Розмова з виконавчим директором «Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд відновлення Галицького Успенського Собору» Зіновієм Шкутяком та істориком, професором Прикарпатського національного університету Мирославом Волощуком про проект відновлення Успенського собору в селі Крилос Галицького району.

М.Волощук. Про історію Успенського собору

Успенський собор належить до безпрецедентних за рівнем архітектурних і історичних пам'яток нашого краю. Це величний храм, який був зведений в середині XII століття стараннями галицьких князів Володимирка Володимировича та його сина Ярослава, прозваного в “Слові о полку Ігоревім” Осмомисл. Він був кафедральним храмом Галича — другим за величиною в землях династії Рюриковичів, його розміри 37,5 х 32,5 м. На превеликий жаль, ми маємо доволі скупу інформацію про собор на сторінках писемних джерел. Із сьогодні відомих згадок маємо всього шість літописних записів, але археологія і пізньосередньовічні інвентарі підтверджують нам його існування аж до кінця XVI століття, як менш-більш функціонального храму. В середині XVIII століття ще були видимі його руїни.

Розквіт використання цього храму припадає на XII-XIV, можливо до XV століття, в час дуже потужного впливу місцевих князівських родин Ростиславовичів і Романовичів (в літературі цей період називають “Галицько-Волинське князівство”, “Королівство Русь”), а також за часів існування Галицької митрополії, кафедральним храмом якої, очевидно, був Успенський собор.

З.Шкутяк. Про ідею відновлення Успенського собору

Це не нова ідея, над нею вже довгий час думало багато людей. Ідея має два напрямки. Релігійно-церковний напрямок: якщо брати нашу Галицьку землю, то її релігійне коріння йде з Галича і в якійсь мірі — від цього собору. Державотворчий напрямок: свого часу Галич був столицею великої держави і місто було одним з найбільших у Європі. Про кількість населення ми не можемо судити, але за площею Давній Галич був набагато більшим від столиць європейських держав.

М.Волощук. Про практику відновлення та відбудови зруйнованих споруд в Україні та світі

Можна навести декілька красномовних прикладів. Величезна кількість храмів, споруджених у різний час після прийняття християнства на наших землях Київським князем Володимиром з плином часу руйнувалася. Іноді ці руйнації були умисними. Серед них - Успенський собор, Києво-Печерська лавра. Остання зараз є заповідником. Історія собору бере початок з XI століття, до XVII століття відбулося декілька етапів добудови. 3 листопада 1941 року собор був підірваний. Вважається, що це була спецоперація органів НКВС під час зайняття Києва гітлерівськими військами. Києво-Печерську лавру відбудували у 2000 році. Другий випадок — Михайлівський Золотоверхий монастир, зведений на початку XII століття зусиллями київського князя Святополка Ізяславовича. Він також пройшов декілька етапів добудови, змінювалися патронатні святі. І знову ж, упродовж 1934-1936 років він був знищений більшовиками. Остаточно його відбудували в 1998 році. На прикладі нашого Галича слід пригадати церкву Святого Пантелеймона, яка в роки Першої світової війни була частково зруйнована і відновлена уже в дев'яності роки за взірцями, що до сьогодні викликають чимало запитань.

За кордоном ситуація трошки інша, тому що та богоборча влада, яка існувала в Україні тривалий час, залишила після себе катастрофічні наслідки. Маємо приклад храму Христа Спасителя в Москві, збудований у ХІХ столітті з нагоди перемоги Російської імперії над Наполеоном. 5 грудня 1931 року він був зруйнований більшовиками задля того, щоб звести величезний центр, який мала вінчати скульптура Леніна. Цього не відбулося, а храм відбудували в колишніх формах, у 2000 році його вже освятили. Що стосується Західної Європи, то там традиції відбудови значно кращі, тому що таких тотальних руйнувань, як на території України, не було. З іншого боку, в них збереглася величезна кількість фотографічних та історичних матеріалів, що дозволяло відновити ці храми у найбільш автентичному вигляді за допомогою технологій, які використовувалися в часи побудови споруд.

З.Шкутяк. Про проект відновлення собору

Проекту на сьогодні немає. Якщо чесно сказати, то вченим ще нема проти чого виступати, тому що ця ідея ще не оформлена навіть концептуально, не кажучи вже про проектні роботи. При зустрічі вчені висловлювали нам свої застереження. І вони повинні бути, адже фундаменти Успенського собору є найбільшою цінністю на території Західної України, яку ми повинні зберегти для нашого майбутнього. Що стосується конкретно вашого запитання, то ми вже оголосили конкурс на проектні пропозиції. Перша і головна вимога до цих пропозицій — це музеєфікація цих фундаментів. Ми пропонуємо проектним організаціям, які будуть брати участь у конкурсі, подумати над створенням музею. Другим завданням є створення сучасного духовного комплексу “Відпустовий центр чудотворної Богородиці Галицької у селі Крилос”.

За 80 років після відкриття фундаментів археологом Ярославом Пастернаком при колосальній підтримці Андрея Шептицького донині ми не захистили цю цінність. Це є факт і він для нас честі не робить. Ми свою честь захистимо, коли пам’ятка буде збереженою. Щодо самого запитання сьогодні ще нічого не можна сказати. Коли конкурсна комісія вибере кращий варіант, тоді буде можливість предметно говорити.

М.Волощук. Про застереження щодо відбудови собор з точки зору історичної науки

З точки зору історичної науки для того, щоб вести мову про відбудову чи побудову, чи будь-яку іншу форму реконструкції того чи іншого храму, має бути проведений цілий ряд попередніх заходів. На превеликий жаль, ми зараз не можемо сказати, що ці заходи були проведені. Які це мають бути заходи? Абсолютно справедливими є застереження про те, що ніхто не знає, як цей храм виглядав. Я назвав кількість літописних згадок про Успенський собор — не факт, що цих згадок немає більше, просто матеріали на цей день нам невідомі. Вони можуть перебувати десь в абсолютно віддалених куточках земної кулі, в архівах, бібліотеках, до яких треба їхати, піднімати, опрацьовувати та публікувати матеріали. А поки ми не будемо знати, як він виглядає, то немає сенсу говорити про те, що ми можемо його відбудовувати. Доки ми не матимемо ґрунтовних досліджень про собор та його вигляд, подальші кроки, на мій погляд, позбавлені сенсу, бо ми тоді просто будуємо новобуд, до якого ставлення буде, м'яко кажучи, не передбаченим.

З.Шкутяк. Чи не закінчиться зараз ідея відбудови собору історією 1999 року?

Ми повинні сьогодні почати цю роботу, а не передавати її нашим нащадкам. Наступний рік в Європі визнаний роком культурної спадщини. В Україні 2018 рік також буде роком культурної спадщини. У нас є достатньо наукових інституцій і ми хочемо, щоб вони розробили дорожню карту по Галичу - як його розвивати, як популяризувати цю, незнану в Україні та й навіть на Прикарпатті, пам’ятку. І першим пунктом цієї дорожньої карти буде Успенський собор. Щодо реалізації проекту. Я думаю в такому виді, як він був на фундаментах, то він ніколи не буде реалізований. Підвалини є найбільшою цінністю і нам її треба зберегти. До речі, є ще одна благородна мета. Ми повинні перепоховати останки князя Ярослава Осмомисла, який тридцять три роки князював у Галичі. Сьогодні він спочиває Соборі Святого Юра у Львові, і але це не місце його поховання. Відновлення Галича - це колосальна ідея. Сьогодні дехто собі дозволяє сказати, що Галичина - територія яка тепер в складі України. Вибачте, будь ласка, вісь Галич-Київ - це основа Української держави. Якщо падав Київ - Галич був. Якщо в Галичі якісь проблеми - був Київ. Галич - це друга столиця України

М.Волощук. Про будівельні роботи в 1999 році

На сьогодні в принципі з 1999 року нічого не змінилося. Будь-яким будівельним роботам на фундаментах Успенського собору перешкоджає чинне українське законодавство яке працює в рамках європейських законодавчих пам'яток. Україна ратифікувала низку договорів, присвячених збереженню подібного роду пам'яток. Крім того, велике питання про існування в Україні методик побудови чи відбудови подібних храмів. Але в 1999 році фундаменти зазнали серйозних пошкоджень. Зараз ми можемо побачити вмуровані в нього, принаймні в структуру фундаментів, залізні армування, є залитий бетон і це, звичайно, є порушенням норм збереження пам'яток подібного кшталту. Тому навколо всієї цієї справи 18 років тому був достатньо серйозний громадський резонанс. Пішовши назустріч громадськості, роботи, які уже мали розпочатися, були згорнуті та по сьогоднішній день нічого не відбулося в цьому питанні. Шкода тільки що за ці 18 років, окрім того що пригальмувати будівельні роботи, не продовжилося археологічні дослідження. Як таке може бути що настільки великий храм і виявлено всього-на-всього одне чи два поховання.

З.Шкутяк. Про туристичну складову відновлення Успенського собору та Галича вцілому

Професор Ігор Коваль, який зараз працює в національному заповіднику “Давній Галич”, зазначає, що за словами вчених Галич досліджено на 20%. Натомість, він стверджує, що і на 5% не досліджено. Якщо ми зуміємо показати минуле міста, то матимемо Галич як “Мекку” і духовного, і історичного і державницького плану.

Я думаю що для того, щоб турист приїхав до Галича, можна зробити дуже багато різноманітних кроків які ми неодноразово пропонували. Історія зараз йде поруч з туризмом і, на мій погляд, є дуже перспективна - це 7D композиції тих храмів які існують, які б могли бути відновлені в натуральну величину. Можна би було відновити якісь елементи життя в середньовічному Галичі чи за часів нової доби. Другий аспект - це утворення сучасного музею із тих артефактів які сьогодні експонуються в окремих дрібніших музеях. Звичайно що це коштує грошей. Але є різноманітні міжнародні програми, є велика кількість людей, які готові проконсультувати одним. Якщо цю роботу поставити на конвеєр і надати цьому відповідної реклами, популяризувати Галич, то за якийсь час люди будуть їхати на Буковель, зупиняючись на кілька днів насамперед в Галичі.

Зубик Любомир

Качанський Михайло