польського сейму і голова української парламентської репрезентації, один із засновників УНДО та його перший голова Дмитро Левицький, посол до польського сейму, генеральний секретар УНДО, член виконавчого органу УНР в екзилі Любомир Макарушка, відомий кооператор, публіцист, колишній сотник УГА Остап Луцький, перший прем’єр уряду ЗУНР, президент Союзу українських адвокатів, одна із найпомітніших постатей Галичини кінця ХIХ і першої половини ХХ століття Кость Левицький, президент Львівської адвокатської палати, член ЦК УНДО Михайло Волошин та багато інших галицьких політиків і громадських діячів, що творили тло міжвоєнного політичного та культурного життя українців на Галичині. Не можемо не згадати у цьому контексті і представників творчої еліти нашого краю, яка гуртувалася напередодні Другої світової війни у стінах «Богданівки». імена Левка Лепкого, Романа Купчинського, Миколи Угрина-Безгрішного, Антона Лотоцького, Костянтини Малицької (Віри Лебедової), Ольги Дучимінської (Ірми Остапівної), Андрія Чайковського, Тараса Франка, Святослава Гординського, Ірини Вільде, Анатолія Кос-Анатольського, Олени Кульчицької, Кирила Студинського, наддніпрянців Юрія Горліс-Горського та Євгена Маланюка і багатьох інших свідчать самі за себе. Особливою любов’ю жителів Черча та численних гостей вілли «Богданівка» користувалися співці українського галицького стрілецтва веселун і улюбленець жіноцтва брат Богдана Лепкого Левко Лепкий, його приятелі Михайло Гайворонський та Роман Купчинський, які у творчій співдружності оспівали звитягу і самопожертву усусусів — січових стрільців. Мабуть, мав рацію заступник голови ОДА Роман Іваницький, коли, виступаючи на вічі з нагоди закладення наріжного каменя під будівництво садиби-музею «Богданівка», зокрема зазначив: «Навіть тоді, коли б Богдан Лепкий разом із братом Левком не написали більше нічого, окрім пісні «Чуєш, брате мій», цього б вистачило, аби їхні імена були навічно закарбовані на скрижалях української культури». Присутня на цьому святочному дійстві вчителька української мови та літератури із Жовчева Світлана Багрій сказала нам, що Опілля було Меккою для довоєнної української галицької еліти та Богдана Лепкого зокрема. — Жовчів, Данильче, Черче — це ті галицькі опільські села, де нуртувало довоєнне українське життя. У 1928 році на празник Петра і Павла у жовчівській церкві відбулося миропомазання доньок Богдана Лепкого Наталії та Софії. До Жовчева разом із Богданом Лепким приїжджали його вчитель художник Юліян Панькевич, який деякий час проживав у Данильчі та намалював картини «Читальня у селі Данильче», «Чумаки» та «Дівчина з Данильчева», а також молодий талановитий композитор Василь Барвінський, — зазначила С. Багрій. Торжество з нагоди ювілею Богдана Лепкого у Черчі добігло кінця. Похмуре осіннє опільське небо раптом розплакалося холодним дощем, що поливав землю під акомпанемент пісні, яка давно вже стала народною, «Чуєш, брате мій»... Роман ГЛАДИШ
|
