Четвер, 28.03.2024, 16:44:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
 
Архів новин
Головна » 2022 » Квітень » 2 » Вулиця Незалежності у спогадах і нарисах
09:24:09
Вулиця Незалежності у спогадах і нарисах

Центральна вулиця Івано-Франківська – це справжня гордість міста. Чудові старовинні будівлі, вишукані крамниці, затишні кафе, переповнені життєрадісною публікою. Вулиця Незалежності – одна з найстаріших у місті й за свою історію змінила багато назв – Тисменицька дорога, Сапєжинська, Шевченка, Гітлера, Радянська. Судячи зі спогадів сучасників та журналістських нарисів, тут ніколи не бувало нудно і завжди вирувало життя.

Центральна вулиця у 1905 році

У 1905 р. станиславівський журналіст Ясь Недопитальський написав цікавий нарис про життя лінії А–Б – тепер це відрізок від початку вул. Незалежності до вул. Шашкевича:

«Чим є Ґрабен для Відня, вулиця на Прикопі для Праги, а для Львова Маріацька площа, тим є для Станиславова нижня частина вулиці Сапєжинської, знана у нас під назвою «лінія А–Б». Тут цілий день панує рух. Зранку тут розташовується чорна біржа, де, крім підвищення чи пониження вартості державних цінних паперів, обговорюється також політика. Лихварі обмінюють тут свої папери, отримані з перших рук, тут також працює свій «позичковий банк», де всі, хто потребує, можуть отримати позику на короткий термін за добру оплату і під високі відсотки. Достатньо глянути на ці постаті, неначе витягнуті з повістей Чирікова чи Горького, щоб дійти до переконання, що ці люди, хоч і виглядають бідно, володіють капіталами, заробленими хитрощами, а не в поті чола. Вони ходять поважно, насунувши на очі баранячі шапки і щось бурмочучи собі під ніс. Мабуть, підраховують, який зиск матимуть із сьогоднішніх операцій.

Так триває до полудня. Ввечері лінія А–Б набирає зовсім іншого вигляду.Тоді тут з’являються всі вершки суспільства жіночої статі, щоб здійснити кілька «атак» на чоловіків, які за ними спостерігають. Їхні рожеві губки посміхаються, пашать здоров’ям і бажанням поцілунків. Вони утворюють гарну мозаїку, на якій відпочиває погляд пересічного сноба. Тут обмінюються поглядами й посмішками і схиляють голови у поклоні, а час від часу з рук у руки мандрує якась таємна записка.

Від рогу вул. Карпінського (тепер початок вул. Галицької. – Авт.) аж до Міщанського банку (тепер вул. Незалежності, 15. – Авт.) суне юрба – туди і назад. Усі весело усміхнені. Їх сюди привела не потреба шукати допомоги у ділків чорної біржі й не бажання комусь сподобатися, а проста звичка, тому тут переважно бачиш одні й ті ж обличчя. Лінія А–Б має таку особливість, що вона хоч і є головною вулицею, набуває святкового вигляду лише ввечері і в неділю після церковної служби. Ввечері в неділю тут гуляють лише покоївки та інші служниці.

Якби хтось зацікавився і прислухався до тих дам, що розмовляють і фліртують, то міг би зібрати багатий матеріал про почуття, які нуртують у них всередині. Тем для розмов ніколи не бракує – вітрини крамниць, салонні плітки, сердечні таємниці, обмови, зізнання – все тут буде обговорене протягом вечора і розібране до найдрібніших деталей. Тут складається не одна пара, яка за короткий час пов’язується шлюбними узами довіку і потім зі зворушенням згадує лінію А–Б, а часом і проклинає її.

Вища частина вулиці аж до цвинтаря менш відвідувана, натомість різні підозрілі типи по вечорах вирушають туди на лови. Однак після десятої вечора ціла вулиця затихає і вилюднюється, а в одинадцятій гаснуть ліхтарі. Але на наступний день лінія А–Б знову вирує життям».

 

«Станиславівське корсо» у 1910 році

В Італії найкрасивішу вулицю міста з елегантними крамницями й дорогими ресторанами називають «корсо». В 1910 р. дописувач газети «Кур’єр станиславівський» так назвав і центральну вулицю Станиславова: «Кожне більше місто має своє корсо, має його і Станиславів. Але в той час коли всюди корсо служить для прогулянок, у нас корсо, тобто лінія А–Б вулиці Сапєжинської, використовується для чого завгодно, лише не для променадів. Восени й навесні ця вулиця болотиста, влітку вкрита шаром пилу, переповнена найрізноманітнішими крамницями – галантереї, прянощів, тканин, покоями для сніданків та іншими закладами. Кожної пори тут сотні людей, які залагоджують свої справи. Лише о сьомій годині вечора на цій найрухливішій вулиці з’являється елегантна публіка і починається беззмістовна крутанина від аптеки пана Аміровича (була на розі сучасних вулиць Галицької й Бельведерської. – Авт.) до карлсбадського складу порцеляни (кут сучасних вулиць Незалежності та Шашкевича. – Авт.), посеред пилу, який піднімають сотні ніг та довгі жіночі спідниці. З натовпом змішуються денді, вбрані за останньою модою. Вони, неначе сини Марса, стають біля вітрин і починають війну, але без особливої небезпеки, бо замість бомб і гранат падають лише посмішки й компліменти. Слабка стать різного віку використовує таку ж зброю.

Станиславівське корсо має ще й інше призначення. Воно служить територією, де відбувається обговорення найновіших туалетів усіх стилів і на всі смаки. Його використовують також учні, отримуючи тут практичні уроки того, як убивати час без допомоги підручників і конспектів. Це, без сумніву, згодиться їм у подальшому академічному житті. Свою користь з корсо має й станиславівська чорна біржа, чиї фігуранти часто потрапляють сюди з площі Францішка Йозефа (нині Вічевий майдан. – Авт.), щоб укласти свої найхитріші оборудки.

Близько десятої вечора корсо порожніє, а пізно вночі й рано вранці воно цілком порожнє і безлюдне. Біля воріт брами стоїть якийсь заспаний сторож, а худі фіакерські шкапи меланхолійно кивають головами. Лише о шостій пролунає з ратушної вежі ранкова мелодія, і разом з нею ліниво вийдуть на корсо постаті робітників, що поспішають на роботу, а пізніше купці та їхні помічники, які відкривають крамниці зі страшним шумом і галасом. Потім з’являються учні, що поспішають до шкіл, та перекупки з харчовими продуктами, і нарешті корсо набуває свого звичного вигляду».

 

Найбільш фешенебельна частина міста у 1930-х роках

Відомий польський педагог і науковець Ришард Гарайда, що навчався в Станиславові у 30-х роках минулого століття, залишив цікаві спогади про центральну вулицю міста: «Ми повернули праворуч на головну частину вулиці Сапєжинської, відомої як «лінія А–В», яка, безсумнівно, була найбільш фешенебельною частиною міста, де розташовувалися відомі й елегантні крамниці – як я пам’ятаю, кондитерська Кровіцького, видавництво Романа Ясельського, магазин делікатесів Швайсерів, дамський галантерейний магазин Павловського, книжковий магазин Бодека (можливо, він походив з відомої єврейської сім’ї львівських купців), в якому можна було придбати популярні в той час видання книжкового магазину Цукеркандля у Золочеві, які були у форматі листівки й надруковані на поганому жовтуватому шкільному папері. Але найбільш ходовим товаром були так звані «цеглини», тобто книги з короткими викладами різних творів, таких як «Пам’ятки» Цезаря, «Промови» Цицерона, «Енеїда» та інших. Вони добре продавалися, бо полегшували життя на заняттях з латинської мови, яку вивчали у всіх гімназіях. Поблизу від книжкового магазину знаходився кінотеатр «Уранія» з трохи похмурою залою, а в кінці лінії А–Б (бо вулиця Сапєжинська йшла аж до Майзлів) розміщалося польське казино з залою для ігор, лекцій і зустрічей. Тут ми колись були на авторському вечорі професора Каетана Ісакевича, автора перекладів віршів з латинської мови та своїх власних віршів на тему античності. На південній стороні лінії А–Б якраз розвалювали старі багатоквартирні будинки, щоб на тому місці збудувати нові.

На протилежному, північному боці лінії А–Б розташовувалася велика будівля третьої гімназії та середньої школи імені Станіслава Сташича з математично-фізичним ухилом, яку очолював професор Владислав Піскозуб. На лінію А–Б зазвичай виходили гуляти в другій половині дня, щоб зустрітися з друзями чи побачити дівчину, яка подобалася. Зустріч з нею на публіці була немислима в той час, побачитися можна було лише, проходячи вулицею. Найбільше, що можна було собі дозволити, – то обмін поклонами…».

 

Блиск і розкіш вулиці Сапєжинської у міжвоєнний період

Цікавий опис головної вулиці міста у міжвоєнний період можна знайти й у спогадах відомого мемуариста Тадеуша Ольшанського: «У тридцятих роках вул. Сапєжинська виблискувала, адже на ній знаходилися найелегантніші магазини. Відразу коло нашої кам’яниці у вітринах фотографічного закладу пана Тенети красувалися світлини офіцерів станиславівського гарнізону, а також фото з різних урочистостей і шлюбів. Навпроти аптеки Теодоровича, на розі Сапєжинської й Третього Мая, був магазин із порцеляною з Карлсбаду, у величезній вітрині якого виднілися не тільки обідні сервізи, філіжанки і дзбаночки, а й безліч кумедних фігурок. Поруч, на вулиці Третього Мая, знаходився дуже важливий для мене магазин пана Григорія Тиндика «Народний базар» із канцелярським приладдям. Там ми купували зошити, крейду, чорнило.

Повернімося на Сапєжинську. Біля аптеки знаходився кінотеатр «Уранія», який вважався одним із найкращих і куди ми з мамою ходили на фільми про Тарзана. Від рогу вул. Третього Мая до площі Галлера, де закінчувалася Сапєжинська, обабіч вулиці одна за одною манили вітрини двох спортивних магазинів – Ґембаровського і Юліана Поляка, де батько встиг мені купити перший і єдиний справжній футбольний м’яч, котрий пережив усю окупацію. Окрасою вулиці були магазин із білизною Гельмана, а також салон одягу Самуеля.

На цьому відрізку знаходилася довгаста будівля третьої міської гімназії та презентабельного готелю «Уніон», перший поверх якого займала облаштована по-віденськи кав’ярня Кровіцького, де зустрічалася міська еліта. Саме до цього приміщення колись на коні в’їхав, подібно як генерал Болеслав Венява-Длугошовський, один із офіцерів розміщеного у Станіславові шостого полку канівських уланів. Пліткували, що це був командувач 11 дивізії й усього станиславівського гарнізону, генерал бригади Казімєж Лукоскі-Орлік, який користувався загальною повагою. Мабуть, хтось терпіти не міг легіонерів і хотів таким чином напакостити командувачу й одразу вигадав такий факт. Проте завдяки цій події цукерня Кровіцького стала такою ж легендарною, як варшавська «Адрія».

Популярним місцем відразу ж біля гімназії був бакалійний магазин Квятковського, поєднаний із залою для сніданків, тобто маленьким рестораном. До цього приміщення заходили через магазин, у якому пахнуло кавою, шоколадом, корицею і різними прянощами…».

Олена БУЧИК


Переглядів: 190 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024