У високогірних селах, де живуть гуцули, весілля мало свою обрядовість. Нареченим шили головні убори заміжні майстрині, а у самого свята був порядок — весілля починали опісля того, як нареченій одягнуть вінок, а гості танцювали лише після батьків молодят. Традиції гуцульського весілля показали у фільмі Суспільного Буковина "Цидулки про гуцулів".

Вінок, який зберігають усе життя

У селищі на Прикарпатті живуть чотири майстрині, які вміють шити традиційний вінок для нареченої. Це сім'я Анни Верин з Верховини. Сама ж Анна одягає наречених понад 50 років — почала після того, як вийшла заміж. За традицією, це може робити лише вінчана у церкві майстриня.

Анна каже, що для того, аби вінок був "справжнім", наречена теж має "йти до шлюбу" вперше.

"Але це уже не так строго. Зараз ми шиємо вінки усім. Правда, майстринь стало менше. На наше село і навколишні є лише я і мої три дочки", — каже Анна.

Шиють вінок вранці, нічого не поївши. Основу вінка роблять із сукна. Найбільш прикрашену частину — чільце — роблять з леліток, бісеру, маленьких китиць. Також роблять менший віночок, який прикріплюють не майстрині, а батьки нареченої.

Нареченому прикрашають капелюха. Його убір дешевший і потребує менше часу. За словами Анни, повністю одягти молоду у традиційний одяг вартує 50 тисяч гривень.

Вінок після пошиття ставлять на калач.На ньому прикрасу віддають батькам наречених, натомість майстрині отримують нагороду. Менший вінок зберігають усе життя. Колись його сплітали з убором нареченого, аби молоді так "тримались разом".

Наречена повинна мати скільки хусток, наскільки багата її сім'я

Наречену одягають під музику та співи. Родина співає весільні пісні. Нареченій замотують у взуття гроші, те ж саме роблять нареченому. Колись вірили, що це потрібно для того, аби сім'я багатіла. Одягаються вони порізно.

Нареченій також одягають намисто зі старих монет — зґарда. Це старовинна гуцульська прикраса. Зґардою також називають прикрасу з багатьох хрестиків.

Аби закріпити вінок, нареченій плетуть коси. У них вплітають кольорові ґудзики. Раніше замість них використовували зуби риб. З кіс роблять "основу" для вінка. На них закріплюють "чільце", яке закриває чоло нареченої. Зверху кіс батьки потім поставлять вінок. Таким чином гуцульський вінок повністю вкриває голову нареченої. Раніше жінки у такому уборі були два дні весілля. Галина, старша дочка Анни, розповідає, що спали у такому вінку сидячи.

Молодятам одягають кожухи. Наречений бере гуцульський топірець. Дівчині зав'язують на талії скільки хусток, наскільки багато її сім'я.

Батьки танцюють, тримаючи калачі на плечах наречених

Спочатку на весілля "запрошують" собаку або кота, щоб не було дощу. Опісля наречені зустрічають гостей. Їх вони проводжають до столу.

Анна каже, що справжнє гуцульське весілля мають святкувати біля дому. Біля молодих має бути весільне деревце — його приносять "дружби" молодого. Це соснове дерево, яке обрядово прикрашають.

​Весілля починається у той момент, коли батьки сталять віночок на голову нареченій. Мама та батько беруть калачі й танцюють з молодятами. Тоді уже можуть танцювати гості.

Анна каже, що зараз гуцульський одяг стає популярнішим. Втім не можна сказати, що ця традиція зберігається в автентичному вигляді.

"Колись з цим було дуже строго. Вінок мав бути "славний" (ред. — наречена мала бути вперше заміжня та без дітей). Зараз це не так. Але це дуже красиво, мені подобається і моїм дітям. Думаю, тому це збережеться", — каже Анна.

Дивіться документальний фільм "Цидулки про гуцулів" про майстринь, які шиють традиційний весільний вінок, гуцульських музикантів та жителів найвисокогірніших сіл.