Впродовж останніх двох століть увага дослідників, як аматорів, так і академічних науковців привернута до Галича. Завдяки друкованим творам, археологічним дослідженням, маємо значний масив інформації про минуле міста. Все це в підсумку дало можливість створити основний пам’яткоохоронний орган на його території – Національний заповідник «Давній Галич», прийняти Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з внесенням до нього Галича (26 липня 2001 р. N 878), досліджувати і зберігати пам’ятки відповідно до Законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини». З часу проголошення незалежності України на державному рівні відзначалися 1100 та 1125 років з часу першої письмової згадки, підготовані відповідні документи щодо відзначення 1125-ої річниці (в 2023 році).
В сучасний період силами багатьох невтомних дослідників міська історія популяризується шляхом проведення міжнародних тематичних конференцій, виданням збірника наукових праць «Галич» (видано 6 томів), публікаціями в соціальних мережах. Є розуміння, що історія Галича це не тільки княжа доба, а всі періоди до сьогодення.
Завдяки старим світлинам, поштовим листівкам та гравюрам наш сучасник може візуалізувати для себе вигляд міської забудови Галича кінця ХVIII – початку ХХ століття, простежити як з плином часу змінилися певні споруди, які з них були перебудовані, а які не дійшли до нас. В багатьох ці джерела інформації викликають позитивні емоції, люди відкривають для себе багато нового, дивуються тому наскільки гармонійно виглядала забудова міста – без непродуманих архітектурних вирішень, з елегантними і лаконічними вивісками на фасадах.
На відміну від багатьох міст Галичини – які за кількістю населення, організацією міського життя та ін. – були подібними до Галича, наше місто втратило багато цікавих споруд. На історичній Ринковій площі до сьогодні збереглося тільки півтора десятка будівель, які були побудовані в період австрійського та польського володарювання містом, інші були або розібрані і їхня площа не була забудована, або частково перебудовані. На жаль, в попередні десятиліття місто втратило багато: розібрано церкву Святого Миколая та кенасу караїмів, перебудовано римо-католицький костел в Будинок культури (тепер Народний дім), а в перші роки незалежності нашої держави перестала існувати садиба нотаря Лева Гузара. Все це ми можемо тепер бачити тільки завдяки поштівкам і шкодувати, що споруди не дійшли до нас – хоча, безперечно, окремі з них можна було намагатися врятувати...
За повідомленням Міністерства культури та інформаційної політики російські окупанти від початку повномасштабної війни станом на червень 2022 р. повністю зруйнували або пошкодили в Україні понад 380 пам'яток культурної спадщини – з огляду на подібні факти, потреба охорони культурної спадщини є особливо важливою.
Звісно, Галич в процесі свого розвитку не міг законсервуватися і зберегтися в тому вигляді, як Чеський Крумлов чи бельгійський Брюгге – самі історичні обставини та діяльність владних органів не сприяли цьому. Разом з тим, досі маємо вцілілі до цього часу будівлі, які вартує зберегти для нащадків.
Безперечно, місто повинно розвиватися, ставати комфортним для жителів. Розвиток міста не може відбуватися шляхом знищення історичних пам’яток. Будуючи нову споруду, не можемо втрачати попередні фундаменти. Автентична міська забудова повинна зберегтися – гості міста завжди з зацікавленням оглядатимуть оригінальні будівлі, оскільки їх не так багато залишилося; натомість дуже рідко викличе зацікавлення сучасний новобуд.
В цьому контексті слід звернути особливу увагу на давно забуту історичну будівлю, яку потрібно зберегти. Ще тепер ми кожного дня ходимо поруч неї, звично споглядаємо і зовсім не хотілося б дійти до того моменту, коли вона збережеться тільки на старих світлинах…
04.06.2022 р. в засобах масової інформації з’явилися інформаційні повідомлення щодо проведення конференції з питань подальшого будівництва житлового комплексу «Mayetok» для внутрішньопереміщених осіб в м. Галичі. Це питання можна розглядати в різних площинах – як суспільній, соціальній та інших, але на даний момент важливо акцентувати увагу саме на пам’яткоохоронний аспект, оскільки при озвученні пропозицій будівництва житлового комплексу ця справа була упущена. Вже тепер можна ствердити, що у разі реалізації проекту «Mayetok», зокрема у північно – західній стороні ескізного проекту, може бути знищено чи пошкоджено важливий об’єкт міської історії ХIХ – початку ХХ століть, зразок міської забудови, яка є свідком багатьох подій.
В історико – культурному плані територія, яка передбачається під забудову на сучасній вулиці вул. Ярослава Осмомисла (стара назва Третього Мая) – від сучасного Народного дому (колишній костел Успіння Пречистої Діви Марії) включно з корпусом «старої» хірургії впродовж століть належала римо – католицькій громаді міста. Тут знаходилися: дзвінниця, костел, старе католицьке кладовище (яке в разі проведення робіт буде відкрите і фактично будівництво доведеться вести на кістках), будинок плебанії (резиденція пароха) та Католицький Народний дім (сучасний корпус «старої хірургії). З приходом радянської влади ці споруди були націоналізовані і пристосовані під відповідні корпуси лікарні. Приналежність і наявність цих споруд засвідчується, як картографічним матеріалом, так і архівними документами. Всі ці споруди описуються в ряді наукових монографій «Міста і села Галицького району», «Звід пам’яток Галицького району».
Коротко про історичну будівлю, яку місто та громада в разі будівництва можуть втратити. Мова йде про плебанію римо – католицької громади, яка розташовувалася поруч костелу і включала будинок в якому проживав та адміністрував парох.
Дана будівля знаходиться за адресою вул. Ярослава Осмомисла, 3 - у південній частині історичної ринкової площі, біля підніжжя Замкової гори, на південь від Народного дому – колишнього костелу Успіння Пречистої Діви Марії. Споруджена ксьондзом A. Стжелецьким, який був пробощем у Галичі в 1869 – 93 рр. В архівному документі про це згадується: «…своїм коштом побудував місцеве пробощство…».
Біографія будівничого, галицького римо-католицького пароха досить цікава, вартує згадати й про нього, оскільки два десятиліття він вірно служив своїй громаді.
Стжелецький Адольф народився в 1822 р. Прийняв свячення в 1845 р. Після цього отримав посаду катехита при гімназії в Чернівцях, де на цьому становищі виконував обов’язки сумлінно і з посвятою впродовж 18 років. Був суплентом (молодшим викладачем) для римо - католицької освіти з вересня 1852 по 24 жовтня 1854 р.; реальним професором релігії з 1854 р. по жовтень 1866 р.
В 1863 р. отримав пробощство в Галичі, де до останньої хвилі виконував з посвятою свої капеланські обов’язки на хвалу Божу і добро своїх парафіян, як дієвий капелан і декан, про що свідчать похвальні декрети, які він отримав від свого Архидушпастира з консисторії.
Член окружної шкільної ради, член гмінної ради міста Галича, плебан латинського обряду в Галичі, станиславівський декан (жовтень 1873), почесний канонік Львівської митрополичої капітули (20 липня 1874), тимчасовий бучацький декан (до травня 1875), член дирекції кредитного товариства в місті (березень 1880), учасник зустрічі цісаря в Галичі (вересень 1880), член товариства «Bonus Pastor», метою якого було підтримання духу священнослужителів та сумлінності в духовенстві (грудень 1881), турботливий опікун шкіл (листопад 1889), учасник зустрічі з архикнязем Леопольдом Сальватором Габсбургом – Тоскана, якого приймав у своїй резиденції (26 липня 1891).
Був дуже жертовною особою. В переліку його добрих вчинків: пожертва для збору збіжжя для Франції (травень 1870), пожертва на народні школи (червень, вересень 1872), на придбання грунту під власний дім «Охорони перемиської» (м. Перемишль, грудень 1874), пожертував на костел та на службу перед чудотворним образом в Кохавині (листопад 1886). Підтримував шкільну молодь, а багатьох своїм коштом утримував до закінчення навчання. З них кілька стали капеланами, а кілька займали становище в урядничій ієрархії, завдячуючи це кс. Стжелецькому, який на їхнє утримання не шкодував коштів зі своєї власної шкатулки.
Своїм коштом побудував місцеве пробощство і коли тільки була потреба відновлював і реставрував місцевий костел, не бажаючи накладати на своїх парафіян грошових видатків.
Помер на 71 році життя (16 квітня 1893 р.) о пів другій годині ночі, прийнявши Святі Тайни, після досить довгої і тяжкої слабості на серцеву ваду. Поховальний обряд відбувся 18 квітня дуже поважно. День перед тим спроваджено тіло з пробощства до костелу, а наступного дня, після відправи жалібної служби духовенством обидвох обрядів під керівництвом превелебного ксьондза інфулята Заблоцького, який приїхав зі Львова спеціально на похорон, як великий приятель небіжчика.
Після відправи в костелі ревну пробуджуючу до плачу промову виголосив ксьондз Топольницький, пробощ з Тарнавиці, в якій коротко оповів життєпис ксьондза Адольфа Стжелецького. На цвинтарі промовляв до парафіян ксьондз Сава, канонік, декан і пробощ з Тлумача, прощаючись і благословляючи їх від імені небіжчика.
Адольф Стжелецький був завжди і всіма улюблений, свідчить про це кількатисячне зібрання громадськості на похороні, в якому прийняло участь більше 40 - ка ксьондзів обох обрядів, чисельне громадянство з сусідніх і дальших сіл, урядники суду, податкового уряду, залізниці, вчителі і вчительки з шкільною дітворою, чисельні процесії костельних братств, як з Маріямполя, Єзуполя, Святого Станіслава та багатьох інших. Зі Станиславова був п. Староста, ксьондз Свідецький, повітовий лікар д-р Волянський, п. Амірович та інші. На похороні була і галицька пожежна сторожа в параді, якою керував, як її начальник судовий ад’юнкт п. Чаудерна. Місто вшанувало пам’ять небіжчика тим, що всі ліхтарні при дорозі, якою проходив поховальний кондукт, були заслонені чорними крепами на знак жалоби по славної пам’яті померлому капелані, за яким залишився смуток і жаль в серцях вірних парафіян і його приятелів та знайомих.
Похований в Галичі на старому кладовищі Галич гора, ймовірно у спільному гробівці з іншим римо-католицьким священником міста кс. Генриком Ангером.
Історія спорудженої ним будівлі також цікава. 26 липня 1891 р. у плебанії гостював і приймав делегацію місцевих міщан архикнязь Леопольд Сальватор Габсбург-Тоскана (нім. Leopold Salvator von Österreich-Toskana) (1863 — 1931) - ерцгерцог Австрії з Габсбург-Лотаринзького дому (лінія Габсбург-Тоскана), фельдцейхмайстер, генерал-оберст. Джерело описує цей факт: «…згодом прибув Його Цісарська Високість до приготованої квартири в будинку римо – католицького пробоща, кс. каноніка Стржелецького в Галичі, де зволив прийняти гмінну делегацію, репрезентантів Уряду та школи. Начальник гміни Галича промовляв по польськи, на що найласкавіше відповідав Найдостойніший Архикнязь німецькою, зазначаючи, що зрозумів промову начальника гміни…».
До Першої світової війни ганок будівлі з колонами був заскленим. Ймовірно, зовнішня штукатурка була виконана у світлих тонах. Під час Першої світової війни будинок уцілів, але перебував у дуже поганому стані, йому навіть загрожував обвал. Німецькі солдати влаштували тут конюшню. Відомо, що поруч будівлі плебанії у серпні 1916 р. з громадою Галича зустрічався престолонаслідник трону, а згодом Карл І Габсбург. Чи відвідав він плебанію – невідомо, проте відбув зустріч з офіцерами в саду поруч неї.
У 1918–20 рр. споруду відреставрували.
У 1937 р., за пробоства ксьондза Ф. Вишатицького, проведено ремонт плебанії та інших споруд, для залучення коштів продано частину земель. В процесі робіт відведено воду і впорядковано територію давнього кладовища поруч костелу.
В 1936 – 38 рр. було грунтовно відновлено плебанію, при нагоді добудовано 9 – ти метровий корпус з північного сходу. Встановлено новий паркет, відремонтовано дах, вікна і двері. Над ремонтом наглядав Юлій Шушкевич.
Столярську роботу вели Срутик і Єдлічка, бляхарські Гутштейн, бетонні Рюгр, малярські і лакування Піотровський, а слюсарські Станіслав Шеліговський. Іванський виконав артистичні грати для вхідних дверей, а Н.Когн паркет в 5 кімнатах. При будівництві кухні і печі працював Томаш Грачик (Грач), який одночасно займався очищення внутрішніх стін будівлі. Печі з кафлю виставляв Ян Ільницький. Матеріал постачали: Мойзеш Фідлер (дошки для веранди), Маркус Сюссгольц (шиби, гіпс, фарбу), Мацей Поясек (глину, пісок), Мойзеш Феуер (ковані вироби, цвяхи), М.Краут (метал і плити для кухні), М.Бартфельд (цегла), Е.Фейбрунер (гіпс, цемент).
Польський письменник, поет та фольклорист Станіслав Чернік (1899–1969), який був мобілізованим і служив у 4 саперному полку (осідок – м. Перемишль), і квартирув у Галичі 17 вересня 1939 р. (день вторгнення Червоної армії на терени ІІ Речі Посполитої) згадує про той день, а зокрема, про плебанію: «…Перебували в Галичі у будинку якихось черниць біля підніжжя високої замкової гори. Навколо сади. Тихий сонячний день. Але здалека доходить гул літаків. Несподівано щось вдарилося до землі. Не тривожся серце, то тільки дозріле яблуко.
Неділя, 17 вересня. Захоплюючий осінній день, погода прекрасна, ласкаве сонце над жовтіючими галицькими садами. Настрій недільний, святковий, підкреслений голосами дзвонів. Здавалося б, велика тиша, дозволяла на мить забути про війну, про нальоти, про постій саперного полку в місті.
…Тиша. Під домом плебанії справжня селянка. У саду, оточений квітами, дрімає на лежаку сивий полковник.
…До саду перед плебанією заходить ксьондз і нервовим шепотом щось говорить старому полковнику. Офіцер зривається і переляканий зникає в глибині подвір’я. За хвилину дзвонить телефон, потім вибігає ад’ютант, біжить до міста…».
18 жовтня 1943 р. ксьондз Ф. Вишатицький, останній пробощ галицький і віце-декан станіславівський, покинув Галич, а 11 березня 1944 р. виїхав уже священик-кооператор.
У радянські часи плебанія перейшла до Галицької центральної районної лікарні. У приміщеннях функціонували кабінет фізіотерапії та кухня.
Будинок одноповерховий, мурований з цегли, тинькований, Г - подібний у плані. Розміри – 20 х 22 м. Умовно розділений на два об’єми: західний, споруджений у кін. 19 ст. (головним фасадом звернутий до вул. Ярослава Осмомисла), та північно-східний, добудований під час реконструкції у 1936–38 (орієнтований фасадом до Будинку культури).
Дах садиби з гострим верхом, вальмовий, прикрашений невеликими люкарнами, перекритий хвильовим бітумним шифером (раніше – бляхою). Головний, західний фасад тричастинний.
Центральна частина акцентована чотириколонним портиком із фронтоном, у тимпані якого розміщений півциркульний віконний отвір. Ліва та права частини фасаду у вигляді виступаючих ризалітів несиметричні, оскільки з північного боку примикає засклена веранда, добудована, вірогідно, у радянські часи. На фасаді в межах портика є три вікна: одне арочне та два прямокутних. На ризалітах розміщені по два прямокутних чотиристулкових вікна. Споруда має п’ять входів: чотири – до кухні та один – до кабінету фізіотерапії. Декоративне вирішення будівлі характеризується тільки карнизом із західного та південного фасадів. Тут функціонувала кухня Галицької центральної районної лікарні, приміщення колишнього кабінету фізіотерапії з 2016 пустує.
Зважаючи на історичне значення цього будинку для міста доцільно подбати за його збереження. В цьому плані доцільно звернути увагу на кілька моментів:
- Будівля є пам’яткою історії та містобудування місцевого значення, має охоронний номер. Її руйнування суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини» і передбачає відповідальність;
- Польська сторона володіє необхідними архівними матеріалами щодо всього комплексу будівель на території колишньої римо – католицької плебанії – тому їх руйнація була б некорисним кроком для добросусідських відносин України та Польщі, особливо в сучасний період військового побратимства.
- Вже кілька років ведеться робота над новим Генеральним планом міста. Свого часу науковці подали свої пропозиції щодо відображення на ньому всіх пам’яток і нововиявлених об’єктів культурної спадщини міста, в тому числі даної будівлі. Розробники Генплану повинні це відобразити і зафіксувати.
- Інформація про важливість даної пам’ятки архітектури та містобудування мала б прозвучати на громадських слуханнях та при підготовці проектно – кошторисної документації та історико – містобудівного обґрунтування будівництва житлового комплексу «Mayetok» – для оцінки ризику щодо цієї будівель.
- Будівля знаходиться в задовільному стані, проте не аварійному. У ній збережені автентичні елементи – колони, дерев’яні вікна та двері, ковані решітки. При реставраційних роботах доцільно їх відновити, без заміни на металопластик.
- Для відкриття виду на будинок і його домінування на перехресті вул. Ярослава Осмомисла – Івана Франка доцільно зрізати дерева перед головним (західним) фасадом будинку. Це приверне додаткову увагу до об'єкту, як мешканців, так і гостей міста. Одночасно забезпечить будівлю від пошкоджень – у випадку заламування дерев під час сильних вітрів.
- З метою ознакування будівлі, наголосі на її історичній цінності, вартує виготовити і встановити анотаційну таблицю.
- Щодо подальшого використання та експлуатації будівлі. В окремих колах говориться, що місто не може дозволити собі утримувати і ремонтувати дану пам’ятку. Це важливий фінансовий момент, проте він не може бути підставою для руйнації. Якщо думати на перспективу, розвивати своє місце і цінувати його історію, то можна запропонувати два варіанти використання будинку.
Варіант перший. Створити в ньому музей історії Галича XVIII – XX століть, який би охоплював висвітлення в експозиції життя міста під австрійським, польським, німецьким, радянським володарюванням до сьогодення. Це реально, хоча звичайно забере багато часу. Матеріалу достатньо, експонати теж з часом набудеться. Чому саме така тематика – інші періоди в цілому вже висвітлюються в експозиціях музеїв, які працюють в структурі Національного заповідника «Давній Галич».
Свого часу була пропозиція утворити в будівлі музей родини Гузарів. Швидше всього це не доцільно, оскільки матеріалів на повноцінний музей не збереться – а в цей час в Музеї історії Галича (с. Крилос) є чудово оформлений зал Історії церкви, де згадано Гузарів.
Варіант другий. За історичною справедливістю повернути римо-католицькій громаді міста. В даному випадку матимемо гарантію, що будівля буде відновлена і працюватиме для громади. Прикладом такого успішного кроку щодо передачі пам’ятки, її збереження та утримання є костел Кармелітів та монастирський комплекс в Більшівцях – який був відновлений з руїн фінансовими зусиллями польської сторони. Будівля залишиться в місті, її ніхто нікуди не вивезе.
Як відомо, чинний пробощ римо-католицької громади кс. Яцек Валігура підготував більше десяти звернень до колишніх Галицької районної державної адміністрації та Галицької районної ради щодо передачі приміщення громаді. Жодне з них не отримало позитивної відповіді.
- Було б не зовсім толерантно і коректно, якщо б зусиллями одного з інвесторів будівництва – благодійної організації «Благодійний фонд «Об’єднання іудейських релігійних організацій» руйнувалася будівля римо-католицької громади.
- Окремим питанням є проведення археологічних досліджень на на даній території.
В нашому обласному центрі Івано-Франківську, де на обліку є десятки пам’яток архітектури і містобудування, за їхнє збереження поруч з органами державної влади та місцевого самоврядування, дбає громадська ініціатива «Франківськ який треба берегти». Подібно ми – галичани, як патріоти свого міста мали б подбати за пам’ятки нашого минулого. В іншому випадку, переглядатимемо фотографії і коментувати: «Це Галич, який ми втратили…».
Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України |
